je_suis_la_vie: (Іду на ви!)
Ціннісні ресурси війни і миру: український формат

Вирушивши в дорогу, треба йти. Якщо дуже кепсько — прискорити ходу. Але не озиратися назад, де біля грубки було тепло, вітер у комині вив

по-діккенсівськи, а на столику лежав мармелад зі щипчиками.

Ілля Еренбург.
"Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто та його учнів"





Зараз Україна перебуває в точці біфуркації, або перед своєрідним "моментом істини" у нашому конфлікті з Росією.

Нинішнє поширене, але від цього не менш хибне, сприйняття ситуації як "затишшя" криє в собі макронебезпеку. Насправді ми спостерігаємо лише зміну парадигми розгортання цього довгострокового конфлікту. Ба більше, формується тривожне відчуття "тиші перед бурею", особливо зважаючи на ту активність, яку продовжує розгортати Росія на території "ДНР/ЛНР", а також Криму (про який багато хто регулярно забуває). Перспектива масштабних бойових зіткнень увиразнюється на обрії дедалі чіткіше.

При цьому наша методологічна основа для аналізу ситуації багато в чому обертається навколо концептів попередніх 20 років незалежності. Відмова від закостенілих і неефективних підходів відбувається дуже болісно, з серйозним відкочуванням до "звичної" для багатьох реальності.

Нинішній короткий, як видно, період — чи не остання можливість серйозно заново оцінити поточний стратегічний контекст розгортання військово-політичної ситуації в Україні й навколо України, а також почати думати про те, якою може бути наша відповідь на нові виклики українській державності й національній безпеці.

І робити це ми повинні виходячи не з наших абстрактних припущень про реальність, а беручи до уваги той факт, що "велика війна", до якої чимдалі наполегливіше готується і яку провокує Росія, цілком може стати реальністю.

А Росія справді готується. Для нас особливо тривожною є ситуація на наших кордонах. Наприклад, у Бєлгородській області Росія будує одну нову (всього за 25 км від українського кордону) і відновлює стару радянську військову базу. У травні 2016 р. стало відомо, що в Ростовській області розгорнуть нову мотострілецьку дивізію чисельністю близько 10 тисяч осіб. До Брянської області перекинули 28-му окрему мотострілецьку бригаду разом із технікою та озброєнням (під потреби нових підрозділів тільки в цій області вже відводять приблизно 142 гектари). Загалом же Росія створює три нові дивізії — дві в Західному військовому окрузі, одну в Південному. Кожна дивізія — приблизно 10 тисяч осіб. Крім того, посилюється військове угруповання в Криму. В 2015 р. Росія поповнила Чорноморський флот більш як 200 одиницями нової військової техніки, серед них — 40 бойових кораблів і суден забезпечення. ЧФ передано понад 30 літальних апаратів, зокрема сучасні багатоцільові винищувачі Су-30СМ, а частини берегових військ поповнилися 140 одиницями новітньої автобронетанкової техніки. Все це накопичення сил не може тривати нескінченно. Особливо враховуючи ослаблення східного кордону РФ (частину військ до Західного військового округу перекидають звідти). Росія пояснює це необхідністю "адекватно відповісти на посилення НАТО", але є обґрунтовані побоювання, що робиться це зовсім з іншою метою. Навряд чи можна серйозно сприймати припущення, що скупчення такої маси військовослужбовців і військової техніки — усього лише гра м'язами. Все це вельми недешеві ігри, і вони цілком виправдані, якщо передбачається подальше використання цих сил за прямим призначенням. І саме ми — перші на шляху всієї цієї військової машини, очолюваної агресивним і цинічним російським керівником.

Ми повинні чітко розуміти, що для України воєнна загроза з боку Росії не зникне ніколи. Причому ймовірність зростання цієї загрози (і перехід її до активної фази) тим вища, чим менш успішною буде робота Росії з дестабілізації України іншими методами.

Питання в тому, чи готові ми визнати реальність війни і готуватися до неї повноцінно. Тим більше що до всього додається ширша й важливіша проблема, з якою ми стикаємося вже зараз: з міжнародним контекстом російсько-української війни.

Однак навіть визнаючи високу ймовірність масштабної війни, ми повинні пам'ятати про два важливі (навіть принципові) моменти.

По-перше, у випадку прямої масштабної воєнної агресії Росії проти України наші шанси вистояти в ній мінімальні. Наші потенціали настільки різні, що очікувати іншого складно. Принаймні це справедливо для нинішнього стану українських Збройних сил і їх військово-технічного забезпечення. Наше завдання максимум (знову ж таки — виходячи з нинішнього реального стану ЗСУ) — завдати противникові максимальних втрат, сповільнити його (щоб дочекатися допомоги з боку наших союзників, якщо вони захочуть її надати) і зробити для противника подальше просування, утримання території дуже дорогим задоволенням.

По-друге (і це логічно випливає з попереднього пункту), наше основне завдання — створити умови, щоб не допустити такої війни. Це включає в себе всі дії, спрямовані на послаблення РФ (дипломатичні, економічні, інформаційні), посилення нашого потенціалу стримування агресора (зокрема переозброєнням армії та політичною консолідацією суспільства) і зміну самого підходу до осмислення загроз, а також до реагування на них.

Утім, багато тут залежить не тільки від нас, а й від наших європейських партнерів, які про свої відносини з РФ дедалі частіше висловлюються досить двозначно.



Чи стане Європа "колективним гюлленцем" Дюрренматта?

У видатного швейцарського драматурга Фрідріха Дюрренматта є твір — "Візит старої дами". "Стара дама" Цаханассьян спокушає жителів міста Гюллена астрономічною сумою за таку собі дрібницю: убивство одного громадянина — Ілла. Лише одного. За це вони отримають таку суму, з якою можна ні про що не думати і жити так, як вони жили раніше: розкішно й без особливих турбот. Так, якийсь час жителі сумніваються, заявляючи, що "цінності понад усе", але наприкінці здаються. І "винний" помирає. І не заради мерзенних грошей, а заради "торжества справедливості", "відновлення моральності" і "совісті, що прокинулася".

За великим рахунком, цей твір — про спокусу й цінності. Причому про спокусу не так грішми, як перспективою "ситості" й "спокою", а також можливістю нічого не змінювати.

Аналогії між цією історією і відносинами між Україною—Росією—Європою до болю нагадують той-таки трикутник історії Дюрренматта: Ілл—Цаханассьян—гюлленці (що завважив якось і політолог Борис Пастухов). Звичайно, Європа не схожа на збіднілий Гюллен. Та й Росія — явно не та країна, котра може вільно кидатися грішми (про що недавно так переконливо повідомив російський прем'єр-міністр жителям Криму). Але спокуса не обов'язково пов'язана з грубими матеріальними благами. Нині Росія спокушає Захід міфами про те, що може повернути час назад (у період до 2014 р.), що вона допоможе Заходу у вирішенні його пекучих проблем (біженці, Сирія, терористи, ІДІЛ — усе, що завгодно), що гроші з "дикої, але багатої" Росії знову потечуть у Європу. А для цього потрібно всього лише "вбити" Україну — відмовити їй у міжнародній підтримці, фінансовій допомозі, засудити, та хоч би й просто заплющити очі на те, що робить там Росія.

Сьогодні наші західні друзі демонструють значно більше самовладання, ніж гюлленці: для них цінності й принципи значать набагато більше, ніж для абстрактних громадян вигаданої історії. Однак і ми не можемо заплющувати очі на те, що громадська думка багатьох європейських країн коливається і змінюється. Змінюється не на нашу користь. Останнє за часом рішення французького Сенату — з їх числа. Або заяви Ф.-В.Штайнмайєра про те, що треба вже починати думати про скасування санкцій взамін на "істотний прогрес" у виконанні Мінських домовленостей.

Дедалі голосніше й чіткіше лунають заклики повернути Росію у Велику вісімку, скасувати санкції й поновити повноцінні економічні відносини (як зробив нещодавно в Санкт-Петербурзі Н.Саркозі). Ба більше, ті, хто до цього закликає, вже починають "раціоналізувати" свої заклики, посилаючись на "спільність українського й російського народів", на "об'єктивні підстави Росії претендувати на Крим", на те, що "Україна не проводить реформ", тощо. А словами колишнього міністра юстиції Франції Р.Даті, котрий недавно закликав зняти санкції з керівників російських спецслужб, могли б по праву пишатися і Бургомістр, і Вчитель з п'єси Дюрренматта: "Реальна політика — це вже не вибір, це наш обов'язок, нав'язаний світом навколо нас. Ми можемо не погоджуватися з усім і ми можемо накладати болісні санкції, але є цілі й інтереси, які вимагають від нас вийти за бажання покарати".

Як довго європейські політичні лідери зможуть протистояти цьому тиску громадської думки (до речі, сформованої і за активної підтримки тієї ж таки Москви й лояльних до неї політичних партій і громадських рухів)? Швидше за все, для радикальної зміни позицій буде потрібна заміна нинішніх європейських лідерів новими. І відбутися це може вже 2017 року, коли відбудуться президентські вибори у Франції й парламентські в Німеччині. Не за горами вибори і в інших європейських країнах. Чи зможуть (і чи захочуть?) нові керівники продовжувати конфронтаційну лінію з Росією? Відповідь на це дати зараз складно.

Однак чого нам у цій ситуації точно не варто робити, то це займатися моралізуванням. Розмірковувати, чи знімуть санкції і якщо знімуть, то чи морально вчинять наші союзники чи ні, чи продався хтось Москві чи ні, насправді немає сенсу. Як мінімум — з точки зору раціонального погляду на реальність.

Тим більше що коли до кінця бути чесними, то навіть усередині України ситуація дуже складна — як у соціально-економічній сфері, так і з погляду загального стану нашого суспільства, і це не може не викликати тривоги. Втома суспільства від офіційно не оголошеної війни, різке зниження соціальних стандартів і умов життя, відсутність позитивного бачення реформ (у лютому 2016 р. понад 70% українців вважали, що реформи не проводяться) — все це стимулює зростання полярних настроїв: від апатії до протесту. Усе це спритно використовують російська пропаганда і її розвідслужби для "розгойдування" ситуації зсередини.

Відтак Україна повинна вже зараз планувати свою діяльність так, ніби жодних санкцій немає, а міжнародний контекст складається не на нашу користь. Тільки це дозволить нам уникнути найважчих сценаріїв (на кшталт масштабної воєнної агресії або зміни ставлення до нас союзників).



Концептуальна рамка нової стратегічної діяльності України: асиметрія, проактивність і стратегічний аналіз/діяльність

Тут ми підходимо до важливого питання про те, якою ж може бути наша відповідь на такі дії Росії, і чи є вона взагалі? Вона є. І її суть — стратегічний аналіз і стратегічна діяльність, яка тримається на двох стовпах: асиметричність і проактивність.

Росія майже відкрито визнає, що не спроможна займатися стратегічним аналізом і, тим більше, стратегічним плануванням. Довколавладні наукові еліти навіть намагаються це обґрунтувати тим, що в нинішньому світі стратегії унеможливилися як такі: "сьогодні лідерів не слід оцінювати з погляду їхнього стратегічного мислення. Адже воно майже неможливе. Єдиний критерій — здатність правильно реагувати на поточні виклики, що виникають постійно, — тримаючи в голові бодай мінімальну дистанцію вперед", — вважає Ф.Лук'янов. Власне, інтерв'ю різних російських аналітиків, які причетні до вироблення Росією зовнішньополітичних рішень (наприклад С.Караганова або Л.Решетнікова), лише увиразнюють цю нездатність російського істеблішменту мислити стратегічно.

Однак саме ця нездатність — наш шанс. Не віра в "закордон нам допоможе" або очікування нової ціни на нафту марки Brent. Ні. Наш шанс — грати стратегічно з закостенілими тактиками. Блискучими тактиками, та всього лише тактиками.

Насамперед має змінитися міцно вкорінена практика, коли оперативно-тактичне управління грає першу скрипку в системі національної безпеки та оборони, тоді як власне стратегічне — лише другу. Якщо говорити про наявність справді стратегічного аналізу, слід визнати, що в цей момент ми об'єктивно перебуваємо в складній ситуації. Однак якщо ми не зламаємо цієї тенденції, то знову заплатимо життями українських військовослужбовців, які й зараз гинуть у "мирному Донбасі".

Безумовно, Національний інститут стратегічних досліджень у рамках своїх можливостей робить усе, щоб надати військово-політичному керівництву потрібні розробки, але цього мало. Критично мало. Виконання такого завдання потребує об'єднання зусиль учених, представників держструктур і органів сектора безпеки та оборони, громадянського суспільства. А для об'єднання зусиль нам потрібен своєрідний "науковий хаб", певна точка докладання зусиль і знань. Де цей хаб буде створено, не так важливо, хоча, об'єктивно, саме НІСД має найкращі можливості для виконання ролі такого інтегратора. Головне — щоб його створили і він мав можливість виконувати свої завдання. Як каже один з ключових ідеологів гібридної війни, яку ведуть проти нас, російський генерал Герасимов, цінність науки — у передбаченні. Із цим складно не погодитися. Але нам це треба не просто повторювати як ритуальну фразу, а зробити основою практичної діяльності.

І тут наше друге питання — наша стратегічна діяльність. Нині її практично немає. Ми хапаємося за поточні ситуативні рішення і намагаємося зробити з них "стратегію". Не може бути довгостроковою стратегією держави ідея "домагатися продовження санкцій проти Росії". Бути тактичним пріоритетом — безперечно. Але не стратегією. Росія намагається втягти нас у зрозуміле й комфортне для неї симетричне протистояння. Щоб ми витрачали час і гроші на стандартні озброєння. Щоб ми постійно тримали свою економіку в стані стресу. Щоб ми втягувалися в дорогу гонку озброєнь, якої ми в класичному вигляді виграти не можемо (як свого часу США втягли СРСР у глобальну гонку за програмою "Зоряних війн"). Ми не можемо собі цього дозволити. Насамперед — ресурсно.

Важливе запитання, що неминуче виникає в будь-якого читача: чи здатні нинішні еліти, військово-політичне керівництво країни прийняти цю нову реальність і мислити стратегічними, а не тактичними категоріями? Однозначної відповіді на нього дати тут і зараз не можна. Однак насправді не це найголовніше. Адже якщо еліти цього не усвідомлюють, якщо не здатні прийняти цю об'єктивну вимогу часу і запоруку схоронності нашої країни — не стане ні самих еліт, ні країни, якою вони управляють, бо тим самим створиться вікно для тієї масштабної агресії, якій вони не зможуть запобігти і на яку не зможуть відповісти. Відтак прийняття нової логіки діяльності — це не питання політичної дискусії, це екзистенціональна рамка існування України, якій потрібна цілісна й новаторська стратегія боротьби з агресором.

Основою цієї нової стратегії мають стати нестандартність дій (асиметричність), завдавання ударів по найчутливіших місцях противника, інноваційність. Без цього в нашому довгостроковому (а воно буде саме таким) протистоянні не перемогти. І, як ми вже зазначали, мета всіх цих дій — не допустити війни і посилювати тиск на Росію, щоб вона була зайнята безліччю не смертельних, але чутливих ударів і не мала можливості сконцентруватися на одній меті. У даному випадку — на нас.

Ми повинні виходити з новими ініціативами на всіх напрямках. Особливо — на зовнішньополітичній арені. Ми повинні зробити все можливе для прискорення реформування Ради Безпеки ООН, щоб унеможливити використання Росією свого права вето як інструмента гібридної війни. Слід активніше долучитися до дискусії про формування нових коаліцій держав у Східній Європі. Одним з таких перспективних проектів є Балто-Чорноморська коаліція держав: такі країни, як Польща, Балтійські країни, Скандинавія, Румунія, особливо гостро відчувають загрози, які вже спіткали Україну.

Не повністю вичерпано потенціал боротьби з ідеологічними основами російської агресії на міжнародній арені. Зокрема, концепцію "Русского мира", яка де-факто перетворилася на відверто нацистську й шовіністичну, слід заборонити на міжнародному рівні — так само, як свого часу заборонили нацистську. І для людей (або держав), котрі її просувають, мають бути такі самі правові наслідки, як і для послідовників нацистської ідеології. Адже насправді, говорячи про практичне вираження концепції "Русского мира", ми стикаємося зі справжнісіньким "православним ІДІЛом" — на Сході України діє (або діяли) відразу кілька різних "православних армій", що творять такі безчинства, які навіть бойовикам ІДІЛу не спадали на думку.

Ширшим і активнішим має бути наше співробітництво з НАТО. Ми не тільки можемо, а й повинні ініціювати спільні розвідувальні акції в Чорноморському регіоні й на східних кордонах НАТО. Перспективною є ініціатива створити під егідою НАТО спільну військову флотилію України, Румунії та Болгарії, а в перспективі до неї могла б приєднатися Туреччина. Взагалі все співробітництво між Україною і НАТО потребує рішучого оновлення.

Уразливою залишається економічна сфера — боротьба за неї буде складною і важкою. Слід підготуватися до радикальних кроків у цій сфері. Наприклад розглянути можливість запровадження надзвичайного економічного стану (особливо якщо конфлікт перейде в активну форму), а також розширити пакети економічних санкцій. І, звичайно, слід запровадити прямі обмеження щодо агентів економічного впливу РФ в Україні (за даними журналу "Український тиждень", кожне восьме з 200 найбільших українських підприємств контролює російський капітал).

У контексті економічних контрзаходів важливо постійно пам'ятати про інфраструктуру — насамперед це дороги, комунікації, системи підтримки військ на місцях. Нині все це перебуває у вкрай важкому стані, і його слід виправляти. Виправляти швидко. Розвиток інфраструктури, її захист повинні стати одним з пріоритетів держполітики. Ба більше, треба розглянути можливість інтернаціоналізувати проблему її захисту.

Серйозно слід переглянути логіку внутрішньополітичних процесів — в умовах війни (особливо гібридної) ми не можемо щоразу гасити пожежу в себе в тилу.

На випадок радикалізації конфлікту ми повинні бути готові до різких, непопулярних, але конче потрібних кроків: до запровадження воєнного стану на всій території України й оголошення стану війни. Вже зараз потребує законодавчого визначення статус неконтрольованих територій як окупованих — не можна продовжувати вдавати, що все чудово й нічого не відбувається. Потрібно уточнити законодавче поле щодо можливості позбавлення бойовиків і сепаратистів громадянства України. Це абсолютно відповідає загальносвітовим тенденціям, і не варто цим нехтувати.

Складне питання з тим, що робити з "неоднозначними" темами, які постійно хвилюють суспільство: декомунізацією, люстрацією тощо. Безумовно, є чинне законодавство, і його слід виконувати, однак практику його реалізації все-таки варто переглянути. Цілком очевидно, що різкими й не завжди продуманими рішеннями ми загострюємо ситуацію навіть там, де цього можна було б легко уникнути. Роблячи такі важливі речі, як, наприклад, люстрація, її виконавці іноді скочуються до радянської "кампанійщини", проводячи її бюрократично-механістично, без урахування здорового глузду і національних інтересів.

Величезний пласт роботи нас очікує в інформаційній сфері. Там ризики й загрози все ще залишаються дуже серйозними. Росія не просто готова — вона максимально повно використовує проти нас увесь доступний їй інформаційно-пропагандистський арсенал, на побудову якого пішли роки й мільйони (мільярди?) доларів.

Під ударом опиняємося не тільки ми — Росія завдає ударів по Європі й з Європи, розконсервовуючи проросійські проекти, експертів, політиків, просто "корисних ідіотів". Пряме зіткнення з Росією на цьому полі для нас практично неможливе. Це не означає, що ми маємо забути про такі речі, як контрпропаганда, протидія ворожому контенту або підвищення медіаграмотності населення. Але цього недостатньо — потрібно шукати асиметричні відповіді.

Насамперед — на міжнародному рівні. У 1936 р. світ уже намагався дати відповідь на пропаганду, розгорнуту нацистською Німеччиною, — тоді було ухвалено "Міжнародну конвенцію про використання радіомовлення в інтересах миру". Як бачимо, проблема не зникла. Ми знову потребуємо норм, що обмежують злочинні структури й порушників міжнародного права у плані можливості доносити до світу свою позицію. Гадаю, що саме Україна повинна виступити з зовнішньополітичною ініціативою, яка унеможливить використання міжнародного інформаційного простору у своїх інтересах такими порушниками міжнародної безпеки (і міжнародного права), як Російська Федерація, ІДІЛ, інші терористичні структури.

Залишається складною ситуація у внутрішньому інформаційному просторі. Особливо це стосується того, що ми умовно можемо назвати "сірою зоною", — лінії зіткнення з територією ОРДЛО. Росія як безпосередньо, так і через "ДНР/ЛНР" продовжує активно інформаційно впливати на ці регіони. Ми ж продовжуємо вдавати, що ці території майже нічим не відрізняються від решти інформаційного простору країни. Але це не так. І ігнорувати цей факт не те що недалекоглядно, а в стратегічній перспективі навіть злочинно. Для цих районів потрібен зовсім особливий режим функціонування інформаційного простору — особливий порядок роботи журналістів, радіо і телемовлення, а в широкому значенні — будь-якої діяльності, що може бути визначена як інформаційна й така, що формує свідомість громадян. І в цьому сенсі нам потрібен здоровий пакт щодо такої політики між державою та українською журналістською спільнотою. Власне, готовність до такого діалогу продемонструє зрілість як держави, так і медіаспільноти України.

Останньою в переліку, але не останньою за важливістю є проблема створення ефективного щита для протидії прямій воєнній агресії. Як уже було сказано, вести суто симетричну війну з Росією ми навряд чи зможемо — занадто вже різні в нас із нею вагові категорії. Мусимо знайти такі рішення, які, з одного боку, дозволять нам підтримувати високий рівень готовності військ і їхню здатність відбити пряму атаку, а з іншого — щоб це не знищило нашу економіку.

Насамперед ми повинні радикально змінити систему ухвалення рішень у цій сфері. Нині ми зобов'язані говорити про необхідність створити військово-промислову комісію на чолі з президентом. І уряд, як мінімум на рівні першого віце-прем'єр-міністра, повинен брати в цьому активну участь. Мета цієї комісії — аж ніяк не в дублюванні всіх наявних структур, а у визначенні пріоритетів і контролі їх виконання стосовно того, що стане основою нашого щита проти потенційної масштабної агресії. А тут ми можемо зробити ставку лише на одну річ — на інновації.

А Україні (промисловості, інститутам НАН України, просто науково-дослідним колективам або конструкторським бюро) є що запропонувати нашим військовим у найрізноманітніших сферах — починаючи від оперативно-тактичних ракетних комплексів, можливості створення українських аналогів Javelin і закінчуючи бойовими БПЛА й військовими роботехнічними комплексами (які та ж таки Росія активно розробляє і вже використовує на практиці в Сирії, а про важливість цього питання для неї свідчить і ухвалення державної цільової програми роботизації Збройних сил РФ до 2025 р.). Для нас життя кожного нашого солдата повинно бути особливо цінним, і інноваційні озброєння — саме те, що допоможе ефективніше його зберегти.



Що далі?

На початку статті наведено як епіграф фразу з видатного твору Іллі Еренбурга. Вона, мабуть, найточніше відбиває наш поточний стан і те, що нам треба робити. Ми вже "вийшли на дорогу", але весь цей час робимо все можливе, щоб не йти нею, всіляко відтягуючи момент походу. Нам усе ще хочеться назад, до "тепла грубки" і "мармеладу зі щипчиками". Однак усього цього вже немає, а ми відмовляємося визнати, що повертатися нема куди.

Фантомні болі старої системи, що розвалилася як з природних причин, так і за активної допомоги з боку, зрада стратегічного партнера — все це дає нам можливість не брати в дорогу кайдани минулого, а справді рішуче йти вперед. Ми повинні сформувати нову модель системи національної безпеки та оборони, здатну відповідати на виклики дня не тільки нинішнього, а й завтрашнього. Росія (якщо тільки не станеться чогось екстраординарного, що не вписується в загальний прогноз розвитку ситуації) буде нашим довгостроковим дестабілізуючим супутником, що постійно підводить нас до межі масштабної війни, за якою цілком може вибухнути й "велика війна".

Наше виживання залежить від того, чи будемо ми до неї готові. А це — завдання стратегічне. Якщо ми не зрозуміємо, що повинні займати активнішу позицію — не тільки захищатися, а й контратакувати (нав'язуючи свій порядок денний на всіх фронтах протистояння), якщо ми й далі ігноруватимемо стратегічне планування, якщо не усвідомимо потенціалу розвитку інноваційних військових технологій (усвідомимо не на словах — тут у нас усе нормально, а в реальних рішеннях і діях), то в разі загострення військово-політичної ситуації ми можемо виявитися не просто беззахисними перед ворогом — наша недалекоглядність призведе до найтяжчих наслідків для країни. І до нових людських жертв. А це те, чого ми собі дозволити просто не можемо.
http://gazeta.dt.ua/internal/2017-y-dali-bude-cinnisni-resursi-viyni-i-miru-ukrayinskiy-format-_.html
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
Коли нині зводять нову будівлю, будівельники та планувальники навряд чи думають, як вона зможе пережити найближче (що вже говорити про віддалене) майбутнє, але свого часу будівлі прораховували й заглядали наперед, щоб споруди стояли вічно. Яскравим прикладом цьому може слугувати історія зведення знаного Вестмінстер Хол, чиї будівничі підійшли до роботи з небуденною ідеєю, аби впевнитися, що він стоятиме віки.

Нижні частини стін Вестмінстер Холу, котрі випадковому спостерігачеві нині видаються частиною Вестмінстерського Палацу Ґеорга, насправді стоять незмінно відколи цю велетенську споруду розпочали зводити невдовзі по завоюванні Норманами 1066 року. Згадку про найперші роботи датовано кінцем XI ст., і те, що ми бачимо сьогодні — це будівля, котру нарешті завершили 1399 року.

У холі є один з найбільших архітектурних скарбів Пізнього Середньовіччя — широкий складно переплетений величний підтрямовий дах. Як і будь-яка старожитна будівля Вестмінстер Хол інколи мав потреби в полагодженні: частини стін перебудували чи полагодили разом із вікнами в попередніх сторіччях, дах також поновлювали то тут, то там, коли вже давні колоди попрогнивали, і в 1980-х уже треба було заміняти певні ділянки, пошкоджені бомбою.



Останні істотні реставраційні роботи провели 1913, коли треба було оновити кілька опорних колод. Але це завдало раді реставраційних робіт неабиякого болю голови. Англійські діброви вже давно повирубували, й офіційні особи просто не могли знайти жодної ділянки з дубами достатньо великими, щоб забезпечити належний рід деревини. Дуби були, але їм, імовірно, було дві чи три сотні років, а отже, вони просто не були достатньо великого розміру. Що ж робити?

Тоді комусь у голову спала блискуча думка — перевірити, де брали ті первинні колоди. З’ясувалось, що наприкінці ХIV ст. їх привезли до Вестмінстеру з маєтку поблизу Ведхерсту у Сасексі. Тоді — близько п’яти сотень років тому — маєток належав родині Кортхорпів. Безпосередній нащадок лінії роду Кортхорпів 1913 року був Членом Парламенту від містечка Рай, із П’яти Портів на південному узбережжі.

Коли з ним розпочали перемови Сер Джордж Кортхорп вразив усіх такою історією, пояснивши, що, коли ті перші дерева було зрізано й продано королю в ХIV ст., його пращури далекоглядно подумали про час, коли колоди потребуватимуть полагодження чи оновлення, тож вони й посадили нову дібровку саме для цього. Ті дерева на 1913 рік — доросли свого віку, а отже, їх належним чином було зрізано й використано для полагодження величного даху Вестмінстер Холу.
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)

Марк Твен

Як я брав участь у передвиборчих перегонах за посаду Губернатора.”

Грудень 1870



Кілька місяців тому мене, як незалежного кандидата, висунули на участь у виборах на посаду Губернатора славетного штату Нью Йорк. Я мав виступати супроти Пана Джона Т. Сміта та Пана Бланка Дж. Бланка. Десь в глибині я відчував, що мав я над цими шляхетними чоловіками одну суттєву перевагу, і то було – моє добре ім’я. Читаючи газети, можна було легко побачити: якщо вони колись і носили добре ім’я – то ті часи давно для них минули. Було очевидно, що за ці останні роки вони у повній мірі пізнали, що таке ганебні злочини. Але в ту саму мить, коли я піднесений потай насолоджувався своєю перевагою, в мені струменіло нечисте почуття, яке “каламутило” глибини мого щасливого єства; і це було – моє ж таки ім’я, що переходило з вуст в уста в безпосередній близькоcті з іменами таких людей як ці двоє. Моє занепокоєння дедалі зростало. Зрештою я написав про це своїй матері. Її відповідь була швидкою та гострою. Вона написала:
Далі... )
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
Ну коротше.
Ця "новина" у посиланні під текстом вже давно старина, тому по суті мова піде не про нещасного шпанця, який просто потрапив не в те місце та не в той час. Я трохи тезово викладу деякі свої думки.
Далі... )

У Донецьку вбили іспанського вболівальника. Затримано троє злочинців.
je_suis_la_vie: (Everything a lie.)
Пам'ятаєте у дописі-некролозі про Дем'янюка, я у P.S.-і писав: "Думаю оце, кого тепер народ-брехун, народ-ворюга, народ-чікатіла, народ-підарас, який масово проголосував за ґицеля у ботоксі, обере собі наступною жертвою?..."

Ну ви вже, напевно, знаєте, що вже знайшли і гудять про українця з Канади.
Бджоляра - шокагбенамєкаєтнам.

Далі копі-пейст:

---
с Демьянюком разобрались, взялись теперь за Катрюка.

Сегодня в моем любимом сообществе
Memory at War forum
И.Качановский, на которого так любит ссылаться наш Углич, разродился серией записей.
казалось бы, причем тут Хатынь к антисемитизму?
цитата: Друзья Центра Симона Визенталя привезли в Оттаву четырех выживших в Холокосте евреев, чтобы призвать министров принять меры в отношении Владимира Kaтрюка после того как всплыли новые доказательства о причастности 90-летнего жителя Квебека в резни жителей Восточной Европы во время войны.
www.cbc.ca/news/canada/montreal/story/2012/04/26/alleged-war-criminal-que-beekeeper.html?cmp=rss
Недавно обнаруженное доказательство, хотя несколько сомнительное, потому что было записано в 1970-ых в сомнительной системе суда Советского периода, однако получено от нескольких источников, включая людей, служивших в полиции с Катрюком.
www.montrealgazette.com/news/Quebecer+implicated+Khatyn+massacre/6520094/story.html

Доказательства, которые якобы всплыли, находятся в статье Per Anders Rudling о Хатыни и 118 батальоне, в которой автор на голубом глазу заявляет о том, что множество источников показывает, что Буковинский Курень принимал участие в расстреле евреев в Бабином Яру, и при этом из всего множества не привел ни одной ссылки.
hgs.oxfordjournals.org/content/26/1/29.abstract?keytype=ref&ijkey=EgJ9aWWh7oUk6fG

Я так понимаю, что именно после этой статьи Центр С.Визенталя дал Катрюку 4-е место в топ-десятке разыскиваемых!!! нацистских преступников.
Организация С.Визенталя безусловно заслуживает всяческого уважения. Однако Организации часто как люди - Переживают свою собственную полезность...
ну и Дюков уже тут как тут)))
a-dyukov.livejournal.com/1147646.html?style=mine#comments
---
Джерело

Буде дуже цікаво, якщо цей дідок, Катрюк. Візьме та й помре. Просто, від старості. Не дійшовши до "суду".

P.S. Цікаво спостерігати, як уся ця "антіфашисская" кацапопубліка, яка радісно верещала, спостерігаючи, як Каддафі мочить свій народ, аби не втратити владу, тепер радісно верещить "поімкє" нового "укронацика".

Народ-підарас, одним словом.
je_suis_la_vie: (Іду на ви!)
Узяв переклад у Боживу, і після невеличкої вичитки та редагування пощу його у себе.

************************************************************************************

Я стою тут, як представник норвезького, європейського, антикомуністичного та антиісламського опозиційного руху: Норвезько-Європейський Рух Опору. А так само, як представник Тамплієрів.

Я промовляю від імені багатьох норвежців, скандинавів, європейців, які не хочуть бути позбавлені своїх прав, як корінного етносу, не хочуть бути позбавлені культурних та територіальних прав.

Норвезькі ЗМІ, прокуратура стверджували і продовжують стверджувати, що причини, з яких я провів свою акцію самозахисту 22/7 криються в моїй особистості. Неодноразово писалося, що мої дії були абсолютною випадковістю, що я жалюгідний і злісний невдаха, який не має ніяких цілей, ніякої гідності і якому зовсім не можна довіряти … Так само, неодноразово говорилося, що я брехун, що я аморальний тип, божевільний, що мене треба ізолювати, як втім і інших націоналістів і консерваторів у Норвегії. Вони намагалися сказати, що я втратив роботу, що в мене комплекси, що я взагалі ні з ким не контактував, що я жорстока і божевільна людина, що цим вчинком мав намір привернути увагу до своєї персони. ЗМІ та прокуратура стверджували, що я хворий нарцисизмом, що я антисоціальний психопат, що я страждаю від різних фобій, які й привели мене до такого кроку. Більше того, дійшло до того, що про мене написали, що між мною і моєю матір’ю був інцест, що я жалюгідний убивця дітей, хоча мною не була застрелена жодна людина молодша чотирнадцяти років, стверджували також ті самі ЗМІ, що я гомосексуаліст, педофіл, боягуз, некрофіл расист і соціопат. Фашист, нацист, сіоніст і анархіст одночасно. Дійшло навіть до того, що ЗМІ стверджували, що мій IQ нижче 80 пунктів….
Читати повністю. Багацько літер. )
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
Колись ще у 1994-му, в Університеті нам дали завдання напистати про якогось письменника тієї мови, яку ми вивчаємо. Я, звісно, банально обрав "Потрясателя Підлоги" - Шейкспіра.
Знайшов літературу - Університетська ЦНБ досить таки багата - повивчав про сонети та про таємничу "Смагляву панянку". Навіть наша літня вчителька того не знала, шо накопав я... А куди я подів той свій реферат - і не згадаю нажаль...
Ще тоді, )
je_suis_la_vie: (Свічка)
91-річний Джон (Іван) Дем’янюк, засуджений до п’яти років тюремного ув’язнення за звинуваченням у причетності до вбивства тисяч євреїв під час Другої світової війни, помер у Німеччині.

У 2009 році його екстрадували з США до Німеччини, де його визнали винним у тому, що в 1943 році він, будучи охоронцем у німецькому таборі смерті Собібор у Польщі, став співучасником вбивства понад 28 тисяч євреїв.

У 1993 році Верховний суд Ізраїлю виправдав Дем’янюка за браком доказів.

Марта Онуфрів про це ганебне судилище... )

P.S. Думаю оце, кого тепер народ-брехун, народ-ворюга, народ-чікатіла, народ-підарас, який масово проголосував за ґицеля у ботоксі, обере собі наступною жертвою?... (тут, еслішо, мовчки відфренжуй).

:)

Mar. 14th, 2012 06:01 pm
je_suis_la_vie: (La Vie)
Ціни на пальне у Франції :)
Зирь... )

8

Mar. 8th, 2012 09:46 am
je_suis_la_vie: (Everything a lie.)
Не знаю, як там "нащот" "мєждународнава", але тут у Парижі, звичайний робочий день, жодної згадки про його (дня) якусь винятковість. У ліфті їхали з дівчатами, французи з ними просто привіталися і все. Нічого понад привітань не було такого. На радіо і ТБ теж ніяких згадок про особливості цього дня. Дівчата заходіть до офісу, вітаються, з ними усі вітаємося, і вони розходяться далі по своїм робочим кабінетам...

Прийміть це і змиріться. Це - пережиток махрового совка.
У них тут робочий день, а отже і у мене. :)
Bonne journée вам... - робочого journée. :)

Амінь.

Дибр...

Mar. 5th, 2012 09:27 pm
je_suis_la_vie: (La Vie)
Ну не знаю.
За два дні перегляду телевізора, готель надає тут 40 каналів, про Тимошенко не почув ні слова.

Але зараз на каналі ARTE жваво і на умняку обговорюють "les moskovites", і чи є Путін
"Vladimir Poutine est-il un Tsar Moderne?" - новітнім царем.

Стібаються по чорному, особливо там де фото Путіна з голим торсом, під музичку "а-ах, бейбе-бейбе лав мі-і..." Що-що, а французи стібатися люблять з політиків. Особливо люблять свого "Petit Nicolas" - "малюк Ніколя".
Ну загалом передача закінчуєтсья: "бардак, бордель тоталь".

Канал LCP стверджує, що проти Путіна багато протестів, нація відчуває глибоку фрюстрасьйон, розчарування - світло у кінці тунелю, коротше, згасло. Або виявилося дірочкою, куди пролазить лише голова, як у містера Торреса із "Серця трьох" Лондона (це я вже від себе).

Канал BFM TV показує як пакують протестників після виборів "Путіна Росії" (чортяки, доброго афоризма придумали :))) і додає, що сценарій було написано дуже давно - Прем'єр, а потім ще два терміни. КЕП!

Показали як у Марсель завітав міністр силовик... загалом у мене таке враження, що я на уроках французької, зараз усі засміються і знову заговорять українською, зовсім не відчуваю себе десь далеко за кордоном. Такі ж точно житлові квартали, дуже схожі типові висотки, 9 та 12 поверхів, хіба що чистіші. Гімно собаче теж побачив неподалів від знаку з перекресленою псинкою. Так ось завітав міністр до Марселю :) беруть інтерв'ю у бабульок, дідульок, вони так гаряче обурються окозамилюванням: понавозили поліцаїв, ті ходять за порядком дивляться. А за спинам пацани-сцикуни руками в камеру махають... :)

На TF1 зараз Марі Ле Пен розповідає як їм навчати свою молодь. Освіта у виші страшенно дорога. Це у них передвиборчі виступи, "Parole de candidat", відповідає на питання араба, як вона буде з мусульманами, які працювали на становлення Франції, будували її, а ви хочете застосувати до них "Право землі", (Droit de sol). Резюмуючи її промову: "Я не збираюся відчиняти двері моєї країни для представників інших країн. Алжир зараз незалежна держава, ось спробуйте попрацювати на становлення Алжиру, наприклад, а не їхати сюди, щоб жити у бідняцьких кварталах як собаки". "А нам ще й мільярди євро сплачувати до бюджену ЄС. Куди вони ідуть?".

Загалом тут точно так висять плокатеги на боксах. Але якось так все цивілізованіше та спокійніше. Думають про Францію, а не про те, шо кацапи скажуть і хто там про них подумає. Цілісна нація, хай там як, але це так.

А водії які дисципліновані, з місця не зрушить, доки не пристебнишся, дуже шанобливо ставляться до правил дорожнього руху. Може тому що камери висять мало не на кожному стовпі?

Ну все, любі мої, пішов купатися, з'їм тортика, що купив у магазинчику напроти і спатоньки. Втомився.

P.S. Не вірте тим, хто кажуть, що француженки не красиві. Красиві і дуже багато красивих. Ледве стримуюсть, щоб не красти їх на кадри. Але, мабуть, не стримаюся... :)
je_suis_la_vie: (Everything a lie.)
У зв'язку з черговим бурлєнієм говєн, клацанням зубок шаблезубих хом'ячків через ту заяву Свободівця щодо Гайтани, принагідно згадалося...

Коли я коротко переповів цей, еее... "інцидент" yatswish-у, він і придумав це слово - "толерасизм". Дуже тонко описує дійсний стан справ у "толерантній" та "мультикультурній" Європі.

Якось я писав про одного негра, який працював у нашій конторі. Працював, бо більше не працює: готується до диплому, та потім, сподіваюся, - назад до Уганди, працювати на її благо. У мене ще одна задумка досі жевріє в голові написати про нього таку собі компіляцюю декількох наших культурологічних бесід.

Якось виконаю коли обіцяв...

Так ось. За кілька місяців у конторі відбулися зміни: пішла за сімейними обставинами одна дівчинка з сапорту, на її місце прийшла інша та, пробувши у нас місяць, - теж пішла. Її молодому чоловікові запропонували роботу у Дніпрі і вона, як добра дружина, поїхала за ним.

Причому обидві пішли неочікувано. Саша (назовімо її так), змотавшись у відрядження до Франції майже на два тижні, повернулася і заявила мало не з порогу, що "прийняла рішення піти". Вікторія (а чого б і ні?), - ну в цієї є відмашка, що вона не знала, де працюватиме її новоспечений чоловік...
Але все на краще, бо ця третя дівчина, яка прийшла після них - просто червонне золото. Амінь.

Що цікаво, досі спливають логіни, паролі, документація, голос на автовідповідачеві ще тієї першої дівчинки Саші. Дівчина, що прийшла після неї, Вікторія, користувалася весь той свій місяць логінами та паролями тієї Саші. Документація так і досі лежить у директорії з підписами Саші і все таке і тому подібне.

Усе усіх влаштовувало.

Доки нас не вирішив покинути Стівен. :)

Він собі знайшов трохи інший приробіток, який ще щільніше збігався б з його дипломною роботою, тому він сказав, що йде. Що йде він сказав, увага - за півроку. І оці півроку він виконував свої обов'язки у міру свого бажання чи можливостей, треба сказати правдиво, бо почав якось нехлюйськи до них ставитися. Все ж відповідав на дзвінки, листи та виконував свої завдання.

Ось він пішов.
Мало не наступного ж дня з Франції прийшли циркуляри:

1) усім змінити паролі.
2) Стівенові паролі змінити, допоки виясниться, де і як він "зав'язаний".
3) щойно виясниться - повидаляти усі його логіни
4) маршрутизацію на локальному ціско на ніч закривати, - просто вимикаючи його з електромережі :)
5) французький роутерщик сам особисто зайшов до нас на ціско і прошерстив усі налаштування на випадок якихось там "бекдорзів"... :)

Хоча я, пройшовшись налаштуваннями того ціско, не побачив у ньому нічого такого космічного. Усе прозоро, усе на виду.

Що цікаво, на роботу його брали за порадою тих же французів, моя начальниця його б во віки не взяла, як вона сама зізналася. Вона просто подавала резюме на перегляд і затвердили саме Стівена. Замовник аргументував це тим, що "із вдячності він тобі дупу цілуватиме".

Коли Стівен звільнився, то вони ж розпочали цю якусь незрозумілу мені кампанію з "убезпечення мережі". :) Хоча Стівен просто середньо-статичтичний віндозник, який навіть не знає елементарних речей: що таке "вікно", що таке "інкарнація"; на "сокет" він кинув виразний погляд на розетку... :)))
Варто ото було штани терти у ХІРЕ???

Так ось про дупу.
Ну тохи попоцілував - і на голову сів: тут ми непомітно переходимо з прихованого білого расизму по-західноєвропейськи - називаймо його "толерантним расизмом", або як Ятсвіш запропонував свій неологізм - "толерасизм", - на чорний расизм.

Під катом мільйон літер про чорний расим, який точився зі Стівена з усіх дірок, чорним неупинними струмочком.

Власне, сам cut... )

UPD: 03.03.2012 19:32
Ще трохи про чорний расизм.
je_suis_la_vie: (La Vie)
Ось цього чоловіка допекло.
Таки допекло, хто ще не бачив, ознайомтеся.


http://youtu.be/kl1ujzRidmU

А під катом знаходиться транскрипт. Хрін з ним, я не полінився, убив учора годину чи дві свого вечора.
Бо як подивився скільки набігло шаблезубих хом'ячків, які здебільшого нє чітал, но асуждаю не нюхали ні пороху, ні сраних підгузок.
Не бовтали ночами "Дітолакт Ласуня". Але аж спотикаютсья хочєш аб етам пакаваріть порадити мужику психіатра, чи психолога.
Проблеми спілкування у сім'ї? Я подивився на його мордокнижку, пройшов альбомами, почитав його стрічку...
Дуже багато у мене з ним спільного. Мене теж моя мала добре підставила, а мужик просто вказав, що може чекати на мене у майбутньому. Таке собі своєрідне попередження.

Транскрипт )
je_suis_la_vie: (Лента За Лентою)
Стаття Ярослава Сватка, з моїми вставками у квадратних дужечках.
---
За два роки правління Януковича Бандера став більше символом, ніж політичним діячем, який мав власну ідеологію, програму, і бачив власний шлях до втілення цієї програми. У такій символізації деталі неодмінно губляться, а подекуди образ міфологізується, відповідно до того, що людина хоче бачити за цим образом. Оскільки ж Бандера є образом знаковим, то стає об’єктом інформаційної війни, у якій його творять, часто за своїм власним образом і подобою, вороги. І стає він тоді аналогом Сталіна або Гітлера, або й обох, виключно для того, щоб відбити бажання цікавитися справжніми працями Бандери. Цьому сприяють фальшиві “цитати”, джерело в яких одне — КҐБ.
Далі... )
je_suis_la_vie: (La Vie)
У другому турі президентських виборів у Придністров‘ї приголомшливу перемогу здобув Євген Шевчук, отримавши 73,88% голосів виборців. Його конкурент, спікер місцевої Верховної Ради Анатолій Камінський здобув лише 19,67% - ще менше, ніж у першому турі виборів (тоді було понад 26%).

Далі... )
je_suis_la_vie: (Іду на ви!)
Чесно кажучи мені до сраки, що там відбувається, але посилання на сайтах новин так і пхаються у вічі.

Десь проскочило "ми - дєкабрісти"... Ги! :)))
Відразу згадався вірш Юрія Нестеренка:

Декабристы

Блестящие аристократы,
Хранители дворянской чести
Показывали брат на брата,
Друзей сдавали оптом, вместе.
Они ни слова не соврали
И ничего не утаили,
Хоть им ногтей не выдирали
И гениталий не давили.
Они кололись, как пижоны,
Вообще не ведая о боли,
И ехали за ними жены -
По доброй, между прочим, воле.
И вот - шальная авантюра
Весьма сомнительного свойства
У нас де факто и де юре
Вошла в анналы, как геройство.
И до сих пор еще поэты
Все те же лозунги полощут:
"А ты способен ли на это?
А ты бы вышел бы на площадь?"
И диссиденты, и система
Их хором славили без фальши...
Ребята, выйти - не проблема.
Проблема в том, что будет дальше.
Но это всем у нас - до фени,
Важнее крикнуть "кукареку"...
А кровь забрызгает ступени,
А трупы после сбросят в реку.
И некому сказать "доколе?"
И будущие террористы
Уже усваивают в школе
Пример, что дали декабристы.

2002
http://yun.complife.ru/

На цьому цю тему для себе закриваю. Нехай там хоч болото з берегів вийде, хоч потоп, хоч "Кузькіна мать" їм на голову... Похрін.
Втомився я від них. Якби ще Кісільова з Шустрим та з усією цією кацапобратією, шо хоронять НАШУ демократію ТУТ, за НАШІ гроші. Як на мене всі ці кісільови шустрі, шо сюди понаїхали - москалі звичайні патентовані...
Погнати б їх на ту Болотну, нехай там "защіщают дімакратію", а не в нас НАШУ ховають живцем.... :(
je_suis_la_vie: (Everything a lie.)
И чем они там в России недовольны?
Выборы как выборы - все законно, ЕР получила народную поддержку. Истинно народная партия.

И как хорошо, что не победили на выборах эти, как их там - власевцы. Представляете, что бы было если б к власти пришли эти фашисские колаборанты? Это ж, небось, НАТО все проплатило, что это за шабашы в Москве? Кто этот Явлинский, откуда он взялся? Да кто он вопще такой?!

Владимир Владимирович - законная легитимная власть, он навел порядок, он борется с коррупцией, Россия, наконец, встала с колен. Газ хахлам по 500 баксов за кубометр - сидите себе подсчитывайте денюшку да радуйтесь... Что вам еще надо?! Хотите с Китаем посориться?!

Вы там, что апельсинов наколотых обожрались? Фашисты! Власевцы! Недобитки из РОА, предатели русской идеи!

Profile

je_suis_la_vie: (Default)
je_suis_la_vie

September 2017

S M T W T F S
     12
3456789
10 111213141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 25th, 2017 12:52 am
Powered by Dreamwidth Studios