je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
[personal profile] je_suis_la_vie

Марк Твен

Як я брав участь у передвиборчих перегонах за посаду Губернатора.”

Грудень 1870



Кілька місяців тому мене, як незалежного кандидата, висунули на участь у виборах на посаду Губернатора славетного штату Нью Йорк. Я мав виступати супроти Пана Джона Т. Сміта та Пана Бланка Дж. Бланка. Десь в глибині я відчував, що мав я над цими шляхетними чоловіками одну суттєву перевагу, і то було – моє добре ім’я. Читаючи газети, можна було легко побачити: якщо вони колись і носили добре ім’я – то ті часи давно для них минули. Було очевидно, що за ці останні роки вони у повній мірі пізнали, що таке ганебні злочини. Але в ту саму мить, коли я піднесений потай насолоджувався своєю перевагою, в мені струменіло нечисте почуття, яке “каламутило” глибини мого щасливого єства; і це було – моє ж таки ім’я, що переходило з вуст в уста в безпосередній близькоcті з іменами таких людей як ці двоє. Моє занепокоєння дедалі зростало. Зрештою я написав про це своїй матері. Її відповідь була швидкою та гострою. Вона написала:

За все своє життя ти жодного разу не вчинив нічого, за що тобі мало бути соромно – жодного. Подивися в газети – подивися на них, зрозумій нарешті, що за люди ці Панове Сміт та Бланк, а тоді дивись сам, чи маєш ти бажання так опускатися до їхнього рівня та виходити проти них на бій перед очі всієї громади.

Саме таку думку мав і я! Тієї ночі я ні на мить не зімкнув очей. Однак, відступати я вже не міг.

Я дав остаточну згоду і мусив продовжувати боротьбу. За сніданком, знічев’я переглядаючи ранкові газети, я натрапив на ось цю замітку, і, запевняю вас, я ще ніколи не був настільки збентеженим.

ЛЖЕСВІДЧЕННЯ. – Можливо зараз, коли Марк Твен постав перед народом як кандидат на посаду Губернатора, він зглянеться пояснити як так сталося, що в 1863 році його, за свідченнями тридцяти чотирьох очевидців, засудили за лжесвідчення у Вакавак, Китайської провінції Кочінь; а метою його лжесвідчення було пограбування бідної місцевої вдови та її нужденної родини, відібрати у них ділянку всохлої землі – єдиного засобу до існування цих знедолених та зубожілих людей. Пан Марк Твен з обов’язку перед самим собою, як і перед великим народом, до виборчих прав якого він звертається, мусить дати чітке пояснення цьому випадку. Та чи він це зробить?

Мені здалося, що я зараз лусну від подиву! Таке жорстоке, бездушне звинувачення! Я ніколи не був ні в Кочіні, ні в Китаї! Я ніколи навіть не чув про Вакавак! Я не знав як відрізнити земельну ділянку від кенгуру! Я не знав що робити. Думки мої плуталися, я почувався безпорадно. Я вирішив, що нехай день протікає собі далі як є взагалі без моєї участі. Наступного ранку в тій же газеті було таке – не більше:

ПОКАЗОВО. - Пан Твен, хай не омине це вашої уваги, зберігає повну натяків мовчанку щодо лжесвідчення в Китайській провінції Кочінь.

[Зауваження. - Надалі, протягом всієї кампанії, ця газета посилалася на мене не інакше як “Ганебний Лжесвідок Твен”.]

Далі долучилася “Ґазетт”, надрукувавши ось таке:

ХОЧЕМО ЗНАТИ. - Чи зволить нарешті новий кандидат на посаду Губернатора пояснити деяким своїм шановним співвітчизникам (які мають нещастя за нього голосувати!) ту невеличку обставину, коли в його сусіда по кімнаті в Монтані час від часу пропадали невеличкі цінні речі, і доки нарешті всі ті речі випадково не знайшлися в самого ж Пана Твена, точніше в його “сховці” (серед скручених газет, поміж яких він ховав свій улов); люди були змушені надати йому дружню осторогу задля його ж добра, тож вони його надьогтили та, викачавши в пір’ї, пронесли на жердині, а опісля того порадили йому залишити вічну порожнечу на тому місці, яке він займав, живучи в таборі. Та чи він зволить?

Чи могло бути ще щось навмисно злостивіше? Я ж ніколи за своє життя не був у Монтані.

[Опісля цього, ця газета зазвичай називала мене: "Твен, Монтанський Крадій"]

Я почав відкривати газети з острахом, що дуже нагадувало б когось, хто зазирає під ковдру, маючи підозру, що під нею ховається гримуча змія. І одного дня мені на очі потрапило ось таке:

СХОПЛЕНИЙ НА БРЕХНІ. - Давши присягу, Майкл О’Фланаган, Есквайр з міста Файв Пойнтс, також Пан Снаб Рафеті та Пан Кеті Маліган, з Вотер Стріт, письмово засвідчили та постановили, що ница заява Пана Марка Твена про те, що оплакуваного дідуся нашого славетного прапороносця Бланка Дж. Бланка, було повішено за розбій на великій дорозі є не що інше, як огидна безпричинна БРЕХНЯ навіть без найменших ознак обґрунтування. Доброчесні мужі пригнічені, бачучи, як заради досягнення політичного успіху, дехто вдається до таких ганебних засобів як напад на мертвих, що упокоїлися в своїх могилах, - чинячи наклеп, оскверняють їхні славні імена. Коли ми думаємо який біль спричинила ця жалюгідна кривда невинним близьким та рідним покійного, то ми ледве стримали себе, щоб не закликати за собою розлючену та обурену громадськість, аби швидка та протиправна кара упала на голову наклепника. Але ні! Залишімо його у власній агонії його трухлявої совісті (хоча, якщо одержимі пристрастю кращі з представників громадськості в своїй сліпій люті випадково завдадуть тілесних ушкоджень наклепникові, то очевидніше за очевидне, що ніякі присяжні, жоден суд не візьмуться за покарання винних у цій справі).

Хитроплетиво останнього речення подіяло на мене так, що того вечора я замалим не вискочив з ліжка та далі – геть з хати через задні двері, доки “розлючена та обурена громадськість” не поглинула мене, в своїй праведній люті, ламаючи по дорозі меблі та вікна, а потім, по дорозі назад, згрібаючи собі все майно, яке принагідно можна винести. Одначе ж, можу, поклавши руку на Писання, заприсягнутися, що я ніколи не зводив наклеп на дідуся Пана Бланка. Бабільше: я ніколи раніше не чув про нього, навіть не згадував про нього до цього дня й години.

[Зауважу, що в подальшому та газета, уривок з якої я навів вище, завжди посилалася на мене як: “Твен, Рвач-Могильник”]

Наступна газетна стаття, що привернула мою увагу була ось ця:

ЛЮБИЙ КАНДИДАТ. - Пан Марк Твен, який збирався минулого вечора на віче виголосити таку нищівну промову під час зустрічі з Незалежними кандидатами, не з’явився в призначений час! В телеграмі від його лікаря йдеться, що його побили якісь втікачі, і що йому зламали ногу в двох місцях. Стражденний, він лежить зараз у страшній агонії і так далі, й так далі – безліч всяких тому подібних нісенітниць. Незалежні кандидати дуже старалася проковтнути ці жалюгідні відмовки і тепер вдають, що не знають істинної причини відсутності покинутої істоти, котру вони описують як свого прапороносця. Тим часом, певну особу, п’янезну до поросячого вереску, бачили минулого вечора, коли вона, ледве тримаючись на ногах, пробиралася до готелю, де зупинився Пан Твен. А тепер першочерговий обов’язок Незалежних – довести, що ця очманіла істота не той самий Марк Твен. Ну нарешті ми їх зловили! Це саме той випадок, коли далі ухилятися від відповіді вже аж ніяк не можна. Голос народу, що злився в гуркіт грому, питає – “ХТО ЦЕ БУВ?"

Це було неймовірно, зовсім неймовірно - як здалося на якусь мить, - що тут справді написали моє ім’я та пов’язали його з такою ганебною підозрою. Ось вже як три роки промайнуло над моєю головою, коли я востаннє куштував елю, пива, вина чи лікеру, чи чогось подібного.

[Самі бачите, який вплив справила на мене та пора, якщо скажу вам, що нове, впевнено припасоване мені ім’я “Пан Твен Біла Гарячка”, я зустрів без жодного докору сумління – хай там як, а я вже знав, з якою одноманітною відданістю ця газета до самого кінця зватиме мене саме так.]

До цього часу анонімні листи вже почали займати важливу частину моєї кореспонденції. Зміст був зазвичай:

Як там щодо тієї літньої жінки, яку ти копнув зі свого маєтку, коли вона просила в тебе милостиню? Допитливий Павл.

І таке:

Є ше шось таке, шо ти зробив, таке шо ніхто ни знає тілко я. Тибі краще самому нашкарябати все по правді, або ти побачиш це в газетах від Спритного Енді.

Це щоб ви собі уявляли. За бажання я б міг продовжувати, доки мій читач не перенасититься (надміру не задовольниться).

Незабаром головна Республіканська газета “переконала” мене, що хабарі я беру мішками, а передова Демократична газета “приліпила” мені справу з шантажем з обтяжуючими обставинами.

[Таким чином я набув собі ще два додаткових імені: "Твен Брудний Хабарник" та "Твен Нечистий Причіпляло".]

До цього часу ґвалт навколо мене з вимогою дати “відповідь” на всі ці висунуті мені огидні звинувачення здійнявся такий, що редактори та провідники моєї партії сказали, що подальша моя мовчанка обернеться для мене політичною згубою. Немов би наголошуючи на невідкладності їхнього заклику, наступного ж дня в газетах з’явилося ось таке:

СПОГЛЯНЬТЕ ЦЮ ОСОБУ! - Незалежний кандидат досі дотримується мовчанки. Тому що він не сміє говорити. Кожне висунуте йому звинувачення доведено більше, аніж уповні, і всі вони підтверджені та перепідтвержені його ж власною красномовною мовчанкою, що триває аж до цього дня. І залишиться він вічно осужденним. Погляньте на вашого кандидата, Незалежні! Погляньте на цього Ганебного Лжесвідка! Монтанського Крадія! Рвача-Могильника! Придивіться ближче до цього уособлення Білої Гарячки! Вашого Брудного Хабарника! Вашого Нечистого Причіпляли! Пильніше придивіться до нього, ретельно його зважте, а тоді скажіть, чи зможете ви віддати ваші чесні голоси за істоту, яка завдяки своїм огидним злочинам надбала собі низку таких ганебних титулів і навіть не сміє розкрити рота, щоб заперечити хоча б один з них!

Не залишалося вже ніякої іншої можливості вийти з цього становища, тож, у стані глибокого приниження, я налаштувався аби приготувати “відповідь” на ті численні необґрунтовані звинувачення та підлі й нечестиві неправди. Але мені так і не вдалося завершити це завдання, оскільки наступного ж ранку газета надрукувала нові жахіття, - свіжі надходження злоби, серйозно звинувативши мене у підпалі притулку для божевільних разом з усіма його мешканцями, тому що він псував мені краєвид з вікна. У мене почалася певного роду паніка. Потім з’явилося звинувачення в отруєнні мого дядечки – щоб заволодіти його власністю - з вимогами негайно ж відкрити його могилу. Я був не межі помутніння. А до купи додалося ще й звинувачення в тому, що я найняв беззубих та недієздатних старих родичів, щоб вони готували їжу в лікарні для покинутих дітей, коли я працював там наглядачем. Мене вже хитало – хитало! І нарешті, - як належна та відповідна кульмінаційна мить всьому цьому безсоромному переслідуванню та злостивості (неприязні), що випали на мою долю збоку протилежної партії, - дев’ятьох дрібних дітей усіх відтінків кольору та міри обірваності навчили, аби ті вибігли на трибуну під час мого виступу перед громадою і з вигуками “ТАТУ!” обійняли мене за ноги.

Я здався. Спустивши долу свої стяги, я відступив. Я не відповідав вимогам Губернаторських перегонів штату Нью Йорк, тож я надіслав листа про відкликання своєї кандидатури і з гіркотою в душі поставив у ньому свій підпис:

"Щиро ваш, колись пристойна людина, а зараз Марк Твен Г.Л., М.К., Р-М., Б.Г., Б.Х., та Н.П."
---
Перекладено за виданням 1870 року спеціально для Хати-Читальні.
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

je_suis_la_vie: (Default)
je_suis_la_vie

June 2017

S M T W T F S
    123
4 5678910
11121314151617
18192021222324
2526 27282930 

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 27th, 2017 07:15 pm
Powered by Dreamwidth Studios