je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
Святослав Вакарчук висловився, як у воду перднув...

----

Згадалося з книги "Як працює Google", розділ "Не дослухайтеся до “бегемотів”".

Бегемоти є одними з найсмертоносніших тварин — вони здатні пошматувати (або розірвати навпіл) будь-якого ворога на своєму шляху. “Бегемоти” також небезпечні в компаніях, це так званиі думки найбільш високооплачуваної людини (Highest-Paid Person’s Opinion — HIPPOs, тут маємо гру слів, оскільки “hippo” з англійської це “бегемот” прим. ред.). Коли справа доходить до до якості прийняття рішень, то рівень заробітної плати не має значення і досвід є цінним тільки тоді, коли він використовується як декор для переможного аргументу. На жаль, в більшості компаній саме досвід вважається переможним аргументом. Ми називаємо це “стажократією” (tenurocracy), за якої влада надається з огляду на стаж роботи, а не за послуги. Це нагадує цитату з висловів Джима Барксдейла (Jim Barksdale), колишнього генерального директора компанії Netscape. “Якщо у вас є дані, то розгляньмо ваші дані. Якщо все, що ми маємо, це ваші думки, то нам вистачить і моєї”.

Якщо ви припините слухати “бегемотів”, то таким чином ви започаткуєте меритократію, яку наша колега Шона Браун (Shona Brown) стисло подає як місце, де “саме якість думки має значення, а не те, хто її пропонує”. Звучить напрочуд просто, але, звісно, це зовсім не так. Створення меритократії вимагає участі як “бегемота”, який міг би заправляти балом за вказівками, так і хоробрих кмітливих креативників, які ризикують бути розтоптаними, коли встають на захист якості і заслуг.

Шрідхар Рамасвамі (Sridhar Ramaswamy), один з керівників PR-відділу Google, розповів повчальну історію на засіданні Google. Це було на початковому етапі розвитку AdWords, флагманського рекламного продукту Google, і Сергій Брін [один з двох творців Google] мав ідею, яку команда інженерів Шрідхари мусила реалізувати. Жодних сумнівів, що Сергій, був “бегемотом”, тобто найбільш високооплачуваною людиною в офісі, але він не запропонував непереборних аргументів, чому його ідея була кращою, і Шрідхар не погодився з нею. Тоді Шрідхар не був керівником вищої ланки, тож Сергій-”бегемот” міг просто наказати Шрідхару дотримуватися його настанов. Замість цього він запропонував компромісний варіант. Частина команди Шрідхара могла працювати у напрямку ідеї Сергія, а інша — у напрямку ідеї Шрідхара. Шрідхар все ще не погоджувався і після тривалих суперечок про порівняльні переваги конкурентних ідей ідею Сергія було відкинуто.

Цей результат став можливим тільки тому, що Сергій як кмітливий креативник глибоко розумів представлені дані, технологію платформи і контекст рішення. “Бегемот”, який не розуміє, що відбувається, більш схильний примусити інших йти його шляхом до успіху. Якщо ви є на відповідальній позиції, але перевантажені роботою, то можете піддатися спокусі легкого рішення, наполягаючи на власній правоті. Ви мусите бути впевненими в своїх людях і достатньо впевненими в собі, аби дозволити їм визначити найкращий шлях.
Сергій спромігся поступитися ідеям Шрідхара, бо він найняв цього працівника саме тому, що той міг мати кращі рішення, ніж його власні. Його робота як “бегемота” полягала в тому, аби поступитися і не відхилити кращу пропозицію. Шрідхару ж залишилося лише наполягти на своєму. Аби меритократія працювала, необхідно започаткувати корпоративну культуру, де “інакомислення є обов’язком”.

Якщо ви можете запропонувати щось краще, ви маєте це зробити. Інакше гірша ідеа переважить, і саме ви будете винними в цьому. Більшість кмітливих креативників мають багато цінних думок і виказують сильне бажання їх висловити. Саме зобов’язання мислити неординарно дає їм свободу поводитися таким чином. Однак не усі можуть наважитися сміливо висловлювати свою думку. Ось чому інакомислення має бути обов’язком, а не можливістю. Навіть дуже стримані люди повинні змусити себе кинути виклик “бегемотам”.

Меритократія дає кращі рішення і створює середовище, де всі співробітники відчувають свою цінність і повноваження. Вона руйнує корпоративну культуру страху, похмуре каламутне середовище, в якому воліють плескатися “бегемоти”. І знімає упередження, які можуть перешкодити величі.

----

Найцікавіше є те, що Святослав навіть і близько не стоїть до "бегемотства", попри всі його заслуги на ниві української музики.
Святослав є лише прикладом, коли, перефразовуючи одного Назаритянина, котрий жив 2000 років тому, сказав би: "музику його слухайте, самого ж його посилайте до дідька", бо всі його слова - це навіть не цинізм, це... ем... о! "дядьківський інфантилізм", я ж бо добре пам'ятаю як він пробився на Українську сцену! А пробився він через москву. Спершу його промоутери примусили на Злопатоєдландії крутити О.Е. на всіх їхніх ефемах, що навіть кучковські таксисти на пам'ять підспівували "моя машина, моя машина", а потім вже наші нікчемні малороси на ефемах просто тупо скопіювали його до Українських ефемів.

А подавали все так, ніби в Україні до Вакарчука не було цивілізації взагалі!

Світославе, ну шо ж ти таке безхребетне й дурне? Ну хіба не зрозуміло, що це просто продовження лінії саботажництва, коли ставлять на хвилю тебе, а не, скажімо, того ж Леонардо Ободеяке, котрий - ТАК - всілякого заслуговує на місце в ФМ, і посилання на пісню котрого ти даєш у кінці статті...

Profile

je_suis_la_vie: (Default)
je_suis_la_vie

September 2017

S M T W T F S
     12
3456789
10 111213141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 08:41 pm
Powered by Dreamwidth Studios