je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2017-06-27 08:33 pm

Хакерський напад?..

Щоразу як буваю в своїй податковій, переходжу від дівчини до дівчини, від жіночки до жіночки, на всіх компах одне й те ж саме. І це мене вганяє в таку бентегу зелену з болотним відтінком, шо хоч по головах їм усім стукай...
І це - те, шо я бачу на екранах компів. Заставочки касперського, ESET-а,.. здається, зараз вискочить віконце в нижньому правому кутку із запрошенням: "техслужба ESET, старший лєйтєнант техпаддєржкі ESET чєм магу памочь?"...

Якось не стримався, сказав, шо я про це думаю... Мені пригнали "нашого адміністратора", це виявилася жіночка, просто "розумніша за решту", настільки, шо аж може встановлювати всю оту глуху кропиву й лободу на компи.
На мої чемні "наїзди" вона відповіла, - а шо кругом так...
Державна програма має затвердити норми комп'ютеризації державних установ - ніяких віндовзів. Крапка. Архітектура UNIX-ів (до яких ми відносимо й Linux-и, називаємо їх ще "UNIX-и з чемними манерами", бо чисті *BSD-ішні UNIX-и, не для нервенних хлопчиків та дівчаток), - архітектура LINUX-ів не передбачає можливості запуску вірусняка. Ну хіба через флеш у браузері, шось пролізе, але далі директорії ~/home/.mozilla воно не вилізе, і нічого, окрім як в тій директорії не зробить, до того ж юнікси мають стільки тоненьких налаштування, які дуже не складно робити, які перетворюють робочу станцію у неприступну фортецю.

На шлюзах кожної державної установи найкраще ставити *BSD систему, це "злі, "unfriedly" UNIX-и" з монолітною архітектурою (ядро й "світ" невід'ємні один від одного, на відміну від Linux-а, де ядро й "світ" не залежать один від одного), котру не можливо пробити, обдурити, втулити свої вставочки...
Буду Міністром Інформатики - так і зроблю.
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2017-06-05 01:06 pm

Олександр Мирний. Друзям, і не тільки...

Друзям, і не тільки...
Майже прощальне )))))
Економіка веде за собою політику, культуру, суспільство.
Цю тезу наочно підтверджують всі роки нашої незалежності.
Для прикладу візьмемо президенство як Януковича, так і Порошенка.
Яка політично-суспільна риса була притаманна владі Януковича?
Жодної, крім особистого збагачення.
Яку політику проводить Порошенко?
Соціалістичну, християнсько-демократичну, ліберальну або консервативну?
Ту, яка не заважає представникам влади безкарно збагачуватись.
Е-декларації, розкішні маєтки людей, що жодного дня не працювали в приватному бізнесі, яскраве тому підтвердження.
Подивимось навколо.
Які першочергові вимоги висувають до нас МВФ, Світовий Банк, інші наші партнери?
Збудувати монархію чи соціалізм?
Ні, їм конче необхідна повна приватизація, продаж землі, підвищення пенсійного віку, збалансований бюджет.
Яким чином Україна буде це робити, за допомогою феодалів чи олігархів наших "друзів" не хвилює.
Тепер до нас з вами.
Британія виходить з Євросоюзу, захищаючи себе.
Китай намагається переорієнтувати свою економіку на потреби країни, щоби не допустити соціального вибуху від різкого розмежування суспільства.
Навіть США зрозуміли що соціальний націоналізм ( для Америки політично-соціальний), єдиний шлях, що втримає країну від загнивання та розпаду.
Орієнтація на ВНУТРІШНІЙ ринок, створення робочих місць всередині країни, підвищення рівня життя своїх громадян - саме за це голосувала Америка на останніх виборах. Трамп був першим, який це відчув. Він і переміг.
Чому у нас соціальний націоналізм не може повести за собою країну?
Тому що його заганяють, і дуже успішно, в вузькі рамки мови, пам"яті, національного спадку.
Якщо не поставити на перше місце економіку, якщо суспільство буде не багатіти, а жебракувати, національна ідея буде дискредитована остаточно.
Дискредитована тими, хто зараз грабує країну у вишиванках. Їм байдуже, якою ідеологією або відсутністю ідеології прикриватись.
Після цього питання "какаяразніца" вже звучати не буде.
Бо країни не буде.
Олександр.
je_suis_la_vie: (Everything a lie.)
2017-05-30 11:33 am

Фанера над Парижем.

Існує міф, нібито газета "Іскра" надрукувала коротку статейку в 1908 році, про якогось Оґюста Фаньєра, котрий вирішив пролетіти на біплані над Парижем, врізався у Вежу Ефеля і загинув. "Іскра" пише: "Царизм летить у прірву як Фаньєр над Парижем у Вежу Ефеля".

Вчора таки згаяв з годину, але так і не знайшов жодного історичного факту ні про Оґюста Фаньєра, ні про Оґюста Фурньєра, ні про Армана Файєра, ні про будь-яких інших пілотів на "Ф" над Парижем, - не було нічого... Французи про таке не знають і не чули, як і про салат "Олів'є".

Та й газету "Іскра" видавали в 1900-1905 роки, тож 1908 вона ніяк не могла надрукувати таке повідомлення, якшо редакція не опанувала подорожі в часі.

То звідки взялося оце "как фанєра над Паріжем" я так і не з'ясував, підозрюю, що це красиве слівце як у Василя Шукшина, (один з дуже небагатьох, - чи може й єдиний, я окрім нього інших не знаю, - їхніх письменників, котрий описував "жизнь прастова народа с натурьі").

Красиве слово, придумане на зразок "Анни, расссийскай царицьі" з перепою чи з перекуру, чи з передозу - шось як "Сфотографіровано", "пірамідон", "как фанєра над Паріжем". Дідько йо'зна, шо означає, але як смішно звучить! А історію вигадаємо на ходу і навіть напишемо статтю у Віку і зробимо її правдивою. :)

– Клуб есть? – спросил Пашка.
– Клуб? Ну как же!… Вот такой клуб!
– Сфотографировано.
– Что?
– Согласен, говорю! Пирамидон.

Одне з обговорень на форумі, з котрого я почав свої вчорашні цікаві досліди, хто володіє мовою Дідро, Вольтера, Жуля Верна...

P.S. Технічна довідка. З 2011, по 2012 (півтора року), працював на Europe Air Poste (гасло - "Les Avions aux Services des Hommes" - Літаки на службі людей) - Французька компанія, вантажних, поштових авіа перевезень. У ній колись працював Антуан де Сент-Екзюпері. Так ось інформація з перших рук: НАД Парижем нікому літати не дозволено, окрім як цій компанії. Тож, коли побачите десь фото чи відео з борту літака над Парижем, знайте, це зробив якийсь із пілотів цієї компанії, (або "гість кабіни") але за правилами компанії, пілотам якнайсуворіше заборонено реєструватися в соцмережах. :)

https://forum.wordreference.com/threads/pilote-auguste-fanier.845253/
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2017-04-17 11:35 pm

ПРО КАРФАГЕН ТА ЙОГО ЗРУЙНУВАННЯ

Після довготривалих і не дуже приємних роздумів, вирішив для себе, що в жодному разі не буду підтримувати, навіть морально, російські проекти в Україні - проекти російських "опозиціонерів", "лібералів", "біженців" тощо. Чому?

-------

Перше. Будь-які громадські проекти росіян "в екзилі" прямо чи опосередковано входять в орбіти політичних лідерів, які позиціонують себе в якості альтернативи Путіну.

На мій погляд, який, звичайно, може бути помилковим, суттєва риса цих лідерів, наприклад, Навального та Ходорковського, полягає в тому, що вони є реалістами, які розуміють для себе, що отримати владу в цій країні можливо лише в одному випадку - якщо хтось з них стане легальним наступником Путіна.

Вони, гадаю, очікують, що з часом складеться такий рівень політичної напруженості в Росії та кризи у відносинах із Заходом, коли Путін буде вимушений гасити її неформатними кадровими рішеннями.

Що він буде змушений поступитися владою на користь неформатних "опозиційних" лідерів, які гарантують йому перезавантеження відносин з США, укладання нового соціального договору з російським суспільством, збереження статус-кво щодо посилення впливу Росії в регіоні та територіальних надбань, й, звичайно, особисту недоторканість.

І Навальний, і Ходорковський, не очікуючи на запрошення до перемовин, вже публічно надали йому всі необхідні гарантії. І ці гарантії - не тільки для Путіна, але й для російського суспільства, квінтесенцією якого Путін і є.

Для нас це означає лише одне - наступники Путіна, в разі реалізації подібного чи будь-якого іншого сценарія, будуть ініціювати вихід Росії з Донбасу, але точно не повернуть нам Крим.

Що "нова Росія" намагатиметься і надалі затягувати нас назад, в свою орбіту, але вже шляхом м'якого впливу. Що відозмінена концепція "русского мира" буде й в майбутньому застосовуватися до нашої країни напряму і через європейських партнерів. Що ця країна і надалі буде намагатися залишити за собою домінантну позицію в регіоні за рахунок сусідів.

Оскільки саме в цьому і полягає довгостроковий запит російського суспільства, який так влучно вхопив свого часу Путін та його оточення.

Тобто, будь-яка громадськість, яка орієнтована на внутрішньополітичні процеси в Росії, вже, по своїй суті, працює проти України.

З часом, після досягнення своєї мети там, в Росії, "консерви" стануть інструментами російського впливу тут, в Україні.

На жаль, вони стануть "якорями", якими нова влада Росії буде підтягувати нас до себе, толерувати та змушувати йти на компроміси, в тому числі - моральні.

-------

Друге. Деякі іноземні стейкхолдери України живуть та працюють в хибному дискурсі - дискурсі, який має назву "русский мир".

В ньому Росія відіграє роль та сприймається як регіональний лідер, суб'єкт регіональних політичних процесів, а Україна є об'єктом російського впливу.

Можу помилятися, але доволі часто, спілкуючись з іноземними чиновниками, експертами, помічаю, що вони та їхні дії в Україні опосередковано сфокусовані на внутрішніх питаннях Росії.

Тобто, ми до сих пір сприймаємося лише як інструмент, майданчик впливу на російські внутрішньополітичні та громадські процеси. І наша суб'єктність в цій системі, в довгостроковому періоді, зводиться до мінімуму.

Потім, коли цей вплив на Росію завершиться перемогою сил, альтернативних путінській системі, деякі наші союзники об'єктивно почнуть відігравати роль стейкхолдерів саме Росії.

Вони стануть тією зовнішньою силою, яка також буде змушувати нас обнулити стосунки з "новою Росією", піти їй на поступки, знову почати сприймати себе в якості "молодшого брата".

Це - хибна історія.

І наше завдання полягає в тому, щоб поступово вводити наших партнерів в новий конструктивний дискурс, в якому є лише два суб'єкти: "Західний світ" та "Україна". І жодної Росії в якості третьої сторони конструктивної взаємодії.

Один із найбільш простих кроків, які можемо в цьому напрямку робити ми, - не легітимізувати проекти російських громадян в Україні, що підтримуються нашими союзниками, але які зосереджені на російському порядку денному.

Треба розуміти, що росіянам потрібна Росія, а нам - ні. В нас є Україна, і ми маємо власні амбіції в східно-європейському регіоні.

-------

Третє. Наближається час, коли частина російського суспільства, через економічний та політичний колапс в РФ, буде змушена шукати притулку саме в Україні. Чому в Україні?

Через значне розповсюдження російської мови (не треба вчити національну мову), умовну культурну близькість, сприйняття України як частини Росії...

І це з часом створить для нас серйозні виклики.

Одним із таких викликів стане те, що буде створено ризики для збереження та відтворення української етнічної ідентичності, української мови, проукраїнського проєвропейського дискурсу.

Біженці стануть сильною частиною впливу російської ментальності, російської політичної культури на процеси в нашій країні. Згодом вони також стануть впливовим електоральним чинником.

Чому так? Тому що росіяни дуже сильно відмінні від нас. І, що важливо, вони абсолютно цього не розуміють.

На жаль, вони до сих пір вважають нас частиною себе, частиною свого культурного ареалу. І в їхній ментальності, які і сотні років тому, домінують месійність, ескпансіонізм та віра в ефективність агресивних екстенсивних методів освоєння реальності. Також в них є великі проблеми щодо культурної адаптації в нових умовах.

-------

Тому задаю собі питання: чи є сенс допомагати створювати в Україні новий "бруклін"? Середовище, яке орієнтовано на Росію, а не Україну?

Середовище, яке в майбутньому не буде або не зможе інтегруватися в українське суспільство на умовах українського суспільства?

Яке не буде лояльним до української держави та державності взагалі? Яке не буде лояльним до українського внутрішньополітичного курсу та українських зовнішньополітичних амбіцій?

Єдиний висновок, який спадає на думку, полягає в тому, що росіяни повинні відкривати себе в якості українців. Що вони мають відкривати для себе Україну, перероджуватись у якості неофітів української європейської ідеї.

Це можливо лише через отримання власного, приватного, не завжди приємного, досвіду інтеграції в українське суспільство. Без жодних проросійських інституційних посередників.

І ми в жодному разі не маємо надавати їм інструментів для того, щоб будувати тут, на нашій території, альтернативну Росію.

PS

Прошу зважити на те, що не є істиною в останній інстанції, і що викладене в пості - лише приватна думка, плід довготривалих рефлексій на тему величезної кількості текстів в "ліберальних" російських ЗМІ.

Сергій Костинський©
https://www.facebook.com/s.kostynskyi/posts/1356306864429021
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2017-03-29 10:38 pm

Brexit

Під час Майдану - десь у січні 2014-го - довелося побувати у Варшаві. Там розказав старому знайомому поляку про оті наші плани: Асоціація, повернення в Європу... Тоді Ґжеґож дав мені дивний прогноз: побачиш, через 10 років РФ САМА стане членом ЄС.

Тоді я посміявся. Мовляв: ти, Ґжеґоже, великий оригінал!

Але сьогодні, спостерігаючи за медіа-шухером на державних телеканалах країн Європи - у зв'язку з Brexit, збагнув: РФ таки справді член ЄС. Ну такий, "негербований". Але - член. І не через 10 років після Майдану, а всього через кілька. Член.

Власне, тому й Лондон сказав "до побачення". Отому колективному Брюсселю.

Москва давно сидить, звісивши ноги, в політесі Німеччини, купила сотні тисяч квартир на узбережжях Болгарії та Іспанії, організовує всякі референдуми в Голяндії, купує крайові парламенти Італії, які на свій розсуд "визнають" прісоєдінєньє Крима. А ще Франція, Польща, Угорщина, Австрія-прохідний-двір, русскоязичная Латвія, лівацька Швеція...

Шо там іще?

Тому Brexit. Але "вихід" не в порожнечу. Це повернення у поки що примарне для багатьох Балто-Чорномор'я. Від Скандинавії до Стамбула. Як перед Кримською війною 1855 року.

Brexit - це, зрештою, крок у бік Києва. Не русскоязичної столиці клептоманів та "Віденських булочок". А українського центру Сили.

Крим стане для русскіх Фолклендами. Не може не стати.

---

Стосунки Стамбула й Москви мають 400 років - безперевні війни й дружба проти третіх сил. Найпотужніша школа дипломатії у катсапів - турецька. Ердоган - це реальний політик. Москву ненавидить. Але співпрацює. Як тільки буде НАТЯК на українську самостійність - Ердоган буде наш найліпший друг, порадник і союзник. Тюркизація Німеччини? Ну спочатку московизація та комунізація. Тільки в цьому контексті можна зрозуміти турецьку проблему там. У німців при владі ліберальні екстремісти. Турки для них - бензин

FB: Ростислав Мартинюк©
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2017-03-02 11:32 am

Гумор.

Коли курява вляглася, повернуся до теми двотижневої давнини...

Жив був собі Валентин. Священник православний. І заборонив йому Гетьман Український вінчати козаків із Запорізької Січі, бо це вплине на бойовий дух козацький.
Але Валентин не дослУхався до Гетьмана козацького і вінчав козаків, котрі таємно тікали з Січі, аби взяти шлюб з коханою дівчиною, котра дожидалася в очереті за Хортицею.
І дізнався Гетьман! І розлютився Гетьман! І велів Гетьман скарати насмерть Валентина священика православного за те, що той не послухався наказу гетьманського.
І плакали козаки й козачки, ховаючи Валентина, а церква православна звеличила Валентина люботерпця до сану святих.

Ну? Як вам ця маячня? Добре цього року: в моїй стрічці жодного не знайшлося, хто вірить у цю маячню. :D

Й шоб добити - типовий образ українського козака. Спадкоємця скихвійської бойової школи.

Підказка: легіонери були десь приблизно такими ж, але легіонери не насмілювалися соватися до степів Скихвії - мали бо сумний досвід. :)

je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2017-02-25 12:22 am

Неомарксисти бідкаються...

У США на брифінг Білого дому в форматі "без камер" не допустили журналістів CNN, The New York Times, Los Angeles Times і Politico

Про це повідомляє телеканал CNN.

Повідомляється, що агентство Associated Press і журнал Time бойкотували брифінг.

Асоціація кореспондентів Білого дому протестує в зв'язку з тим, що сталося.

Також телеканал зазначає, що на захід були допущені журналісти "консервативних медіаорганізацій": Breitbart News, The Washington Times і One America News Network.
espreso.tv

Давай, дядьку Дональде, запресуй цю неомарксиську багнюку, шоб вона кізяком всохла.
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2017-02-19 09:11 pm

Генрі Лонґфелло. "Пісня про Гаявату". Переклад Олександра Олеся.

Історія ця почалася нещодавно, у світлі політичних дискусій з моїми американськими колегами.
Все погано, кругом #зрада, кінець світу, Трамп усіх з'їсть... і поступово перейшло в історичну площину, на паралелі з Рейганом (не без мого чуйного керівництва) і як він порішав з похоронами сесесерлянда, і тут знову мої американські друзі сприснули з моєї лінії дискусії і перескочили на те, яким класним хлопаком був Горбачов, він об'єднав Німеччини, встановив мир в усьому світі і розвалив Імперію зла...



Я сумно зітхнув і почав терпляче пояснювати, шо даремно вони надають такої шляхетності демагогу, брехуну, паскуді, за наказом котрої дітей Києва виганяли на перше травня 1986 року під пекуче радіаційне сонце Чорнобиля; даремно вони ошляхетнюють ту мічену демагогічну падлюку, котра зараз активно підтримує лінію чинного президента Московії, хіба озвучує все це тими ж демагогічними псевдо інтелігентними зворотами, користуючись своїм псевдоавторитетом гробаря сесесерії, але - це не що інше як просто "добрий поліцай", котрий ввічливо просить піти назустріч "злому поліцаю", тому що він не злий, а робота в нього так, і за "державу прикро". Як можна, - питаю, - дослухАтися до людини, котра в усьому світі розповідала про демократію і гласність, а в самому сесесері було щонайменше 800 тисяч політичних в'язнів, котрих убивали там в той час, як Горбачов на красивій картинці вів переговори з Рейганом і весь світ плескав захоплено у долоньки? Горбачову, не Рейгану!



Українського поета Василя Стуса вбили у 1985 - рік, коли було оголошено Перестройку - котра теж є суцільно брехнею.



Уявіть, кажу, шо в Штатах убили поета, скажімо Генрі Лонґфелло, просто за те, шо він писав поезії своїм серцем. От за те саме убили Василя Стуса. Вважайте, шо ліцензію на це вбивство голодною смертю дав сам Горбі! Не знати про це він НЕ міг...



Після цього я послав моїх американських колег - прихильників демократів - читати Генрі Лонґфелло, котрим сам зачитувався на третьому курсі Університету...



Така ось у нас народна діпломасі...





Генрі Лонґфелло. "Пісня про Гаявату" (Вступ). Переклад Олександра Олеся (і принагідно, ще раз згадали Олександра Олеся, лише автор "Сміються, плачуть солов'ї міг так перекласти Лонґфелло).




Should you ask me, whence these stories? Whence these legends and traditions, With the odors of the forest With the dew and damp of meadows, With the curling smoke of wigwams, With the rushing of great rivers, With their frequent repetitions, And their wild reverberations As of thunder in the mountains? I should answer, I should tell you, "From the forests and the prairies, From the great lakes of the Northland, From the land of the Ojibways, From the land of the Dacotahs, From the mountains, moors, and fen-lands Where the heron, the Shuh-shuh-gah, Feeds among the reeds and rushes. I repeat them as I heard them From the lips of Nawadaha, The musician, the sweet singer." Should you ask where Nawadaha Found these songs so wild and wayward, Found these legends and traditions, I should answer, I should tell you, "In the bird's-nests of the forest, In the lodges of the beaver, In the hoofprint of the bison, In the eyry of the eagle! "All the wild-fowl sang them to him, In the moorlands and the fen-lands, In the melancholy marshes; Chetowaik, the plover, sang them, Mahng, the loon, the wild-goose, Wawa, The blue heron, the Shuh-shuh-gah, And the grouse, the Mushkodasa!" If still further you should ask me, Saying, "Who was Nawadaha? Tell us of this Nawadaha," I should answer your inquiries Straightway in such words as follow. "In the vale of Tawasentha, In the green and silent valley, By the pleasant water-courses, Dwelt the singer Nawadaha. Round about the Indian village Spread the meadows and the corn-fields, And beyond them stood the forest, Stood the groves of singing pine-trees, Green in Summer, white in Winter, Ever sighing, ever singing. "And the pleasant water-courses, You could trace them through the valley, By the rushing in the Spring-time, By the alders in the Summer, By the white fog in the Autumn, By the black line in the Winter; And beside them dwelt the singer, In the vale of Tawasentha, In the green and silent valley. "There he sang of Hiawatha, Sang the Song of Hiawatha, Sang his wondrous birth and being, How he prayed and how be fasted, How he lived, and toiled, and suffered, That the tribes of men might prosper, That he might advance his people!" Ye who love the haunts of Nature, Love the sunshine of the meadow, Love the shadow of the forest, Love the wind among the branches, And the rain-shower and the snow-storm, And the rushing of great rivers Through their palisades of pine-trees, And the thunder in the mountains, Whose innumerable echoes Flap like eagles in their eyries;-- Listen to these wild traditions, To this Song of Hiawatha! Ye who love a nation's legends, Love the ballads of a people, That like voices from afar off Call to us to pause and listen, Speak in tones so plain and childlike, Scarcely can the ear distinguish Whether they are sung or spoken;-- Listen to this Indian Legend, To this Song of Hiawatha! Ye whose hearts are fresh and simple, Who have faith in God and Nature, Who believe that in all ages Every human heart is human, That in even savage bosoms There are longings, yearnings, strivings For the good they comprehend not, That the feeble hands and helpless, Groping blindly in the darkness, Touch God's right hand in that darkness And are lifted up and strengthened;-- Listen to this simple story, To this Song of Hiawatha! Ye, who sometimes, in your rambles Through the green lanes of the country, Where the tangled barberry-bushes Hang their tufts of crimson berries Over stone walls gray with mosses, Pause by some neglected graveyard, For a while to muse, and ponder On a half-effaced inscription, Written with little skill of song-craft, Homely phrases, but each letter Full of hope and yet of heart-break, Full of all the tender pathos Of the Here and the Hereafter; Stay and read this rude inscription, Read this Song of Hiawatha! Як спитаєте мене ви — Звідки сі казки й легенди, Повні пахощів весняних, Холодку долин зелених, Диму легкого вігвамів, Шуму-реву водоспадів, Реву дикого, страшного, Як громи, що в горах трублять? Я скажу вам, відповім вам: «Із лісів, степів пустельних, Із озер Країни Снігу, З сторони Оджибуеїв, З сторони Дакотів диких, З гір і тундр, із саг і багон, Де блука між осокою Чапля сизая — Шух-шух-га. Знов кажу я вам — казки сі, Сі старі оповідання, Сі поспів’я Навадаги, Незрівнянного музики». Як спитаєте — де чув їх, Де знайшов їх Навадага, Я скажу вам, відповім вам: «В гніздах птахів, в нетрях лісу, На ставах в бобрових норах, На лугах в слідах бізонів, Серед скель в орлячих гніздах. Сі пісні пташки співали На болотах і на багнах, В тундрах Півночі сумної. Читовейк-стрибун співав їх, Манг — норець і гуска — Вава, Чапля сизая — Шух-шух-га І глухарка — Мушкодаза». Коли б далі ви спитали: «Хто ж то єсть той Навадага? Розкажи про Навадагу!» — На питання б відповів я, Відповів би таким словом: «Там, в долині Тавазeнта, Серед тиші пишних луків, Між потоками-громами Жив музика Навадага. Круг вігвамів індіанських Розстилались ниви, луки, Вдалині шуміли сосни, Бір стояв, зелений влітку, Білий, сивий в день зимовий, Повний співу і зітхання. Гей, веселі ті потоки Кожний здалеку пізнав би По їх поводі весною, По сріблястих вільхах влітку, По тумані в день осінній, А зимою по тих хвилях, Що припали білим снігом. Ось де жив той Навадага,— У долині Тавазента Серед тиші пишних луків». Там мені співав він пісню, Говорив про Гаявату, Про той день, коли він вперше Сей предивний світ угледів, Як він жив і як молився, Як він з сили вибивався, Як за свій народ боровся, За його щасливу долю. Ви, хто любите природу, Сутінь лісу, шелест листя, В сяйві сонячнім долину, І дощі, і завірюхи, І річки, що рвуться вдалеч В неприступних нетрях бору, І на горах грюкіт грому, Що лунає — наче б’ються, Лопотять орлині крила,— Ви послухайте сю пісню Непочатої природи — Пісню сю про Гаявату. Ви, хто любите легенди І красу балад народних, Сей далекий, ніжний голос Днів, давно-давно минулих, Голос тихої задуми, Що бринить нам ледве чутно, Так наївно, що не знаєш: Пісня се чи, може, казка,— Ви послухайте і сюю Оджибвейськую легенду, Що співа про Гаявату. Ви, в чиїм серці не погасла Віра в Бога і природу, В іскру Божу у людини, Ви, хто знаєте, що завжди Людське серце знало муки, Знало сумніви і сльози І у царство правди рвалось, Що крізь темряву глибоку Нас веде рука Господня І підтримує у стомі,— Ви послухайте сей щирий, Сей переказ первостайний, Пісню сю про Гаявату. Ви, що ходите весною По околицях зелених, Де схиливсь на огорожу, Що посивіла від моху, Барбарис гіллям червоним; Ви, що іноді в задумі Сидите на кладовищі І прочитуєте напис На пожовклому камінні, Напис простий, некрикливый, Але повний смутку-горя. Повний віри і любові,— Ви й сей напис прочитайте Над могилою старою — Пісню сю про Гаявату.
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2017-02-07 11:31 pm

Фільм "Прибуття"

"Людська мова - це фундамент цивілізації. На ній тримаються цілі народи. Це перша зброя за яку беруться у конфлікті."©
За цю ж саму зброю першим ділом взявся і Яхве у Вавилоні. Так шо квот не буде - буде 100% українського контенту. Ще за мого життя. Кого не влаштовує - за Урал.
https://toloka.to/t79558

P.S. Гептаподською мовою говорять майстри розпису з Петриківки. Поза часом.
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2017-01-27 12:48 am

Подорожі першовідкривачів 4.

BBC. Подорожі першовідкривачів 4. "Форма Землі" / BBC Voyages of Discovery 4. The Figure of the Earth.
Виробництво Пола Роуза / Paul Rose.

Читає: Ігор Ремез.
Переклад: Іван Криниця.
"Товариство Три Крапки" 2017

je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2017-01-20 11:56 pm

Культурологічне

Урок японської культури від "Товариства Три крапки".
Пояснень не буде, сапієнсам сат. :)

je_suis_la_vie: (Русскій инвалидъ)
2017-01-19 08:05 pm

Як хохли свої сайти прискорюють

Просто один запит на відкриття головної сторінки.

Мені якось стрьомнувато вже на Наш Формат звертатися, - може він вже й не наш?

Панове там, ви взагалі про CDN окрім кацапського чули? Ну наприклад є на AWS така супер мега річ як S3 Buckets, а у поєднанні "S3" з "CloudFront" - ви отримуєте копічаний сервіс.
Курва, хахли ж ви паскудні! - копійчаний!!!!! КО! ПІЙ! ЧА! НИЙ!

Просто один запит на відкриття головної сторінки )
je_suis_la_vie: (псиносрач)
2017-01-15 06:56 pm

Компи.

Наобридло заклеювати відеокамеру на панельці ноутбука. Кожне лізе з питаннями та кпинами.
Відкрутив сьогодні передню панель екрану, доліз туди пінцетиком та вийняв роз'ємчик з чотирма дротинками.
Все - офіційно камери у мене хардварно не існує. Можу казати, шо ядро операційної системи не розпізнає. :)
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2016-12-22 09:34 am

Земля - це Україна, Україна не продається, Земля не продається!

Земля - це Україна!
Україна не продається!
І земля не продається!

Це має бути єдиним проукраїнським гаслом, яке буде визначальним і об'єднувальним для всіх різних типів думок.
Існує позиція бізнесу - продати землю. Існує позиція національної перспективи - забезпечити зростання і забезпечити соціальний, інфраструктурний розвиток. Я хотів би зупинитися коротко і стисло на п'яти тезах. Проукраїнської земельної політики. Отже.

Теза перша:
Заборонити торгівлю землею сільськогосподарського призначення. ВикупАти землю у громадян, отриману під час розпаювання може лише держава через спеціально створений Державний Земельний Банк. Хтось скаже, що немає грошей. Позавчора за одну ніч знайшлися гроші для викупу найбільшого українського банку у його приватних далеко не найбідніших вкладників і акціонерів. До слова: рішення про проведення загальних зборів акціонерів Приват Банка ніхто не бачив. Це рішення ухвалив Уряд і називається це одним словом - "рейдерство". В інтересах, начеб-то, загального блага. Ну від того воно й залишилось рейдерством.

Теза друга:
Розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення мають місцеві Громади без жодних винятків. Лише Громада бачить як краще, і лише Громада має можливість контролювати як використовується та чи інша земельна ділянка.

Теза третя:
Набувати в користування зЕмлі в розмірі більшому тридцяти гектарів в праві громадяни України за наявності відповідної освіти або складення кваліфікаційного іспиту. Передавати землю у довгострокове володіння громадянам, які особисто на ній працюють. З правом успадкування нащадками.

Теза четверта:
Забезпечити непорушність права приватної власності на присадибні ділянки. Так споконвіку і природньо було для українського господаря. Для українського куркуля. Мільйони яких були за один-два гектара, за дві корови і три свиней знищені більшовицькими окупантами. І їхні нащадки, які сьогодні називають себе великими реформаторами, хочуть відібрати українську землю, чим остаточно пограбувати українських селян.

П'яте:
Заборонити право власності іноземцям та особам без громадянства на землю сільськогосподарського призначення. Без обговорень. Без консенсусів. Це є світоглядна позиція проукраїнська. Квазі-концепція про, буцім-то, інвестиційну привабливість, багаторічні мантри про так звану неефективність державної форми власності; псевдо стратегії про загальне благо приватизації всього і вся - це все лише прикриття для грабунку Української Нації. Це все від лукавого.

Цілком прагматично наостанок. Земля - це Україна, Україна не продається, Земля не продається!
je_suis_la_vie: (проффесор)
2016-11-30 03:19 pm

Спалився жидокацап...

Оресте, Оресте... ну як воно так виходить, шо ти завжди маєш рацію...
Пробач, шо я тебе не послухав до кінця, а лише на 90%.


Палево... )
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2016-11-17 10:08 pm

Вибір...

Якось ми забалакися з друзякою Рамзесом за поезію, за жінок, за любов і війну, за Буковськи в його контексті знову за жінок, за музику... Згадали, що слухали в юнацтві... І почали згадувати Франка Дюваля, ДеВіжин, Депеш Мод, Вая Кон Діос, Болтона - те, шо було модно в нашому забиченому селі у ті неймовірно далекі роки. А тих, хто слухав Технологію вважав забиченими лосями. Називав їх "нажмінакнопочніками".

Перейшли на наших братанів. На те, шо вони слухають.
Обоє козли, шо в нього, шо в мене.

Хай вже в Рамзеса брат старший, він сам собі. А в мене молодший, слухав оте все, шо я слухав, мав би виховати в собі якийсь музичний смак, чи шось таке...
Нє. Виріс і завис у своєму блатняцьому болоті: круги, бутиркі, централи, для урізноманітнення "зніїшкакхочіццажить" від Філіпчика разів 10 на день, єтц... З телефона не припиняється ніколи. Мені навіть стидно коло нього бува проходити, вдаю, що його не знаю, аби не подумали, шо то й я таке слухаю...
Ну то таке - лірика... Тобто приказка.

Казка.

Що спільного між Катею Чілі, Дахою Брахою, Фолкнерами і Гаріком Крічевським? Лише громадянство.
Катя Чілі ґарувала, вишукувала стародавні пісні, обробляла їх і видавала в світ. Даха Браха - те ж саме. Їздять селами, шукають стародавнє, обробляють та не дають йому зникнути, - дають життя. Фолкнери - те ж саме. Їхня робота залишиться у віках.

Гарік, будь він нормальним пацаном, а не таким як наші з Рамзесом брати (хто вони обоє див. вище), міг би прославитися в Україні на віки, як і вище згадані виконавці.
Але для того Гаріку довелось би рити бульдозером більше, аніж Фолкнерам, Дасі Брасі, Каті Чілі разом взятими. Та то лише на перші два три альбоми, а потім би йому самі присилали би, запрошували би перейняти десь стару пісню з українського робітничого фольклору - чи то галицьких нафтовиків, чи то волинських шахтарів, чи то приазовських рибалок, чи то юзівських шахтарів чи ливарників...

Але для того треба ж запрягатися шо воляці, перегрібати архіви, вивчати історію, їздити, шукати людей, переймати від них, потім обробляти, осучаснювати і вже видавати альбоми з українським робітничим фольклором - це не був би "блатняк", бо блатняк лише у злопатоїдів, у них сам язик до того спонукає - грубий і неотесаний суржик.

Отже, Гарі зробив свій вибір і пішов шляхом найменшого спротиву. Так Гарі став пiдapacoм.

Пісенька для привернення уваги.
https://www.youtube.com/watch?v=zUpTJg2EBpw
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
2016-11-12 10:41 am

Особливості українського квотування

Святослав Вакарчук висловився, як у воду перднув...

----

Згадалося з книги "Як працює Google", розділ "Не дослухайтеся до “бегемотів”".

Бегемоти є одними з найсмертоносніших тварин — вони здатні пошматувати (або розірвати навпіл) будь-якого ворога на своєму шляху. “Бегемоти” також небезпечні в компаніях, це так званиі думки найбільш високооплачуваної людини (Highest-Paid Person’s Opinion — HIPPOs, тут маємо гру слів, оскільки “hippo” з англійської це “бегемот” прим. ред.). Коли справа доходить до до якості прийняття рішень, то рівень заробітної плати не має значення і досвід є цінним тільки тоді, коли він використовується як декор для переможного аргументу. На жаль, в більшості компаній саме досвід вважається переможним аргументом. Ми називаємо це “стажократією” (tenurocracy), за якої влада надається з огляду на стаж роботи, а не за послуги. Це нагадує цитату з висловів Джима Барксдейла (Jim Barksdale), колишнього генерального директора компанії Netscape. “Якщо у вас є дані, то розгляньмо ваші дані. Якщо все, що ми маємо, це ваші думки, то нам вистачить і моєї”.

Якщо ви припините слухати “бегемотів”, то таким чином ви започаткуєте меритократію, яку наша колега Шона Браун (Shona Brown) стисло подає як місце, де “саме якість думки має значення, а не те, хто її пропонує”. Звучить напрочуд просто, але, звісно, це зовсім не так. Створення меритократії вимагає участі як “бегемота”, який міг би заправляти балом за вказівками, так і хоробрих кмітливих креативників, які ризикують бути розтоптаними, коли встають на захист якості і заслуг.

Шрідхар Рамасвамі (Sridhar Ramaswamy), один з керівників PR-відділу Google, розповів повчальну історію на засіданні Google. Це було на початковому етапі розвитку AdWords, флагманського рекламного продукту Google, і Сергій Брін [один з двох творців Google] мав ідею, яку команда інженерів Шрідхари мусила реалізувати. Жодних сумнівів, що Сергій, був “бегемотом”, тобто найбільш високооплачуваною людиною в офісі, але він не запропонував непереборних аргументів, чому його ідея була кращою, і Шрідхар не погодився з нею. Тоді Шрідхар не був керівником вищої ланки, тож Сергій-”бегемот” міг просто наказати Шрідхару дотримуватися його настанов. Замість цього він запропонував компромісний варіант. Частина команди Шрідхара могла працювати у напрямку ідеї Сергія, а інша — у напрямку ідеї Шрідхара. Шрідхар все ще не погоджувався і після тривалих суперечок про порівняльні переваги конкурентних ідей ідею Сергія було відкинуто.

Цей результат став можливим тільки тому, що Сергій як кмітливий креативник глибоко розумів представлені дані, технологію платформи і контекст рішення. “Бегемот”, який не розуміє, що відбувається, більш схильний примусити інших йти його шляхом до успіху. Якщо ви є на відповідальній позиції, але перевантажені роботою, то можете піддатися спокусі легкого рішення, наполягаючи на власній правоті. Ви мусите бути впевненими в своїх людях і достатньо впевненими в собі, аби дозволити їм визначити найкращий шлях.
Сергій спромігся поступитися ідеям Шрідхара, бо він найняв цього працівника саме тому, що той міг мати кращі рішення, ніж його власні. Його робота як “бегемота” полягала в тому, аби поступитися і не відхилити кращу пропозицію. Шрідхару ж залишилося лише наполягти на своєму. Аби меритократія працювала, необхідно започаткувати корпоративну культуру, де “інакомислення є обов’язком”.

Якщо ви можете запропонувати щось краще, ви маєте це зробити. Інакше гірша ідеа переважить, і саме ви будете винними в цьому. Більшість кмітливих креативників мають багато цінних думок і виказують сильне бажання їх висловити. Саме зобов’язання мислити неординарно дає їм свободу поводитися таким чином. Однак не усі можуть наважитися сміливо висловлювати свою думку. Ось чому інакомислення має бути обов’язком, а не можливістю. Навіть дуже стримані люди повинні змусити себе кинути виклик “бегемотам”.

Меритократія дає кращі рішення і створює середовище, де всі співробітники відчувають свою цінність і повноваження. Вона руйнує корпоративну культуру страху, похмуре каламутне середовище, в якому воліють плескатися “бегемоти”. І знімає упередження, які можуть перешкодити величі.

----

Найцікавіше є те, що Святослав навіть і близько не стоїть до "бегемотства", попри всі його заслуги на ниві української музики.
Святослав є лише прикладом, коли, перефразовуючи одного Назаритянина, котрий жив 2000 років тому, сказав би: "музику його слухайте, самого ж його посилайте до дідька", бо всі його слова - це навіть не цинізм, це... ем... о! "дядьківський інфантилізм", я ж бо добре пам'ятаю як він пробився на Українську сцену! А пробився він через москву. Спершу його промоутери примусили на Злопатоєдландії крутити О.Е. на всіх їхніх ефемах, що навіть кучковські таксисти на пам'ять підспівували "моя машина, моя машина", а потім вже наші нікчемні малороси на ефемах просто тупо скопіювали його до Українських ефемів.

А подавали все так, ніби в Україні до Вакарчука не було цивілізації взагалі!

Світославе, ну шо ж ти таке безхребетне й дурне? Ну хіба не зрозуміло, що це просто продовження лінії саботажництва, коли ставлять на хвилю тебе, а не, скажімо, того ж Леонардо Ободеяке, котрий - ТАК - всілякого заслуговує на місце в ФМ, і посилання на пісню котрого ти даєш у кінці статті...
je_suis_la_vie: (Default)
2016-10-30 08:19 pm

Про е-декларації.

Якось придбав я на ebay книгу "ILFORD. Black and White Film Processing". Один долар. Доправка була дорожчою.
Це було в 2009, я тоді працював у мета.уа, по дорозі на роботу забіг на пошту, щоб забрати книгу.
На роботі розпаковую позирити, сусід по робочому кабінету Валера Філатов такий, цікавиться, де це я таке гарне взяв.
- На ібеї купив.
- Ой, а я боюся там купляти, бо мені як понарозказували, як там дурять...
- За 25 покупок, які я там зробив, мене ще ніхто жодного разу не надурив...
- Ну та то поки, ти певен, що й надалі не надурять, щоразу нова покупка новий ризик, ще й коли не знаєш ту людину, вона з іншого кінця світу...
- Слухай, вас на кожних виборах годують обіцянками, конкретні люди, з конкретними прізвищами, після виборів ви отримуєте від них хрін на таці, а наступні вибори - і ви знову за них голосуєте...
- От, блядь, ні нада ета гнілоє талкавіще, я галасавал і буду галасавать за Вітрєнка! Пусть всєм будіт хуйова, как мнє хуйова!

Я умію притиснути правильною постановкою питання будь-якого рускомірца, тоді він втрачає людську подобу, і вся оця брехлива совінтелівська машкара з нього вмить злітає і ти бачиш його справжнім.

Такого самого типа я бачив коло виходу з метро "Олексіївська", де минулого року роздавав перед виборами газету "Свобода". Той хлопака роздавав за Самонеміч за 150 гривень за одну роздачу. Він зачепився, яка у нас програма, я почав про програму, але швидко з'ясувалося, програма його геть не гребе.

Будь-які мої аргументи проти Кєрнеса він відшивав красивими загальними фразами про "крєпкого хазяйствєнніка". Лавочки в метро за півтора мільйона - ну і харашо, а ви би ні укралі? Вирубав лісопарк, - ну і харашо, разгрузіл центр горада от машин, пасаділ цвіточкі, стала лєгчє дишать. І так далі маячня в тому ж дусі...

Це та категорія, котра голосувала за Кєрнеса не тому, що він конкурентний і здатний до реальних справ, а тому що він відповідає вимогам середньостатистичного рускомірца. Тому що проти України. У цього коло метро, до речі, родичі в Злопатоєдланді, і він з цього приводу дуже втішався, ніби в нього дядя Рокфеллер. Це категорія понаїхавших окупантів. Перше покоління народжених в Україні, а батьки приперлися у 70-80 як "маладиє спіциалісти", ніби в нас своїх бракувало... Ну то й козі зрозуміло.

Отже, це була складнопідрядна приказка, зараз казка.

Я вже було наспостерігався за бульканням емоцій з приводу е-декларацій. Один задекларував годинники, інший задекларував вила, ще хтось два десятки авто, борець зі злочинністю усіх часів та народів великий прихильник фентезі задекларував пляшки з винами, - а ще всі декларують кеш. Кеш, і ще раз кеш, навіть патріот задекларував мільярд гривень кешу (https://public.nazk.gov.ua/declaration/38ca0a6a-cad5-4cc1-bb68-eb1ee9ad38e9).

Сороки. Якось разом з дітьми спостерігав у зоопарку за сороками, кинеш їй блискучу монетку, вона підійде, озирнеться по боках, закопає. Кидаєш іще одну, вона і її так - роззирнеться в усі боки і зариє. Сороки. Навіть нема сил називати їх міцнішими словечками, бо вони їх не варті, - вони просто сороки.

Гірше за все з цього, шо виборці не зроблять жодних висновків. Вони знову проголосують за тих же сорок і красиво виправдовуватимуться "цвіточкамі" та "свєжим воздухам", образно кажучи - це "нижчі касти". Щодо "вищих каст" виборців, у них і "претензії" дещо "вищі", - ось ваш Махніцький (http://je-suis-la-vie.dreamwidth.org/238820.html) шо зробив?! А ваш Швайка, як був міністром агрополітики - обікрав усіх фермерів, особняки собі понаставляв, ну й взагалі, хоч серед свободівців багато бійців, але загалом Свободі "отказать". Офігенна логіка! І вона логічно вкладається в логіку Валери Філатова і того хлопака з газетами від садонемочі.

Для себе я пояснюю це одим: люди бояться Свободи, бо інтуїтивно відчувають, що Свобода дійсно зробить усе, що має у своїй програмі. І саме цього бояться такі "критики". Ті всі ваші аргументи про Швайку і Махніцього на тлі тих, хто займався обіцянством, ошуканством і їх знову й знову обирають - це лише смішна відмовка алкаголіка на кшталт "а ти мені наливав?", ніби такий немічний, шо сам собі не наллє...

Але природу не одуриш. Серед Правого Сектору і Азову немало затятих і хоробрих бійців, але я ж і козі зрозуміло для чого ці рухи, як такі, було створено. Лише для того, щоб нейтралізувати й розбавити Свободівський електорат. Більше нічого. Таке моє бачення. Останнє інтерв'ю Білецького лише підтверджує цю тезу. В тім інтерв'ю пан Білецький "авторитетно заявляє", що вони "власне кажучи антисистемні".
І тут все ясно: махання кулаками на вулиці це добре, коли іншого вже не залишається, але до концептуальних змін вулиця не призводить. Допоки Свобода була, умовно кажучи, вуличною партією, вона влаштовувала таких "радикальних" пацанів. Щойно вона стала партією парламентською, вказала на нові горизонти, ці горизонти хлопцям не сподобалися, бо тоді треба міняти щось у собі...

Хлопчики, - а ви просто замерзли на своєму вуличному рівні.

Рости, ви не збираєтеся. Ви просто любите себе у цьому стані, бо в іншому ви не існувабельні.

Ось і все пояснення. Всі ті красиві словоблудія Білецького про "культурно-вишиванковість" Свободи, це лише облуда, така точно облуда як МЕТА.УА (філія яндекса), завдання котрої з самого почаку було одне - зайняти в Україні айтішну нішу і не дати розвиватися ніякому вартісному айті проекту в Україні. Куратори з яндекса про це ретельно дбали...

Отже, все це е-декларування практично нічого не змінить. Кіло гречки, діодова лампочка (нові віяння у підкупі виборців) і знову обиратимуть цих же сорок, і знову топтатимуться на тому ж рівні, і знову ж плакатимуться на тяжке життя, і що всі крадуть (з натяком "а нам красти не дають").

Прикро, що ви їх знову оберете...


P.S. Ігор Коновалов (Igor Konovalov) Ігоре, я тобі обіцяв відповісти щодо "зємля крєстьянам", котре ти процитував тут https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=724259611059041&id=100004250265373

"українське селянство споконвіку прагло мати землю в особистій власності. ОСОБИСТІЙ. у нас, на відміну від Московщини, общинна обробка не була розповсюджена, і все трималось на індивідуалізмі. більшовики недарма виголошували «землю селянам», а не «землю державі, а там подивимось»."

По-перше доцитовуй цитати до кінця (https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=681616545323348&id=100004250265373), щоби розуміти їх повне значення в історичному контексті. "Зємля крєстьянам, фабрікі рабочім", по-друге треба розуміти хто це сказав, зважати на його менталітет, і дослідити як зреагували українці на цей заклик.

Коли ми доцитовуємо той ленінський заклик до кінця, то відразу виникає питання, а чому фабрики - ні тоді, ні досі - не у "рабочіх"? І ніхто це питання досі не піднімає. Лише першу половину питання - землю. Про фабрики дослідиш сам, про землю я тебе підштовхну у правильному напрямку.

Після повстання Омелі Пугача, коли того вже на шматки порубали і піддали анафемі, бояри зібралися порадитися як вони надалі запобігатимуть таким страшним потрясінням. Бо вони висіли на волосинці від повного свого краху, позаяк мужики, котрі пішли за Омеляном були доволі освічені, вели торгівлю через Каспій, і вже було побачили світ, як живуть інші люди. Тому вони пішли за Омеляном з ідейних причин.
Бояри подумали й вирішили. Нема чого мужикам їздити за кордон. Також вирішити питання з землею таким чином, щоби мужики билися за неї між собою, аби вся їхня повстанська енергія вигоряла в їхніх міжсобойчиках - еголітаризм.

Навколо "дєрєвні" були земельні наділи, поділені на одиниці. Кожна родина отримувала кількість одиниць наділів, що дорівнював кількості осіб у родині. Наділи розподілялися між родинами щороку. Ті наділи, котрі ти мав минулого року, наступного року переходили комусь іншому. Тоді виник такий термін "воєнноплєнная зємля". А цей уклад став називатися "Пєрєдєльним укладом общества". Тобто щороку землю "пєрєдєлялі". В результаті ніхто з них про свою землю не дбав, бо хто дбатиме за військовополоненим?! Ти?! Не думаю, коли навіть ОБСЄ на них байдуже...

Таке тривало більше сотні років, минуло 6 чи 7 поколінь, котрі "звикли" до такого ставлення до землі. У 1893 році вирішено було, пєрєдєлять землю не щороку, а раз на 12 років. Якщо ти порахуєш 12 років, то потрапиш на 1905 рік. Потім додаси до 1905 року ще 12 років і матимеш 1917, а ще плюс 12 = 1929 - колективізацію. І ніяких тобі фабрік рабочім, до речі!

І уяви собі, більшовики майже пролетіли із захопленням влади, все валиться, треба зробити усе можливе, аби завалити фронт і програти війну Німеччині. Що треба зробити? Ленін, знаючи менталітет московита, використав мінімальну необхідну дію - гукнув, щоб усі почули - "зємля крєстьянам". В окопах Першої Світової сиділи мільйони мужиків, котрі вже мали тремтіння рук від думок, що ось там вже намічається "пєрєдєл", а вони тут в цих триклятих окопах вже було як три роки! Зачувши "зємля крєстьянам" - вони покидали окопи і рвонули додому на "пєрєдєл", за їхнім розумінням - остаточний! Фронт упав. Більшовики скористалися тим, що царська армія, як інституція перестала існувати, і невеличкою купкою відморозків здійснили жовтневий державний переворот (у "Повному зібранні творів Сталіна" це, до речі, офіційний термін "октябрьській пєрєворот", "революцією" він став уже тоді після 1937, коли усіх його учасників було перестріляно і написано "Краткую історію ВКП(б), де було подано "єдіно правільную точку зрєнія", заперечувати ніхто вже не ризикнув).

Що у цей момент роблять українці, котрі теж сиділи там же ж у окопах, і теж чули цей заклик? Вони то його почули, але вони його геть не зрозуміли. Я теж його не розумів на уроках історії в школі. Ну і шо? Ну землю селянам. Ну і шо? Голос крові - він і є голос крові. В цей час, українці змагалися за свою Державу.

Ти можеш чмихнути носом, сказати який брєд цей Криниця понаписував, але доходимо до 1929 року. Це 1917+12. Колективізація. Там на Московщині усі прекрасно колективізувалися, їм було не звикати. Майже 200 років прожили в "пєрєдєльному" укладі суспільства, тож їх просто повернули до звичного стійла. Вони й не дуже заперечували. На Тамбовщині трохи побрикалися, Тухачєвський подушив їх циклоном бе, на тому й усе...

Але Українцям це було щось дике. Нагинали українців на це дуже довго і жорстоко, опиралися українці запекло. Звідси й Голодомор 1932/3, потім його довелося повторити у 1947. І все одно українці досі не розуміють оце "зємля крєстьянам". Слова ніби знайомі, але смисли якісь мертві.

Отже, Ігоре, повертаючись до твоїх безтолкових аргументів (як в тому айтішному анекдоті "прочитайте ж нарешті документацію!"), прочитай нарешті Програмовий документ ВОС.

ВОС пропонує землю у власність громадянам України, але без права перепродажу. Продати ти її можеш лише у Земельний Банк за ринковою ціною. Купити там ти її зможеш за ринковою ціною. Торгувати, перепродавати - барижити нею ти не зможеш. Купуй, працюй на ній. Барижити - ні.

Про "пєрєдєльний" уклад московського суспільства більше можеш почитати і, дуже бажано, подивитися тут (http://je-suis-la-vie.dreamwidth.org/209529.html). Там же ж логічно і про Пєрєстройку знайдеш (https://uk.wikipedia.org/wiki/Голіцин_Анатолій_Михайлович https://www.youtube.com/watch?v=facg5prt6uM), пєрєстройка - це лише різновид "пєрєдєльщіни". Облуда для усього світу.

Ти відчуваєш різницю? Ти відчуваєш хибність твоїх аргументів?
je_suis_la_vie: (Тризуб)
2016-10-26 11:09 am

Про роль одного інтелігента, вихованого колонізаторами, в подальшій історії свого народу.

Французький поет-символіст Поль Верлен у 1890 р. продав 350 примірників своєї поетичної збірки, його колега Стефан Малларме у 1891 р.-- аж 325.
Поважаю, безмежно.

FB Юрій Михальчишин©

--------------

Це висловлювання поваги свербить у голові весь вечір, пане Юрію.

Ну то треба розсвербіти його, виписавши його у простір.
Образи й сюжети обміркованих дописів у мене як завжди складнопідрядні, тому спершу вчитайтеся в Михальчишина, потім у моє архівне про Стівена, з котрим я працював у французькій конторі в 2011-2012.

А звідси - Стівенові спогади про свого дідуся. Він воював як підданий Корони у антигітлерівській коаліції. Живим повернувся додому. Повернувся геть іншим.

Стівену казав: французи говорять французькою, німці - німецькою, англійці - англійською. Чому я маю говорити англійською? Я ж Руніанкалі! Чи хто?

Так вони з племені Руніанкалі. І дід Стівена решту життя говорив виключно руніанкалі, хоча його англійська була чистою британською. Заплющи очі і чуєш чистого британця.
Стівен розповідав про письменників Африки, багато письменників пишуть колоніальними мовами, щоб бути продаваними, мати успіх.

Але у нас є один письменник, каже, котрий пише лише мовою свого народу Кікуйу, Нґуґі ва Тіонґо (Ngũgĩ wa Thiong'o). Він прекрасно знає англійську, французьку, італійську, вільно ними спілкуєтсья, але принципово пише лише своєю, а далі - справа перекладачів, котрі перекладають його на десятки мов...

Це була складнопідрядна преамбула.
Зараз коротка амбула.

Якби Джеймс Джойс написав свого Уліса ірландською, то зараз Ірландія з вельми великою ймовірністю вся би нею говорила без проблем. А якби він написав своїх Дублінців ірландською - то заради того, щоби їх прочитати в оригіналі, люди вчили би ірландську, і вся Ірландія вельми ймовірно була б монолінгвальною країною як Чехія з Польщею.

Зневажаю. Безмежно зневажаю Джойса.