je_suis_la_vie: (псиносрач)
Дано: проблядь зі стажем. Нічого не уміє робити, корім відсмоктувати хуї силіконовими губами.
Проблема: старість не радість. У посадових блядєй дуже короткий вік, і їх потім викидають. Або делсь намагаютсья прилаштувати.


Тобто така ось "тєряющая популярность сука", Радецька, зі силіконовими губами, блядським поглядом, відсутністю смаків настільки, що нема слів одні вирази, продовжує справу Сабачніка: «Вы - генетически недоразвитый регион, цыгане вы немытые и нечесанные... Мне говорили, что в этом регионе была зона, теперь понятно, откуда такие гены ..., вы разбиваете себе лбы, когда бьете поклоны в церкви, а ничего в душе святого у вас нет... Пишите заявления об увольнении, всех уволю, уволю за саботаж руководителей любого уровня», - сказала Радецкая.


Знаєте, а мені цих російскофільствующих щиро шкода. Ви помітили, дивну обставину: російськофільствующі вони якісь покинуті, якісь нещасні, неначе їх усі кинули і єдиний спосіб привернути до себе увагу це гавкати якомомога голосніше, як та найдрібніша шавка у тічці. Ну щоб якось завоювати авторитет серед решти собак чи шось таке. Ось так і тут. Я багато думав, але крапку в роздумах поставив - зовсім випадково - Михайло Саакашвілі. :)

"Украинцы — это народ, который настолько тебя усыновляет, что ты становишься его органичной частью, забываешь, что не оттуда родом. Это действительно огромный талант, и знаете, в грузинских диаспорах России и Украины есть разница. В России наши соплеменники, какие-то бы они должности ни занимали, каких бы ни достигли высот и сколько бы ни зарабатывали, все равно помнят, кто они, и не теряют связь с Родиной, вкладывают в нее деньги.

Как это ни удивительно, в Украине грузины чувствуют себя украинцами! Я всегда думаю: «В этой стране так много богатых грузин, они такие хорошие — почему же не вкладывают деньги в Грузию?». Потому, понял я, что настолько вросли корнями в украинскую землю, что стали частью единого целого, и если бы я еще на два-три года остался в Киеве, тоже таким бы, наверное, стал."

Ось воно! Україна не усиновила тих російськофільствующих, вони їй чимось не сподобалися ще при народженні. А інакше я не знаю як пояснити: 1) "мая мама хахлушка, папа русскій - і я русскій"; 2) "мая мама русская, папа хахол - і я русскій". Я бачу причину лише в одному - Україна (вона в цьому особлива) їх не прйиняла за синів/доньок, не усиновила.
Мені вас таких шкода. Шкода як бомжів. Шкода, але хлібця не подам - подихайте. Бо не даремно ж вона вас не захотіла усиновляти. Видно ж є причина. :)
Амінь.


P.S. Почитайте ще із "житія в Масквє" Салтикова-Щедріна :))) хто ще не читав...

"С шести часов матушка и сестра начинали приготовляться к вечернему выезду. Утренняя беготня возобновлялась с новой силой. Битых три часа сестра не отходит от зеркала, отделывая лицо, шнуруясь и примеряя платье за платьем. Беспрерывно из ее спальни в спальню матушки перебегает горничная за приказаниями.
- Барышня спрашивают, какую им ленту надеть?
- Барышня спрашивают, надевать ли локоны, или гладко причесаться?
- Барышня спрашивают, для большого или малого декольте им шею мыть?
- Шпилек, булавок несите! - раздается по коридору, - оглохли!
Когда туалет кончен, происходит получасовое оглядыванье себя перед зеркалом, принятие различных поз, приседание и проч. Если вечер, на который едут, принадлежит к числу "паре", то из парикмахерской является подмастерье и убирает сестрицыну голову.
- Шипси! - командует подмастерье (Ивашка из крепостных), подражая хозяину-французу."

Я колись ще школярем, прочитавши "Барышня спрашивают, для большого или малого декольте им шею мыть?" упав під комин і там довго предовго реготав, так воно мене чомусь вразило... Засранки, бля.
Ось точно таке ж бидло з силіконовими губами, на прососаному роті вилазить в "барє" та іде "оцивілізовувати" "темні маси", само ледь помивши шию "під першй гудзик"... :)))
je_suis_la_vie: (Суто)
Азаров зарегулював мельників: борошно зникає з полиць...

Село Просяне. Де я народився і де минуло моє дитинство та юність.
Село, що розкинулося на десяток кілометрів вздовж траси, побудованої полоненими німцями у 45-47 роках. Траса, яка простояла як новенька, доки її не почали "ремонтувати" до проїзду Льоні Брєжнєва до Криму з Гельмутом Коллем за компанію після Олімпіади-80. Після того траса почала рушитися і її ледь встигали латати. А до того це був типовий німецький бан - лети тією трасою і спокійно у машині їж борщ з миски...

Навколо села розкинулися безкраї поля чорнющої землі; обрієм за Луками (назва ставків, де живуть буслі), майорить смужка Надіного Лісу. Колись ми з моїм другом дитинства часто об'їжджали місцевість на веломашинах у радіусі кілометрів 30-40. Там я колись вперше в 1988 році катався на супер-пупер солідному комбайні Дон-1500, тоді здавалося мега досягненням "савєцкава ґєнія", сьогодні ж дивишся і смієшся - комбайн "Колос" проти "Дону", все одно що "Дон" проти "Джон Діра" - така ж прірва.

Скільки наприкінці літа жовтіло полів навколо села, жовтіло від достиглого жита та пшениці. Скільки її валялося узбіччями дорогою до току. Воно золоте і пузатеньке сипалося через дірки в кузовах, і господарки виходили з віниками та відрами, збирали і годували тим домашню живність.
Пам'ятаю в ті роки у журналі "Перець" була карикатура. Жирні, добряче вгодовані польові миші на підводах згрібають на полях пшеницю, засипають до чувалів і вантажать на підводи. Працюють весело, злагоджено. Над підводами висить транспарант: "Голодуючим братам країн капіталу!"
Оце комусь було б смішно, але не мені. Бо я бачив скільки тії пшениці погнило на току під дощем, скільки її невиметеної лишилося по узбіччях. Вистачило б на всіх мишей світу і всіх перестріляних горобців Китаю.
Це було болісно...

Потім, після обжинок, видавали зерно колгоспникам. Півтони комбайнерам, кілограм по двісті помічникам та іншим учасникам жнив і по сто решті колгоспників. Після того ще й свої присадибні поля молотили. Їздили комбайни по людських городах і перемелювали пшеницю, яку господарі вилами згодовували з копиць прямо у вал.
Потім дбайливо зернинка до зернинки переносили те все добро додому, до своєї комори, і ніде і зернинки не лишалося...

Не менше від того жовтого, але на початку літа, - біліло полями.
Біло-рожевим цвітом пишалася гречка.
Сотні гектарів гречки - сотні і сотні, і сотні, і сотні...
З тієї гречки збирали два врожаї. Перший - мед, а другий - саме зерно. Дід потім виписував своєму улюбленому внучку (себто мені) той мед у колгоспі десятилітровими бідонами. Я його жер щодня з молоком з колгоспної дійні (яке неможливо називати молоком; ви, міські, обісралися б від нього відразу - бо то не молоко було, а натуральні вершки - потім його по дорозі до молокозаводу вже розбавлять сто разів і ви питимете ті сцяки під назвою "молоко") і запашним, пухким хлібом з колгоспної пекарні...

Скільки ж було тієї гречки! Вона не сипалася з кузовів - кузови щільно вимощували брезентом, накривали і вивозили те все у невідомому напрямку. Після збору врожаю - тієї гречки вже ніхто ніколи не бачив.

І так щороку.

Гречка - це феномен нашої епохи. Я повірю, що ми позбавилися від совка, коли у нас зникне таке запопадливо-рабське відношення до гречки, або - таке...
Вперше я наївся гречки досхочу за нашого "нетипового Прем'єра"(с) у 2000-2001-их, коли вона валялася на базарах мішками від 65 коп до 1 грн за кілограм.

Гречка - це лакмусовий папірець влади. За нею можна безпомилково визначити, що це за влада, і що це за - народ... "Хохли паршиві!"(с)

На сьогодні досить.
je_suis_la_vie: (проффесор)
The Партія Регіонів облікоморалє, тіпа...

P.S. У зв'язку з закриттям кацапами української бібліотеки у Кучково, придумав собі новий тег "вибрані твори"... :D

Profile

je_suis_la_vie: (Default)
je_suis_la_vie

August 2017

S M T W T F S
  12345
6789101112
13 141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 21st, 2017 06:37 am
Powered by Dreamwidth Studios