je_suis_la_vie: (La Vie)
Павло Глазовий

У художника Кіндрата
Картин повна хата.
На картинах жінки голі, голії дівчата!
Всюди голі: в чистім полі, в лісі, коло моря!
Натерпівся, каже автор, я біди та горя!
Де не ступиш, де не станеш -
Непролазне свинство!
Не взяли в музей картину
"Спогад про дитинство".
На картині я зобразив гарну молодицю,
Що дає немов Мадонна, хлопченяті цицю.
Тупорилі охоронці дохлої моралі
Причепились до якоїсь дрібної деталі!
Що то, кажуть, за дитятко на руках у дами,
Нащо ж йому давать цицю, як воно з вусами?
Та й нехай хоч з бородою, то чому б не дати!?
Кому ж із нас не приємно дитинство згадати?!

===

Якось бабка богомільна
В крамниці сказала:
- Дайте меня таку курку,
Щоб півня не знала!
- Оцю беріть! - тиче пальцем
Продавщиця строга.
- Чого ж вона така синя,
Та ще й кривонога?
Чому на ній я не бачу
Ні краплини жиру?
Чому вона фігурою
Схожа на сокиру?
Ні, скажіть мені серйозно:
Ви знаєте точно,
Що ця курка нетоптана,
Жила непорочно?
Продавщиця зуби скалить:
- Та чого ж питати!
Який дурень таке стерво
Захоче топтати?


P.S. Записано з пам'яті: тож, міг десь помилитися... :)
je_suis_la_vie: (Default)
Василь СИМОНЕНКО

В букварях ти наряджена і заспідничена,
Поворозками зв'язана, ледве жива,
На обличчі тремтить в тебе радість позичена,
На губах скам'яніли казенні слова.

Україно! Тебе я терпіти не можу,
Я тебе ненавиджу чуттями всіми,
Коли ти примітивна й на лубок схожа,
Коли думки на лобі у тебе нема.


Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш,
Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро,
Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш,
І несеш од криниці вагоме відро.

Україно, мовчи! Україно, затихни!
Не така ти багати, щоб тратить слова.
Хай брехня твоє слово дугою не вигне,
Хай не вірить твій розум в убогі дива.

Україно! Яка в тебе мрія шалена!
Ти не кліпай очима на мрію чужу.
Притулися горбами й устами до мене,
Перетни в моїм серці криваву межу!

Ти здави моє серце своїми руками
І угледиш, що в ньому немає води.
Не сиди в пелюшках над чужими віками,
Але гордо крізь смерть до безсмертя іди!


(виділено мною L.V.)
je_suis_la_vie: (La Vie)
Василь Симоненко "ДІД УМЕР"

От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо,
як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито,
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії,
жалі!
Та невже ж то
йому все віднині байдуже -
чи світитиме сонце, чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть,
над планетами весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе...
Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні -
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
із очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.
je_suis_la_vie: (La Vie)
Wenn sie Brust schwimmt ist das schön
Dann kann ich in ihr Zentrum sehn
Nicht dass die Brust das Schöne wär
Ich schwimm ihr einfach hinterher
Funkenstaub fließt aus der Mitte
Ein Feuerwerk springt aus dem Schritt

Feuer und Wasser kommt nicht zusammen
Kann man nicht binden sind nicht verwandt
In Funken versunken steh ich in Flammen
Und bin im Wasser verbrannt
Im Wasser verbrannt

Wenn sie nackt schwimmt ist das schön
Dann will ich sie von hinten sehn
Nicht dass die Brüste reizvoll wären
Die Beine öffnen sich wie Scheren
Dann leuchtet heiß aus dem Versteck
Die Flamme aus dem Schenkeleck

Ja

Sie schwimmt vorbei bemerkt mich nicht
Ich bin ihr Schatten sie steht im Licht
Da ist keine Hoffnung und keine Zuversicht denn

Feuer und Wasser kommt nicht zusammen
Kann man nicht binden sind nicht verwandt
In Funken versunken steh ich in Flammen
Und bin im Wasser verbrannt
Im Wasser verbrannt

So kocht das Blut in meinen Lenden
Ich halt sie fest mit nassen Händen
Glatt wie ein Fisch und kalt wie Eis
Sie wird sich nicht an mich verschwenden

Ich weiß...

Feuer und Wasser kommt nicht zusammen
Kann man nicht binden sind nicht verwandt
In Funken versunken steh ich in Flammen
Und bin im Wasser verbrannt
Im Wasser verbrannt




Коли вона пливе брасом - це прекрасно
Тоді я можу заглянути в її центр
Не тому, що її груди прекрасні -
Я просто пливу слід за нею
Грайливий водяний пил ллється з її середини
Фейерверк вихоплюється з її лона

Вогонь і Вода ніколи не зійдуться разом
Неможливо їх пов'язати, їх не об'єднати.
Тонучи в іскрах, я стою у пломені
І спалений у воді
Спалений у воді

Коли вона пливе оголена - це прекрасно
Тоді я хочу дивитися на неї ззаду
Не тому, що її груди прекрасні...
Ноги відкриваються, неначе ножиці,
І гаряче світить із Таїни,
Пломінь з кутика поміж стегон

Так

Вона пропливає повз мене, не помічаючи мене
Я її тінь – вона стоїть у світлі
І - жодної надії, жодної впевненості, бо ж -

Вогонь і Вода ніколи не зійдуться разом
Неможливо їх пов'язати, їх не об'єднати.
Тонучи в іскрах, я стою у пломені
І спалений у воді
Спалений у воді

І кров закипає у мене в пахвині
Хапаю її мокрими руками
Слизьку, неначе риба та холодну як лід
Вона не стане витрачатися на мене –

Я знаю...

Вогонь і Вода ніколи не зійдуться разом
Неможливо їх пов'язати, їх не об'єднати.
Тонучи в іскрах, я стою у пломені
І спалений у воді
Спалений у воді

Картинка на тему




Не знаю як вам, а як на мене дуже еротична пісня!
"Раммі" - високомайстерно творять еротичні образи у піснях... Я навіть бачу все це прямо зараз, слухаючи Feuer und Wasser...
je_suis_la_vie: (Default)
ДЕРЖАВА

Ах, какая была держава!
Ах, какие в ней люди были!
Как торжественно-величаво
Звуки гимна над миром плыли!
Ах, как были открыты лица,
Как наполнены светом взгляды!
Как красива была столица!
Как величественны парады!
Проходя триумфальным маршем,
Безупречно красивым строем,
Молодежь присягала старшим,
Закаленным в боях героям -
Не деляги и прохиндеи
Попадали у нас в кумиры...
Ибо в людях жила - идея!
Жажда быть в авангарде мира!
Что же было такого злого
В том, что мы понимали твердо,
Что "товарищ" - не просто слово,
И звучит это слово гордо?
В том, что были одним народом,
Крепко спаянным общей верой,
Что достоинства - не доходом,
А иной измеряли мерой?
В том, что пошлости на потребу
Не топили в грязи искусство?
Что мальчишек манило небо?
Что у девушек были чувства?
Ах, насколько все нынче гаже,
Хуже, ниже и даже реже:
Пусть мелодия гимна - та же,
Но порыв и идея - где же?
И всего нестерпимей горе
В невозможности примирений
Не с утратою территорий,
Но с потерею поколений!
Как ни пыжатся эти рожи,
Разве место при них надежде?
Ах, как все это непохоже
На страну, что мы знали прежде!
Что была молода, крылата,
Силы множила год за годом,
Где народ уважал солдата
И гордился солдат народом.
Ту, где светлыми были дали,
Ту, где были чисты просторы...
А какое кино снимали
Наши лучшие режиссеры!
А какие звенели песни!
Как от них расправлялись плечи!
Как под них мы шагали вместе
Ранним утром заре навстречу!
Эти песни - о главном в жизни:
О свободе, мечте, полете,
О любви к дорогой отчизне,
О труде, что всегда в почете,
И о девушках, что цветами
Расцветают под солнцем мая,
И о ждущей нас дома маме,
И о с детства знакомом крае,
И о чести, и об отваге,
И о верном, надежном друге...
И алели над нами флаги
С черной свастикой в белом круге.

Юрий Нестеренко.
je_suis_la_vie: (Default)
Прокляття, розпач і ганьба!
Усю пройшов я Україну,
І сам не знаю, де спочину
І де не стріну я раба.

Зректись себе, забуть ім'я,
Всесвітним соромом покритись
І, не соромлячись, дивитись, -
Це дійсність, сон? - Не знаю я...

О краю рабський, скільки сліз
Було в мені... і ласк, і втіхи...
Які чудовні трави-ліки
Для ран твоїх в собі я ніс...

Ти п'яний спав... А я горів,
Душа ставала крем'яною,
І не слова тепер спокою,
А іскри креше з неї гнів.

І їх, як зерна, кину я
В твоїх полях, степах і луках,
І, може, ти в пекельних муках
Згадаєш згублене ім'я.

Олександр Олесь.
je_suis_la_vie: (Default)
Після кількох "похабних" пародій в стилі Баркова (http://www.magister.msk.ru/library/poetry/barkov01.htm) :) у відповідь на "високу поезію" (я пообіцяв не публікувати), моя дружина на одному диханні придумала та записала другу частину Весняного Вітру.
Так хотілося почати тиждень з чогось позитивного...

Весенний Ветер II

Люди ходят по весне,
Отраженной в лужах
Под ногами - мокрый снег -
Слезы зимней стужи

Улыбается Весна желтыми лучами
Нас порадует она ясными ночами
Дунет ветер перемен с запахом сирени
Словно нет границ и стен больше во Вселенной.

Снова юная Земля кружит в легком платье,
Словно не было на ней никогда ненастья.
Скоро вишни закружат в белом хороводе,
Словно не было зимы никогда в природе.

Очень хочется и мне
Верить в возрожденье
Когда дует ветерок
С запахом сирени...

Март 2008
je_suis_la_vie: (La Vie)
Дружина добре познущалася з однієї "поетеси"; надовго відбила в неї бажання шкарябати "возвишені стіхі"-хі-хі-хі... :)))
---

Горшки, аптеки, санки, двор -
Какая боль, какой позор!
А ведь могла бы быть, как все
Шагать по белой полосе
Писать про воТку и окно,
А так все больше - про говно...
Не знаю я, как комп включать
С "Delete"(*) - лучше промолчать
Ну а martini - что за хрень?
Теперь я парюсь целый день...
Та ладно - все это бурда,
Зато я ЗАМУЖЕМ - о, да!
И нахер мне тот комп включать?
Зато есть с кем теперь кончать!
Что муж на вечном умняке
Сидит в нестираном носке -
Все это ложь, все это бред -
Такого в жизни вовсе нет!
Горшки, уроки - лобода...
Быть круто ЗАМУЖЕМ - о, да!

Misses Roganь :))))
P.S. Стаж "миссисизтва" - 12 лет, а пиво не люблю.
(*) Delete читать "делЕте" :)))

---

Ще... )

Profile

je_suis_la_vie: (Default)
je_suis_la_vie

June 2017

S M T W T F S
    123
4 5678910
11121314151617
18192021222324
2526 27282930 

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 29th, 2017 05:41 am
Powered by Dreamwidth Studios