je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
Всі імена змінені. Часово-просторовий континіум зміщено, щоби заплутати ворога. А для своїх головне інше.













Микола. Його онук Іванко. Де б не їхав Микола завжди Іванко з ним на мопеді. Натискає на кнопочку запуску двигуна — це його сакральне дійство. Дід лише газує й керує.




Там за Дамбою через Сиваш найкоротший шлях до Армянська — зараз туди дороги немає, там стоять наші прикордонники, за кілька сот метрів по той бік кацапи, навколо “Мордору” - так місцеві називають фірташівський титановий комбінат.




Млявого рожевого вечора приїздить до нас на позицію з кавуном, динею, ще з пів мішка різних овочів та фруктів. З ним попереду на сидінні між ногами незмінно онук Іванко з яскраво синіми очима.




Сідаємо вечеряти, потім п’ємо чай. Микола починає згадувати як все починалося. Як було страшно й невизначено. Як не зрозуміло. Від телевізора не відходили ні на мить - шо ж там в Києві думають? Чи взагалі шось думають робити чи ні? Військових немає. Дамба стоїть відкрита. Розпач. Селяни знервовані. Зібралися посеред села на Віче. З Головою сільради вирішили самостійно перекрити Дамбу. Взяли камаза, крана, накидали старих бетонних кубів від коровників на того камаза, відвезли на Дамбу й у кілька стін перегородили її тими кількатонними кубами. Через Сиваш не переїдеш нічим, бо там навіки й залишишся — твань така, що лише потрап у неї вже не відпустить. Стали на чергування на Дамбі. Чоловіки мисливці зі зброєю вийшли, в кого зброї нема — з вилами. Так і чергували на Дамбі. І чоловіки, і жінки. Було дуже страшно дивитися як навколо Мордора їздять БТР-и, танки, ще якась техніка. Будь-якої миті очікували прориву на Дамбу...




Нарешті прибули наші. Село почало допомагати їм облаштовуватися. Приволокли житловий вагончик, провели електрику від села. Встановили графік постачання їжі, води. Голова сільради щодня приїздив на блокпости, говорив з людьми, швидко вирішували нагальні питання. В селі зітхнули з полегшенням: Київ не кинув їх на поталу кацапам.




У Києві почався нарешті якийсь рух. До прикордонників на Дамбу прибуло підкріплення. NN танкова бригада. Заклали під Дамбу тротил: лише крутни, натисни і Дамба злетить у повітря.





Потім танкістам надійшов наказ на переміщення, вони вмить знялися й кинулися на Схід. Дамба залишилася знову без захисту. Ну шо робити? Ми з кумом взяли побільше термосів з чаєм та кавою, хто що понадавав. Сіли ми з тою котушкою та дротами до тротилових закладок, намостили собі затишок і сидимо з кумом — а будь шо буде. Як підуть кацапи крутнемо, натиснемо а там буде як буде. Просиділи так два дні й дві ночі. Не знаю чи знали кацапи, що тут нікого немає чи ні, але звідти не підходило нікого. А могли ж підійти розвідники, і шо б ми з ними робили? Оцього боялися — дрг підійде, побачить, шо тут нікого, окрім нас і все ж! Кінець! Та Дамбу однак би знесли у повітря, хай хоч як, але техніку притримали б. На щастя на третій день прибули наші прикордонники, прийняли в нас Дамбу, довго не могли зрозуміти хто ми і шо тут робимо (сміється)... Ми з кумом зітхнули, здали їм все, подалися додому. Дві доби не спали. Опівночі грюкає хтось у двері — їхній майор, питає де ще 15 кілограмів тротилу. Не знаю. Здали вам все, шо мали. П’ятнадцять десь поділися, - каже. Крутнувся поїхав назад на Дамбу...




Вдосвіта скинувся, поїхав до них — чи знайшли той тротил чи ні. Все добре. Знайшли. Фух! А я переживав. Це ж не сіна навильник пропав (сміється). А вони ще й свого тротилу привезли, заклали ще більше. Мені аж від серця відлягло, бо ще оті 15 накинули би на нас із кумом, ніби ми хапонули, потім викручуйся...




Микола замовкає, сміється сам собі, сьорбає чаю. Думає, видно, про ті нервові дні й ночі, коли здавалося, що Київ кинув їх тут одних... Так. Київ. Тому що Київ завжди був центром Всесвіту для всіх українців, навіть Чумацький Шлях до того, як став Чумацьким, називався Шляхом на Київ.




Сонце скотилося нижче до західного небокраю, красиво підрожевило вітрила електровітрякам, що повільно мріють в рожевому призахідному мареві. Ніби казка навкруги. Здається зараз з-за них вискочать сармати на конях...





Ні не вискочать. Он димить Мордор. Микола продовжує, - років 15 тому, шось там на Мордорі гримнуло, тепер у затоці нічого не живе, навіть пташки тут не сідають. Ні бичка, ні камсинки — все вимерло, навіть мотиля не живе тут...





А в кума там брат за Армянськом, в нього своя ферма. Він фермерує. Рис вирощував, каже, всі поля кацапи перетоптали танками, води немає, поля закам’яніли, канали порозсихалися, плити повивалювало. А він тоді минулої весни взяв 150 тисяч гривень кредиту на добрива, на посівну, а тут ці підараси увірвалися, всі поля йому перетоптали, капоніри видовбали, ракетні установки, танки, бтри,.. навіть собак перестріляли, щоб сигнальні розтяжки їм не зривали. Вже ввечері люди й з хатів бояться виходити. Він за голову хапається - шо ж робити? А жінка йому, - ми ж тепер росія! - Дура ти! Яка росія?! Ти бачиш, шо вони наробили?! Жити ми за шо будемо!?.. Як житимемо?!...









Малий Іванко нудиться, смикає діда, - дідо, поїхали вже. - Зараз поїдемо, ось поїдемо. Підожди.




Тут один приїжджає, каже купи в мене машину. Вісім тисяч гривень. - Давай, кажу, купую. Тільки ти мені її привези до двору. Я тобі ще й доплачу чотири тисячі. Микола сміється, - знайшов, - каже, - пальцем робленого, ніби я не знаю, шо він з Криму тою машиною відтепер нікуди не виїде. Хто розумніший був, той не побіг перереєстровувати номери, а тепер он на Материк вільно по їдло їздить, а ті переробили номери, тепер їх і на Кубань не випускають. Малому ось до першого класу йти. Донька каже, вези його додому, в Армянськ. Кажу, - а як я його повезу, коли на нього документів немає. Кажу їй хай тут в школу йде. Та й він сам не хоче туди. Каже, хочу тут в школу ходити, у баби з дідом...




Наливаємо ще чаю. А тепер он точка пропуску. Наші лише документи на хвіри перевіряють, пломби оглянули — паняй далі. А кацапи в себе все загородили решітками. Весь вантаж оглядають. Вимагають, щоб у хвірі був прохід посередині. Якщо проходу немає — все вивантажуй на землю. Оглянули — завантажуй назад. На одну машину як мінімум годину, а якшо вивантажувати-завантажувати отак, - то пів дня згаяно. Тут, ще весною такі колони стояли на 12 — 15 кілометрів. По три тижні чекали своєї черги. Не можу їх зрозуміти, чи нікуди товар відвезти чи шо. Дебіли якісь. Ніякої самоповаги. Вже би обрубали так обрубали. Як з каналами. Відразу пересипали камінням, бетоном залили — все. Говійте...









Ці дальнобійники до нас в село в магазин заїжджали. Відчепить хвіру і до міста на заправку, потім до нас в магазин. Розповідали як там за Армянськом їх вже ждуть кубанці зі своїми хвірами. Перекидають все з машини на машину і гайда туди через Керч. А там на Кубані, шоб пообідати треба від 350 гривень на наші гроші, просто пообідати! От вони й бісяться. Який там Крим! Перегородити все давно було треба, й не думати! Як і з каналами. Шо вони там в Києві ще думають?!..





Дідо, поїхали вже. Ну поїхали, - погоджується дід. Сідають на мопеда, ми прощаємося, тиснемо руки, Іванко натискає на кнопочку, заводить двигуна. Їдуть...




Василь. Тракторцем тричі на тиждень возить усім нам на блокпости питну воду в діжках, разом з ним син Сашко. Василь — такий типовий працівник Її Величності Скитії, запилений, світлий, життєрадісний, душевний, з м’якою як південне підсоння українською неквапною вимовою. За ними незмінно бігає чорний собака. Циган. Супровід. :) Минулого року ще у Березні, коли лише все починалося, він прибився цуценятком до прикордонників, ті його вигодували, а потім як змінилися, їм на зміну прибули інші, вони ображали Цигана й він прибився до Василя з Сашком. Так з ним й бігає; прив’язь не визнає. Котів страшенно не любить, в селі жодного кота не пропустить. До військових ставиться обережно — спершу ретельно перевіряє. :)




Взяли воду, завантажили порожні діжки. Погомоніли за погоду, за воду, за врожаї, надої, закупівельні ціни на молоко, за шо там в Києві... Василь з Сашком поїхали додому вправлятися по господарству. Циган побіг слідом...




Хлопці-пастухи, ще на старезних батьківських веломашинах. Корови пасуться прямо коло нашої позиції. Тут протікає канальчик, тому соковитої трави по коліно.





Славко-Вусик кличе хлопців до нас обідати. Вони соромляться. Ми наполягаємо. Хлопці наїдаються борщу, тепер можна й додому не їхати. :) Наступного дня приходить якийсь дядько з мішком. Пів мішка огірків, помідорів, кабачків, золотої солодющої кукурудзи, яблук. Виявилося це батько, одного з тих хлопців-пастухів. Скинув мішок, подякував і пішов назад.





Ввечері знову приїхали Микола з онуком. Привезли риболовецькі причандали: гачки, волосінь, тягарці, поплавці... Завтра насмикаємо з канальчика карасиків, буде уха....




Дві корови з теличкою заночували коло нашого блокпосту. Зручно примостилися неподалік від намету. Ще вдосвіта прибігла молодичка з села, - чи не бачили моїх корів? Ми сміємося, - та онде лежать ремиґають... Побачили свою хазяйку, повставали знехотя, поплелися слідом...




Вдалині — понад вітрилами велетів-вітряків, затонулих в туманах, котрих лише краї вітрил, обертаючись, зблискують кінчиками над рожевими пасмами туманів, виринаючи-пірнаючи — спалахнув край сонця...


je_suis_la_vie: (Тризуб)
В Севастополе русские оккупанты и их доморощенные гауляйтеры демонтировали памятник гетьману Петру Сагайдачному, который стоял в бухте Омега. Инициатором сноса стал очередной самопровозглашенный и.о. губернатора города.

Снос памятника украинскому гетьману-флотоводцу наглядно демонстрирует старые страхи русских перед героизмом украинцев. Кроме того, московские марионетки обнажили психологический комплекс неполноценности.



Далі...
je_suis_la_vie: (Тризуб)
ПРОЩАЛЬНОЕ ПИСЬМО КРЫМА УКРАИНЕ

"Я ухожу...
Ты думала, что Я пошутил, или просто обиделся ? Нет, Я наверное просто понял, что насильно мил не будешь, хотя долго старался быть Тебе полезным.
Я согревал Тебя своим солнцем, омывал теплым морем, и всегда, очень-очень, ждал в гости...
Ты заходила в дом, не вытирая ноги, указывала, как мне поступать, как думать, как говорить, что делать, с кого брать пример, но то, как я живу - Тебя не интересовало. Ты просто 23 года убивала меня, Ты убивала Мои сады, леса и парки, Ты изуродовала мои берега, Ты заставила Меня выжимать из Моего туриста последние капли, потому что тогда, когда заканчивалось лето, Я становился никому не нужен, особенно Тебе.
И все же, Я терпел, Я надеялся, что когда-нибудь...
Ты знала, что Я умираю, но вместо кислородной подушки, Ты схватила меня за горло. Но я не сержусь, я просто ухожу. Я не могу уйти один, потому что нельзя смотреть, как ты убиваешь моих братьев...
Я немного отдышусь, совсем чуть-чуть, и заберу Их ВСЕХ. Украина, не поминай лихом, Я любил Тебя, но Ты не захотела стать родной, поэтому Я ухожу домой, к Себе домой.
Уже не Твой. Крым.
16 марта"


ОТВЕТ УКРАИНЫ КРЫМУ:

Дорогой Крым!
Не скрою, я расстроена твоим письмом. И сегодня я все отчетливей понимаю, что ты, Крым, - обычный Нарцисс.
Ты почему-то решил, что ты гораздо особеннее, чем Прикарпатье или Донбасс, Слобожанщина, Покутье или Полесье. Ты требовал к себе какой-то особенной любви, как капризный детеныш многодетной матери истерит и ревнует ее к другим детям – своим братьям и сестрам.
Я дарила свою любовь всем поровну, я любила и люблю всех одинаково, как мать любит одинаково сильно всех своих детей.
Когда мне отдали тебя из детдома в 1954-м, - ты был пустынным, безводным и уродливым малышом, всеми брошенным и никому не нужным.
Сначала тебя предали в 1941-м, по приказу твоей тогдашней мачехи, уведя войска на Тамань, а из твоего Севастополя трусливо ушел Черноморский флот и спрятался в Батуми до конца войны. Потом у тебя забрали твой народ, расстреляв и выселив на многие десятки лет потомков великих и гордых Османских царей.
И хотя я сама лежала в руинах, – я отстроила тебя. Я дала тебе мою днепровскую воду, чтобы ты возделал виноград и хлеб, я построила заново твои города и железные дороги. Я вернула жизнь твоим портам и пляжам, в твоем небе снова загудели пассажирские самолеты и застучали колеса вагонов. А потом я вернула тебе твой народ… Тот народ, который жил там со времен седой Византии.
А тебе все было мало, ты требовал все больше и больше, - не по недоеданию, а по капризу.
Прости, если босыми своими ногами испачкала ковер твоей красоты, но на них была земля. Наша. Меня дергал за руку Донбасс и просил построить шахты, я ногами месила цемент Днепрогэса, я рыла карьеры в Кировограде, везла лес из Станислава, пахала землю в Полтаве, а ты все любовался морем и принимал своих братьев и сестер на кроватях с панцерными сетками и постелями со следами любви других народов.
Ты же бездельник, мой малыш! Ты же ни черта так и не научился делать! И когда колбасы не было в твоих магазинах – ее не было и в других землях моих…
Ты требовал исключительности – я согласилась и ты стал республикой. Как ты распорядился этим? Купил новые кровати? Нет. Построил новые курорты? Нет. Ты раздарил себя шлюхам, позволив забрать твои пляжи, загадил море, ты так и не научился делать вино и твоим коньяком можно лишь травить колорадского жука.
Ты бездельник, Крым. В твоих летних ресторанчиках работал не ты, а мои дети из других земель и потомки султана, вновь обретя свою Родину. А ты просто торговал морем. Ты возомнил, что твое очарование ставит тебя выше остальных…
И ты решил вернуться в свой детдом.
Что ж, иди.
В конце концов, ты же мой приемный сын.
Но я рада тому, что из 25 моих детей только ты не прошел проверку на верность, хотя они голодали не меньше твоего.
И помни об одном: в твоем детдоме у тебя больше никогда никто не спросит твоего мнения, там полно красавцев-нарциссов и без тебя. И может быть, когда-нибудь, если вдруг ты поумнеешь, ты поймешь вековую истину о том, что настоящая мать не та, которая родила, а та, - которая вырастила.
Но я уже буду очень далеко.
Прощай.
Да хранит тебя Иисус и Аллах.
Твоя Украина
je_suis_la_vie: (Тризуб)
Ось ми і почули від Лаврова реальні вимоги РФ заради яких і почалась війна в Криму, заради яких "кузнечіки" через коліно ламали російськомовну громаду Криму і місцевий парламент:

1. Не укладати угоду з ЄС
2. Не укладати угоду з НАТО
3. Перенести президентські вибори (поки не з’явиться рейтингова проросійська фігура в Україні - це вже моє уточнення)


Росія почала торг, але в ньому жодного слова про долю кримців чи російськомовних - лише вимога бути в рабстві у Путіна.
Чи можливо виконати ці вимоги? Навіть, якщо б усі політики разом в Україні захотіли піддатися тиску РФ і погодитися на такі умови, реалізувати їх було неможливо.... Угоду з ЄС підпишуть за кілька днів... Вибори президента відбудуться 25 травня (ми внесли в закон про вибори зміну, яка дає можливість вважати вибори дійсними, навіть, якщо в Криму чи Донецьку їх зірвуть). А що стосується НАТО, то від системи колективної безпеки Україна відмовиться хіба що за умови повернення нам атомної зброї... Тож, вимоги РФ нереальні, ніхто їх не виконає.... Але війни вони однак не почнуть.... Янукович вже почав з нами війну, але тоді був інший час, інший розклад сил.... І Янукович, як виявилося, був не таким божевільним, як Путін.... Уявляю, як здивуються громадяни РФ, коли побачать путінське Межигір'я і його золоті унітази....
Слава Украіні! Країні, яка знищує диктаторів!

---

Ті засранці, що запевняли мене в серпні 2008, шо Росія не нападе на Україну... зараз я вас почищу зі стрічки. Санітарія. Поставтеся з розумінням.
je_suis_la_vie: (Суто)
Можна провести цікавий дослід.

Хай буде. Нехай чешуть на всі чотири боки. Оголосити референдум. За тиждень до референдуму:

1) перекрити воду з Дніпра, почати продавати її по... ну по 100 у.о. за кубометр плюс мито.

2) вимкнути електроенергію, електрика вся надходить з Континентальної України, почати продавати її за міжнародними розцінками плюс мито.

3) перестати платити пенсії, а навіщо - це ж уже не наші громадяни. Велике полегшення та звільнення Українського кошторису. В ерефії проїзд у транспорті для пенсіонерів платний. Хай відразу звикають.

4) вимкнути телефонні вежі. А навіщо вони нам? Хай тепер РФ забезпечує зв’язок через ті вежі. До речі, сімки в РФ продають за паспортами, тож готуйте паспорти.

5) ну і харчі тепер будуть практично всі закордонні з відповідними цінами плюс мито...

6) проїзд через Перекоп лише за візами. Працювати на території Великої України заборонено. Перебування на території Великої України - 72 години. Інакше депортація без права в’їзду протягом наступних 10 років, навіть транзитом до іншої країни.

Кримським Татарам всіляко сприяти переселенню на Велику Україну.

Що я ще забув? Додавайте до коментарів...

je_suis_la_vie: (Everything a lie.)
В знак підтримки Мустафи Джемілєва та всіх кримських татар.
З приводу смерті онуки Мустафи Джемілєва

Ви добре пам'ятаєте 90-91-і роки? Незадовго до проголошення Акту про Незалежність, була швиденько проголосована Кримська АССР. У кримських татар НІХТО не спитав, бо їх там ще як таких і не було.

А кримських татар ще до того готували як проект проти України. Це мені кримці розповідали самі. В Узбекистані, скажімо, приходять до них, де вони вже обжилися так чи інакше, - приходять такі чіста канкрєтниє пацани і кажуть, ось вам залізничний контейнер на сім'ю, вантажте, що вважаєте за потрібне. Виїзд за три дні. Якщо ні - поїдете в чому стоїте.

Отже вибору у татар не було ніякого. Кацапія їх замислила як проект проти України. Кримські татари мали повернутися до Криму і за кацапською програмою зазіхнути на свої хати перш за все, звідки їх повикидали у 44-му. А в тих хатах живуть діти й онуки "асвабадітілєй" - тут пречичудовий нарис про дітей тих "асвабадітілєй". Кацапня, звісно, підкидає "дєтям асвабадітілєй" стволи і починаєтсья така гаряча гулянка, потім туди вводяться кацапські войнотворчєскіє сили і починаєтсья добра така бійня, референдум, прісаєдінєніє к Рассссііі і т.д.

Отже, щойно татари наповерталися до Криму, сформували свою якусь старшину, до них завітали гості з Кучково. Запропонували фінансування, підтримку на виборах, інформаційну теж, тільки ви, давайте хлопці проти України виступіть га?
На що ті хлопці сказали, що не виступлять, а та сама Росія гнобила і українців, і татар, тож, тепер у нас спільна доля. На тому кацапська делегація згорнула всі свої писульки і поїхала геть.

Тобто, все, що кацапня поставила на кримських татар - геть усе НЕ спрацювало, як вони хотіли. Татари виявилися розумнішими за кацапських комбінаторів. Вони не стали викидати "асвабадітілєй" зі своїх старих хатів, вони зберегли собі карму, "асвабадітілі" і так загнуться від проклять, бо прокляті вони довіку і їхнє майбутнє - повне виродження. Татари не стали виступати проти України за Кримсько-Татарську Республіку (Москва б їм все це забезпечила як пальцями луснути, а потім влаштувала б там "чеченську бійню 2", перепрошую: повторююся). Кримські татари стали на суто ПРОукраїнську позицію.

Ось тут починаються цікаві події.
1. Старі "ну чіста канкрєтниє пацани" відразу починають з важкої артилерії, щоб решті показати наскільки вони круті та серйозні.
2. Але це також сигнал, наскільки кепсько у "чіста канкрєтних пацаноф" ідуть справи і все валиться з рук.
3. Колись я бився з одним збоченцем, прямо при моїх дітях та дружині. Він казав, що у мене сім'ї не буде, він моїх дітей поубиває (за собаку зачепилися, уявляєте, він приводив її срати на дитячому майданчику). Я йому відповів, - давай, убивай усіх, зроби мене ВІЛЬНОЮ ЛЮДИНОЮ.
4. Навіть Чінгіз Хан вчив своїх людей не вступати в бій з людьми, які вже все втратили - ВІЛЬНИМИ ЛЮДЬМИ.
5. Тож, "чіста канкрєтниє пацани" убивши малу (а я вірю, що це справа рук московської гебні), вже програли. Бо якщо вони з першого свого ходу, ходять не пішаком, а відразу виводять коня - це вже програш. Це істерика.

Profile

je_suis_la_vie: (Default)
je_suis_la_vie

August 2017

S M T W T F S
  12345
6789101112
13 141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 21st, 2017 02:51 am
Powered by Dreamwidth Studios