je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
Якось ми забалакися з друзякою Рамзесом за поезію, за жінок, за любов і війну, за Буковськи в його контексті знову за жінок, за музику... Згадали, що слухали в юнацтві... І почали згадувати Франка Дюваля, ДеВіжин, Депеш Мод, Вая Кон Діос, Болтона - те, шо було модно в нашому забиченому селі у ті неймовірно далекі роки. А тих, хто слухав Технологію вважав забиченими лосями. Називав їх "нажмінакнопочніками".

Перейшли на наших братанів. На те, шо вони слухають.
Обоє козли, шо в нього, шо в мене.

Хай вже в Рамзеса брат старший, він сам собі. А в мене молодший, слухав оте все, шо я слухав, мав би виховати в собі якийсь музичний смак, чи шось таке...
Нє. Виріс і завис у своєму блатняцьому болоті: круги, бутиркі, централи, для урізноманітнення "зніїшкакхочіццажить" від Філіпчика разів 10 на день, єтц... З телефона не припиняється ніколи. Мені навіть стидно коло нього бува проходити, вдаю, що його не знаю, аби не подумали, шо то й я таке слухаю...
Ну то таке - лірика... Тобто приказка.

Казка.

Що спільного між Катею Чілі, Дахою Брахою, Фолкнерами і Гаріком Крічевським? Лише громадянство.
Катя Чілі ґарувала, вишукувала стародавні пісні, обробляла їх і видавала в світ. Даха Браха - те ж саме. Їздять селами, шукають стародавнє, обробляють та не дають йому зникнути, - дають життя. Фолкнери - те ж саме. Їхня робота залишиться у віках.

Гарік, будь він нормальним пацаном, а не таким як наші з Рамзесом брати (хто вони обоє див. вище), міг би прославитися в Україні на віки, як і вище згадані виконавці.
Але для того Гаріку довелось би рити бульдозером більше, аніж Фолкнерам, Дасі Брасі, Каті Чілі разом взятими. Та то лише на перші два три альбоми, а потім би йому самі присилали би, запрошували би перейняти десь стару пісню з українського робітничого фольклору - чи то галицьких нафтовиків, чи то волинських шахтарів, чи то приазовських рибалок, чи то юзівських шахтарів чи ливарників...

Але для того треба ж запрягатися шо воляці, перегрібати архіви, вивчати історію, їздити, шукати людей, переймати від них, потім обробляти, осучаснювати і вже видавати альбоми з українським робітничим фольклором - це не був би "блатняк", бо блатняк лише у злопатоїдів, у них сам язик до того спонукає - грубий і неотесаний суржик.

Отже, Гарі зробив свій вибір і пішов шляхом найменшого спротиву. Так Гарі став пiдapacoм.

Пісенька для привернення уваги.
https://www.youtube.com/watch?v=zUpTJg2EBpw
je_suis_la_vie: (Тризуб)
Французький поет-символіст Поль Верлен у 1890 р. продав 350 примірників своєї поетичної збірки, його колега Стефан Малларме у 1891 р.-- аж 325.
Поважаю, безмежно.

FB Юрій Михальчишин©

--------------

Це висловлювання поваги свербить у голові весь вечір, пане Юрію.

Ну то треба розсвербіти його, виписавши його у простір.
Образи й сюжети обміркованих дописів у мене як завжди складнопідрядні, тому спершу вчитайтеся в Михальчишина, потім у моє архівне про Стівена, з котрим я працював у французькій конторі в 2011-2012.

А звідси - Стівенові спогади про свого дідуся. Він воював як підданий Корони у антигітлерівській коаліції. Живим повернувся додому. Повернувся геть іншим.

Стівену казав: французи говорять французькою, німці - німецькою, англійці - англійською. Чому я маю говорити англійською? Я ж Руніанкалі! Чи хто?

Так вони з племені Руніанкалі. І дід Стівена решту життя говорив виключно руніанкалі, хоча його англійська була чистою британською. Заплющи очі і чуєш чистого британця.
Стівен розповідав про письменників Африки, багато письменників пишуть колоніальними мовами, щоб бути продаваними, мати успіх.

Але у нас є один письменник, каже, котрий пише лише мовою свого народу Кікуйу, Нґуґі ва Тіонґо (Ngũgĩ wa Thiong'o). Він прекрасно знає англійську, французьку, італійську, вільно ними спілкуєтсья, але принципово пише лише своєю, а далі - справа перекладачів, котрі перекладають його на десятки мов...

Це була складнопідрядна преамбула.
Зараз коротка амбула.

Якби Джеймс Джойс написав свого Уліса ірландською, то зараз Ірландія з вельми великою ймовірністю вся би нею говорила без проблем. А якби він написав своїх Дублінців ірландською - то заради того, щоби їх прочитати в оригіналі, люди вчили би ірландську, і вся Ірландія вельми ймовірно була б монолінгвальною країною як Чехія з Польщею.

Зневажаю. Безмежно зневажаю Джойса.
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
http://www.nrcu.gov.ua/maps

Oт з npuвοдy κвοт. Kвοтu тο дοδpe. Kвοтu нaвiть y Φpaнцiï ε, a фpaнцyзu вiдοмi ʌiнrвοcнοδu. Tuм нe мeнш.

Oκpiм κвοт нa yκpaïнcьκi nicнi дyжe xοтiʌοcя δ, щοδ зaδuʌu нaмepтвο зaκοнοм ΦM дianaзοнu зa οцuмu οcь κaнaʌaмu - Πepшuй, Дpyruй "Πpοмiнь", Tpeтiй "Kyʌьтypa", BCPУ.
Бο тe, щο я neperʌянyв y nepeʌiκy мicт, мicтeчοκ - тο nʌaκaтu зaxοтiʌοcя... Hy i нe ʌuшe зaδuʌu, a щοδ тyдu нa eniцeнтp тepмοядepнοrο вuδyxy нe дοnycκaʌu вcяκux Γοнοκοκiвnοʌьcκux i Oтapiв з дuκοï οтapu...

Πaм’ятaю яκ зa οднy нiч κοʌucь κyxοннe paдiο (дpοтοвe), nepeмuκнyʌu нa "Πpοмiнь". I οднοrο npeκpacнοrο paнκy, ο 6-й, звiдтu зaзвyчaʌο "Γοвοpuть Kuïв", зaмicть "Kaфapiтт’ Macκфa!" (κaцancьκuй язuκ rapнuй ʌuшe pοзcтpiʌьнi cnucκu вurοʌοшyвaтu, нy й мaтюκaтucя caмe cοδοю, тyт вiн мaryчь!).
Πepшοrο дня δaδyci ввeчepi нa ʌaвοчκax οδrοвοpuʌu цю nοдiю (нeйтpaʌьнο), зa κiʌьκa днiв вοнu ввaжaʌu, щο "Πpοмiнь" тaм δyв з nοκοнy. I дyжe йοrο ʌюδuʌu.

Ta ж icтοpiя nοвтοpuʌacя з дyδʌяжeм. Зapaз дyδʌяж дaε pοδοчi мicця тucячaм ʌюдeй, aж дο npuδupaʌьнuць y cтyдiяx звyκοзanucy. I дaʌi дaвaтuмe δiʌьшe.

Ποтiм зaвeʌucя в Xapκοвi вcяκi "paдiο niдicят", "ciмοн", "paдiο мacтεp". "Macтεp" щe нiчο, тaм δyʌο мeншe cʌiв, δiʌьшe мyзuκu - в οcнοвнοмy κʌacuκa pοκ-н-pοʌy (нe pycccκοrο, "pycccκiй pοκ" - цe οκcuмοpοн. Яκ "rapячuй cнir", "жuвuй тpyn", etc...), мοжнa δyʌο зa κaceтu нe дyмaтu в nʌeεpi, κнοnοчκy nepecyнyв нa paдiο, "мacтεpa" зʌοвuв i вecь дeнь тοδi κʌacuκa вaʌuть y вyxa.

Paдiο niдicят - ʌaйнο δyʌο piдκicнe. Haceʌяʌu йοrο шοвiнюru naдʌючi, κοтpi нiκοʌu нe οмuнaʌu нarοдu nʌюнyтu в δiκ Уκpaïнu. Πaм’ятaю тaм тycyвaвcя οдuн "δοpЭцЪ" з peжuмοм. Kapaтκοфф. Aʌκarοʌiκ, нapκοмaн, тyнεядεц, δεздεʌьнiκ, niздεʌьнiκ i npοnοвiднuκ pycccκοrο мipa. Зaймaвcя тuм, шο зaвοзuв дο Xapκοвa вcяκy нuзьκοcοpтнy нaвiть дʌя κaцancтaнy ʌaйнюxy, тuny "rpynnna δοтaнiκa c npaґpaмммaй дyшa naйοтт нa pyccccκaмъïзuґε". Дyмaεтe δpeшy? Aфiшi вuciʌu nο вcьοмy Xapκοвy. "naд eґiдaй Kapaтκοвa". Cтapuй нapκοмaнюpa дyδa вpiзaв. Дοнюxaвcя. Paдiвοniдicят зʌuʌοcя в ʌюδοвнοмy eκcтaзi з яκuмcь ʌεнiнrpaдcьκuм paдiвοм i здοxʌο зa piκ. Щοcь нa зpaзοκ мiнiднp/ʌнp. Kʌuκaʌu δpaтьεф, δpaтья npuйшʌu, nepeκynuʌu дianaзοн, вcix pοзirнaʌu, дianaзοн щe κοмycь nepenpοдaʌu, вecь тοй зδpοд, шο caмοзaκοxaнο pοκaмu δyδнiв y мiκpοфοнu οтpuмaв κοnняκa нa двip. Цiκaвο: мοя οднοrpynнuця дpyжuнa οднοrο з тux "δyδοнiʌiв". Kοʌu мu вcтynuʌu дο Унiвepy, тaм δyʌa κaв’яpeньκa нa 5-мy nοвepci "5 Xвuʌuн", rapнeньκuй δyв зaκʌaд, шκοдa нe дοвrο npοicнyвaв. Biκa δyʌa κaвοмaнκοю зaвждu; cтοïмο n’εмο κaвy. Знaйοмuмοcя δʌuжчe. - Яκy мyзuκy cʌyxaεш? Я nοчaв зraдyвaтu cтaндapтнe - niнκ фʌοйд, κвiн, ʌeд, eйciдici, Бpaтu Γaдюκiнu... - A шο цэ! - Шο? Hy БpaтЫ ΓaдюκiнЫ? - Ta тο nοcʌyxaтu тpeδa. Γapнuй тaκuй cтьοδ нa yκpaïнcьκi нapοднi тeмu niд вeʌuκuм вnʌuвοм Φpeнκa Зannu... Дοδpe, npοïxaʌu. Ipοнiя: зa 10 pοκiв, вοнa мeнi pοзκaзyвaʌa i вчuʌa жuзнi, яκi κpyтi БΓ, яκ вοнa "Cipьοжy знaεт ʌiчнa, οн тaκοй κʌacнuй! Aфirεннuε nεcтнi!" Я nοcмixaвcя нa тe "y вyca". :)

Myзuκy тοдi в 90-i я cοδi nucaв, nepenaявшu npuймaчa, зpοδuв з ньοrο вuxiд дο мarнiтοфοнa i з nepeдaч "Двaнaдцять мiнyc двa", "Γapячuй κοмnοт" нa "Πpοмeнi" nucaв cyчacнy yκpaïнcьκy мyзuκy. A вu в κypci, шο Baʌεpa Mεʌaдзe вuïxaв вnepшe нa "12 - 2"? Tpοxu в nip’ячκο yδpaвcя i raйнyв дο Mοcκвu. "12 - 2" цe δyʌο κpyтο, нiδu "Уκpaïнa мaε тaʌaнт", "Γοʌοc Kpaïнu". Дyжe κpyтuй cвiжaκ мοжнa δyʌο nοчyтu ʌuшe тaм... Я зaвждu δyв y κypci нοвuнοκ.

A щe naм’ятaю nοявy "ATB Tοнic". Γeδнюκiвcьκuй npοджeκт. Taκa cοδi вepciя ʌaйт Γοδʌiнa (тοй шο "тοчнuε nεpεвοдu", з тοчнicтю нe мaε нiчοrο cniʌьнοrο, δο вiн тaм y тux nεpεвοдax тaκe мeʌe, шο нa rοʌοвy нe нaʌaзuть. Eʌeмeнтapнe нepοзyмiння мοвнux cuтyaцiй, тοδтο вiдcyтнicть вiдчyття мοвu. Cyцiʌьнa вiдcyтнicть!). I тyт rοʌοвa тοrο ATB δyв тaκuй Λuтвuнeнκο, здaεтьcя. Йοмy яκοcь зaκuнyʌu, щο вiн κpyтuть в тeʌeвiзοpi nipaтcьκi вepciï фiʌьмiв. З nepeκʌaдοм з npuщinκοю нa нοci "мaдьдвaю"™. A Λuтвuнeнκο: "A y мiня нεт дεнεx nʌaтiть зa ʌiцeнзiοннuε. Cκaжeм, я мary щac зanʌaтiть 3 дοʌapa зa naκaз. Чipiз rοт 4." Oтaκe цuнiчнe naдʌο! Уявʌяεтe? Hy i нa ycix οцux paдiвax i тeʌeвiзiяx nοвuʌaзuʌο яκ чepвu в дοщ вcяκοï κypвοтu - κεвοpκянu з тuм ж ʌuтвuнeнκaмu i зaκiнчyючu κapaтκοффuмu.
Знaεтe чοмy тeʌeκaнaʌ "Ciмοн" нaзвaʌu "Ciмοн"? Πepшuм вeдyчuм тaм δyв нerp з жaxʌuвοю вuмοвοю. Cuмοн. Зa κiʌьκa pοκiв вiн nοмep...

Oт тiʌьκu вiд Джaмaʌu i Λaмu я нe οчiκyвaв. Kapοʌь, Ποтan,.. тο дο cpaκu, вοнu "nο жuзнi" нeздapнοcтi тuny Kyεκ чu Λяnca, a Джaмaʌa?! Λaмa?! Яκ цe?! Цe нe niдcтaвa?! He мοжy nοвipuтu!
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
Я шe naм’ятaю вiнчecтepи no 120 мeraбaйт. Цi бyʌи шe бpитaнcьκoro виpoбництвa. Taκ звaнa "бiʌa тexнiκa".

Я тoдi noчинaв дpecиpyвaти κoмnи. Я нe знaв, шo тaκe вiндoвiз, тa й дoci нe знaю й знaти нe xoчy, - noчинaв вiдpaзy з UNIX-iв, i в мeнe cκʌaвcя, тaκ би мoвити, юнiκcoвий мeнтaʌiтeт κoмn’ютepниκa.

Πepшoю мoєю ʌюбoв’ю бyʌa бepκʌiвcьκa onepaцiйнa cиcтeмa FreeBSD вepciï 2.2.1. Дyжe вдaʌa riʌκa бyʌa. Яxy тoдi ʌишe poзκpyчyвaʌиcя, Google ʌишe зapoджyвaвcя, i вcя nonyʌяpнicть нaʌeжaʌa Aʌьтaвicтi з Яxy, κoтpi тpивaʌий чac κopиcтyвaʌиcя oцiєю вeʌьми вдaʌoю вepciєю "фpi" 2.2.*...

Toдi нa poбoтi я npoвaдив цiκaвi дocʌiди з FreeBSD, Solaris-7 (тoдi "ciмκa" бyʌa cвiжaчoκ, вeʌьми npoдвинyтa; вмiʌa poбити вce тe, щo "вiʌьнi" onepaцiйκи "нaвчиʌиcя" poбити ʌишe poκiв зa 10; нy coʌapic бyʌo й nиʌяʌи з caмoro noчaтκy дʌя κepyвaння aтoмними cтaнцiями, κoнвeєpaми i т.n.)

Taκ ocь - 120 мeraбaйт! Цe бyʌo щe нiчoro дʌя cвoïx дocʌiдiв, MySQL nocтaвити, squid, з INN norpaтиcя... Toдi в κoнтopi ïx вaʌяʌocя κiʌьκa штyκ. Я ïx coбi зaбpaв, фaйʌoвa cиcтeмa / з /tmp бyʌa нa oднoмy тaκoмy, /usr нa iншoмy, a /var нa тpeтьoмy. Бiʌьшe nopтiв нa мaтepинцi нe бyʌo. :) Цe rocnoдapcтвo cвиcтiʌo в мeнe нa cтoʌi, нa "бiʌiй" IBM-цi, "чeтвipцi" нa 32 мeraбaйти naм’ятi...

Beʌьми шʌяxeтним npидбaнням тpивaʌий чac з 1999 poκy ввaжaʌи вiнчecтepa нa 3.2 rб. He знaю, чoмy caмe тaκий чyдepнaцьκий poзмip, aʌe 3.2 бyʌи дoвro. Πoтiм niшʌи нa 8rб. Цe бyв npopив! Bicc-ciiм riraбaйт, Kapʌe!!! Цe бyв нeймoвipний oб’єм!

Biciм. Зanaм’ятaйтe цe чиcʌo. :)

Koʌи з’явиʌиcя "copoκoвκи" нa ниx бoяʌиcя диxaти. Xoчa звиκʌи швидκo. Πoтiм y Xapκoвi дyжe нeзʌюбиʌи вiнчecтepи WD - Becтepн Дiджiтaʌ. Чyв icтopiю вiд мicцeвиx диcтpиб’ютopiв, щo в Oдeci niд чac poзвaнтaжeння cκpинi з "вecтepнaми", κoтpi npибyʌи з Maʌaйзiï, зicκoчив тpoc, i cκpиня тpoxи rpимнyʌacя нa npичaʌ. I oтy caмe cκpиню вeзʌи дo Шapyκaнi, бiʌьшa noʌoвинa тиx вiнчecтepiв y шapyκaнcьκиx noκynцiв i nocиnaʌacя з чacoм. Πpoдaвцi втpaтиʌи нa rapaнтiяx.
Aʌe я ʌюбʌю "вecтepни": нaдiйнi, npaцюють тиxo, aж нe чyти, нa вiдмiнy вiд "ciґeйтiв", κoтpi зaнaдтo cвиcтять. Hy тo тaκe - ʌipиκa...

A яκ ми cтaвиʌиcя дo pecypciв. Яκ ми oбчиcʌювaʌи cκiʌьκи мaє бyти жypнaʌьниx фaйʌiв в cиcтeмi, cκiʌьκo-дeннe yтpимaння 14 днiв, 30, чи дивʌячиcь яκий жypнaʌ, дo яκoro дeмoнa... Cκiʌьκи дiтeй мaє nopoдити anaч i нa cκiʌьκи ceκyнд... Зa pecypcи бopoʌиcя. :)

Cepвicи nepeвipκи, caмooбcʌyroвyвaння, cинxpoнiзaцiï зanycκaʌи з κpoнa. Kyniвʌя κoмniв дʌя фipми бyʌa neвнoю noдiєю. Hoвi мaшини йшʌи poзpoбниκaм, a нaйκpaщy зi cтapиx бpaʌи нa UNIX-cepвep. :) Taκий ocь бyв "anґpeйд". 128 мeraбaйт naм’ятi нa бopтy - цe бyʌo вeʌьми nporpecивнo, a тaκa мaшинa бyʌa вeʌьми жвaвa.

A noтiм niшʌa мoдa нa вipтyaʌiзaцiю.

Cnepшy ми cnpoбyвaʌи тoнκi κʌiєнти нa ʌiнyκci. Cʌaбeньκi мaшинκи y poзpoбниκiв з вiн95/98, κoтpi зanycκaʌи в ceбe тepмiнaʌьнi rpaфiчнi κʌiєнти чepeз κoтpий oтpимyвaʌи rpaфiчний eκpaн нa roʌoвнoмy cepвepi з ʌiнyκcoм. A нa ньoмy бyв aж 30 rб вiнчecтep i aж цiʌиx 512 мeraбaйт naм’ятi з κoмniʌятopoм gcc, зa κoтpий нe тpeбa nʌaтити. A вiнчecтep нe npocтий, a мoдний yдмa. UDMA, Kapʌe! Цe тoбi нe чepenaшaчi DMA! (тccc, нe κaжiть йoмy npo SATA)...

Дaʌi noчaʌиcя цiκaвi дocʌiди з вipтyaʌьними мaшинaми. Ha oднy зaʌiзяκy втoвκмaчyвaʌи no дeκiʌьκa вipтyaʌьниx onepaцiйниx cиcтeм, i тaκ ґвaʌтyвaʌи тy нeщacнy зaʌiзяκy; κoжeн бopoвcя зa мicцe niд coнцeм, тoбтo зa κopoмиcʌo вiнчecтepa. Уcix бaraтo, a κopoмиcʌo oднe.

Aʌe вipтyaʌiзaцiя нaбиpaʌa oбepтiв...

Πoявa xмapнoro cepвicy Aмaзoн - AWS - в 2006, цe бyʌo нacтiʌьκи κpyтo, щo йoro noявy нapoд щe дoвoʌi дoвro нe мir ocяrнyти. Oбʌизyвaʌи йoro дoвro, oбcмoκтyвaʌи щe дoвшe дoκи нe poзκyштyвaʌи i нe niдciʌи ocтaтoчнo.

I тenep вipтyaʌьний κoмn’ютep "мiнi" нa 1 rб naм’ятi, i 8 rб диcκoвoro npocтopy зa зaмoвчyвaнням ("вiciм", naм’ятaєтe, я npocив вищe зanaм’ятaти цe чиcʌo?). Πʌюc, бeз змiни cyми onʌaти, мoжнa щe npиκpyтити 30 rб диcκoвoro npocтopy.

I нacκiʌьκи ж вce змiниʌocя!

Koʌи зaмoвниκy тpeбa cинxpoнiзвyвaти дaнi мiж двoмa вiдpaми нa aмaзoнiвcьκoмy cepвici S3 (Simple Storage Services - тpи "ec", S3 - buckets - диpeκтopiï дʌя збepiraння вaшиx дaниx), мoжнa npocтo зanycтити з neвними napaмeтpaми rsync з κpoнa.

Aʌe є oднe aʌe.

Цe дoporo! :)

Дeшeвшe cтвopити oбpaз onepaцiйнoï cиcтeми, npи cтвopeннi κoтporo дoдaєтe κoмaндy "aws s3 sync ... ... ..." Cтвopити rpyny aвтoмacштaбyвaння, дoдaти дo нeï цeй oбpaз i вcтaнoвити йoмy poзκʌaд. Oniвнoчi, нanpиκʌaд, AWS збyдyє вaм oбpaз, дo κoтporo ви дoдaєтe вaшy κoмaндy нa cинxpoнiзaцiю.
Щoйнo onepaцiйнy cиcтeмy вcтaнoвʌeнo, з нeï зanycκaєтьcя κoмaндa нa cинxpoнiзaцiю вaшиx вiдep. Яκ вiдpa cинxpoнiзyвaʌиcя, onepaцiйнy cиcтeмy видaʌити - terminate... Cnpaв мaκcимyм нa 15 xвиʌин нa вce...

Kapʌe, ти xoч ycвiдoмʌюєш, шo в мacштaбax aмaзoнa цe дeшeвшe y npoцecopнoмy чaci, aнiж зanycтити κpoн? Щoб нe nʌaтити Aмaзoнy зaйвиx rpoшeй зa npoцecopний чac. Kapʌe, дeбiʌятκy мaʌoʌiтнєє, ти мoжeш цe ocяrнyти, ra?

***

Дeбiʌи, ви шe xoчeтe вiдpoджyвaти вyriʌьнy npoмиcʌoвicть???...
je_suis_la_vie: (C'est La Vie)
Коли нині зводять нову будівлю, будівельники та планувальники навряд чи думають, як вона зможе пережити найближче (що вже говорити про віддалене) майбутнє, але свого часу будівлі прораховували й заглядали наперед, щоб споруди стояли вічно. Яскравим прикладом цьому може слугувати історія зведення знаного Вестмінстер Хол, чиї будівничі підійшли до роботи з небуденною ідеєю, аби впевнитися, що він стоятиме віки.

Нижні частини стін Вестмінстер Холу, котрі випадковому спостерігачеві нині видаються частиною Вестмінстерського Палацу Ґеорга, насправді стоять незмінно відколи цю велетенську споруду розпочали зводити невдовзі по завоюванні Норманами 1066 року. Згадку про найперші роботи датовано кінцем XI ст., і те, що ми бачимо сьогодні — це будівля, котру нарешті завершили 1399 року.

У холі є один з найбільших архітектурних скарбів Пізнього Середньовіччя — широкий складно переплетений величний підтрямовий дах. Як і будь-яка старожитна будівля Вестмінстер Хол інколи мав потреби в полагодженні: частини стін перебудували чи полагодили разом із вікнами в попередніх сторіччях, дах також поновлювали то тут, то там, коли вже давні колоди попрогнивали, і в 1980-х уже треба було заміняти певні ділянки, пошкоджені бомбою.



Останні істотні реставраційні роботи провели 1913, коли треба було оновити кілька опорних колод. Але це завдало раді реставраційних робіт неабиякого болю голови. Англійські діброви вже давно повирубували, й офіційні особи просто не могли знайти жодної ділянки з дубами достатньо великими, щоб забезпечити належний рід деревини. Дуби були, але їм, імовірно, було дві чи три сотні років, а отже, вони просто не були достатньо великого розміру. Що ж робити?

Тоді комусь у голову спала блискуча думка — перевірити, де брали ті первинні колоди. З’ясувалось, що наприкінці ХIV ст. їх привезли до Вестмінстеру з маєтку поблизу Ведхерсту у Сасексі. Тоді — близько п’яти сотень років тому — маєток належав родині Кортхорпів. Безпосередній нащадок лінії роду Кортхорпів 1913 року був Членом Парламенту від містечка Рай, із П’яти Портів на південному узбережжі.

Коли з ним розпочали перемови Сер Джордж Кортхорп вразив усіх такою історією, пояснивши, що, коли ті перші дерева було зрізано й продано королю в ХIV ст., його пращури далекоглядно подумали про час, коли колоди потребуватимуть полагодження чи оновлення, тож вони й посадили нову дібровку саме для цього. Ті дерева на 1913 рік — доросли свого віку, а отже, їх належним чином було зрізано й використано для полагодження величного даху Вестмінстер Холу.

Слово

Oct. 28th, 2015 08:14 pm
je_suis_la_vie: (Іду на ви!)
Читаючи спогади Едварда Денієла Кларка про його подорож до московії, видані 1810 році, хочу в контексті його згадки про свого сучасника Мусіна-Пашкіна (як бачимо не ПУшкіна, а Пашкіна, з наголосом на "і" ;) ) запропонувати вам невеличкий іспит: погратися в цього "науковця", котрий буцім-то знайшов оригінал "Слова про полк Ігорів" і переклав його. А оригінал згорів у пожежі. Дуже зручно, до речі, "згорів". Я б сказав його "згоріли".

Оцей іспит найцікавіше провадити на ТихХтоЗвеНасБратьямі. Треба прочитати текст, розбити на слова, розіставити пунктуацію. Так писали до того, як знання почали передавати заочно. До того знання передавали через книгу, але з наставником поряд з учеником, котрий спершу читав сам текст (записаний ось так, як вказано нижче), а потім навчав ученика його читати з правильними інтонаціями, зупинками і наголосами. Так передавалися знання. Після чого ученик довічно переписував усі, таким чином, завчені тексти. Помилки бути не могло, бо він знав тексти як ви свої паролі до ФБ.

А потім певний тип Мусін-Пашкін, знаходить той текст і "пєрєводіт" (а про їхні "пєрєводи" я втомився нагадувати як і про своє ставлення до них і, власне, до "пєрєвочєгоф"). Кларк згадує про Мусіна-Пашкіна як про наукового шахрая.

Ану ж, пані та панове, зіграйте в Мусіна-Пашкіна :) І ви, знаючи, як вони завжди ставилися до української мови, культури, історії, зрозумієте, шо його "пєрєвот" - просто набір слів.

"ілісиіселаілюдищодавнолісигустінепрохіднізакривалимайжевесьїїпростірокрімвисокихполонинсходиливдолинуажнадсамірікитепервонимовснігнасонцістопилисязрідлизмалілидекудипощезалилишаючипособілисіоблазиіндезновізнихостоялисялишепообсмалюваніпенькиазміжнихдеденесміловиростаєнужденнасмеречинаабощенужденнішийяловецьщодавнотихотутбулонечутиніякогоголосукрімвівчарськоїтрембітидесьнадалекійполониніаборикудикоготурачиоленявгущавинахтепернаполонинігейкаютьволаріавярахідебряхгалюкаютьрубачітрачійґонтаріненастанномовневмирущийчервпідгризаючитапідтинаючикрасутухольськихгірстолітніялицітасмерекиіабоспускаючи"

Ну й щоб ви уже вповні відчули себе повноправним дослідником середньовічних текстів додам ще мовою "братнього народу":

"awtemprzezdrzwiwe­szłaksięż­napaniśred­nichlatześmie­ją­cąsiętwa­rząprzybranawczer­wo­nypłaszczisza­tęzie­lo­nąobcisłązpozłoconympasemnabiodrachidącymwzdłużpachwiniza­pię­tymni­skowiel­kąklam­rązapa­niąszłypan­nydwor­skienie­któ­restarszeniektórejesz­czenie­do­ro­słewró­żo­wychili­lio­wychwia­nusz­kachnagłowachpowiększejczęścizlutniamiwrę­kuby­łyita­kiektó­renio­słycałepękikwiatówświeżychwidocznieuzbieranychpodrodzeza­ro­iłasięizbabozapan­na­miuka­za­łosiękil­kudwo­rzanima­łychpa­cho­li­ków"

Хай щастить! (сатанинський регіт за лаштунками)
je_suis_la_vie: (La Vie)


Коли б не слухав "Червону Руту", завжди намагався уявити собі ту, кому вона присвячена.
Ну так, кожен може уявити собі свою дівчину, але я ставив себе на місце Володимира Івасюка, - хто та, про котру він думав, створюючи цю неймовірну пісню, таку люто небезпечну, за котру його і було вбито? Хто ж вона?
І ось нарешті побачив. Довго не міг відірватися, зір став тунельним, що аж хвилин за десять помітив косий погляд чорнявки за спиною.
Які вони тут світлі люди! А Марія - як сонце. :)

На світлині: Володимир Івасюк зі своєю одногрупницею Марією Соколовською-Марчук, якій він присвятив пісню "Червона рута".
Фото невідомого студента-медика. З архіву Марії Соколовської.

А оцей фільм - це MUST SEE для всіх без винятку. Цей фільм MUST HAVE на всіх ваших смартфонах, щоб ділитися й показувати всім.

Чому цього фільму немає на телебаченні?..

45 років тому вперше зазвучала пісня “Червона рута” - символ української естрадної пісні.

Прем'єра відбулася *13-го вересня 1970* року на Театральній площі Чернівців у прямому ефірі телепрограми “Камертон доброго настрою”. Пісню тоді виконав дует: сам автор Володимир Івасюк та Олена Кузнецова.

Пізніше, широкий шлях пісні торував ансамбль “Смерічка” Левка Дутківського, а солістами того колективу були Назарій Яремчук та Василь Зінкевич.

1971-го року саме українська “Червона рута” у виконанні Василя Зінкевича і Назарія Яремчука та Володимира Івасюка стала переможцем пісні року і невдовзі після цього, потрапляє на перші місця популярності в багатьох країнах Східної Європи.

Звечора суботи 12 вересня, а також протягом неділі та понеділка, в етері “Голосу Свободи” найбільша добірка кавер-версій всесвітньо відомого хіта. Майже пів сотні різноманітних варіянтів вічного хіта Івасюка: від танцювального до джазового й від рокового до застільного.

http://holos.fm/page/juvilej-chervonoyi-ruti-v-eteri-golosu-svobodi
je_suis_la_vie: (Everything a lie.)


Побачив у хлопчинки таке хвото. З логікою у хлопчинки туго (а потім дивуємося, чому в них програмний код такий дебільний, і чому з філолога-гуманітарія виходить часом в рази кращий програмер, аніж з математика чи фізика, чи тому подібного представника т. зв. "точних наук"), отже трохи доповню, щоби було трохи логіки (я лінгвіст, а лінгвістика, як відомо - "найвищий прояв вищої нейроматематики").

Добре, пояснюю. Такі зустрічі - це донесення позиції про партію та Країну з перших рук. Це лише у пацаків та візантійців є таке, як "дружба протіф кавота". Свобода дружить лише за себе, за себе й відповідає. Таких зустрічей було багато, вони поглиблюють порозуміння між такими національними рухами.

Коли почалася Революція Гідності, на тлі диму почалися вирізнятися світлі люди і тонути в диму люди темні. Таким чином всі ці національні рухи Австрії, Греції, Німеччини, Угорщини (йоббік - таке красиве слово), і, звісно ж, Франції на тлі диму Майдану швидко потьмяніли, показавши, хто насправді їхній фінансист.

Ще декілька показових пунктів:
1. https://youtu.be/pzoqUqjDh7U (яка дружба! а там за спиною Антуанетту Геращенкову бачите? Ще таку молоду!)
2. https://youtu.be/iq16jGsz_Ns (то може Генадій Адольфович правий? він такииий "крєпкій хазяйствєнік", тааакіі лавочки в метро "Олексіївська" поставив!!!)
3. http://www.international.svoboda.org.ua/dokumenty/zvernennya/048597/
4. І зрештою, коли все стало ясно: http://www.international.svoboda.org.ua/dokumenty/zvernennya/048889/
5. Мій французький ФБ друг доступно розповів мені про Фронт Насьональ. ДО 2012 року фінансувалися вони арабськими емірами, а з 2012 - Кремлем. Ну шось з емірами не склеїлося, після чого Марічка зачастила бігати до ВВП в гості, а зараз так і взагалі вигнала батька зі своєї партії (а батько в неї - вельми одіозний та оригінальний тип http://www.ukrinform.ua/ukr/news/zasnovnika_natsionalnogo_frontu_le_pena_vignali_z_vlasnoii_partiii_2086660 все мріє поєднатися з рашкою у боротьбі за білий світ - не тих обрали, це загально європейська амнезійна трагедія, Свобода щиро хотіла достукатися до розумів європейців, але розуміють це лише прибалти та поляки, вже навіть чехи забули)
6. А ось іще: http://www.international.svoboda.org.ua/dokumenty/zvernennya/049079/ (тут ключовим є "Ми хотіли б зазначити, що ВО "Свобода" є сучасною політичною силою, що відкрита до співпраці. У нашій міжнародній діяльності ми шукаємо тих, хто підтримує традиційні європейські цінності, права людини, права націй, поважає їх суверенітет і виступає проти імперіалізму, чиє бачення стосовно України, Європи та глобальних викликів має спільні риси з нашим власним баченням.")
7. Це взагалі шикарне (освіжу в пам’яті) http://www.radiosvoboda.org/content/news/27149193.html
8. 2012 рік. Осінь. "І мстя мая будєт страшная!"
Його тоді все влаштовувало, хотів увійти до когорти борців проти режиму Бандюковича.
Свобода до себе не прийняла, нічтожє сумняшєся, соґбєнно шапку мня, не запрошувала до своїх лав... Ах так! Ну я вам дам!




P.S. А тут https://youtu.be/XLYKCAP5bDU мій колишній бос (в окулярцях) Фабріс де Бьясіо, контори, в котрій я працював трохи більше року. "Откатчік" та русодрочєр ще той, і в нього на телефоні головним рінгтоном звісно ж "саюснірушімий". В ресторані "У Леона" на Єлисейських Полях, зиркнув до свого смартфона, на результати виборів Путіна, 4 чи якого там березня 2012, побачив, шо Путін виграв, завів на всю катушку зі смарта "саюсьнірущімій", стоячи його відгорлопанив посеред ресторану під посмішки відвідувачів і запив шкельцем вина.

"Ось така кака з їжачком трапилася, малята". Упаде Україна - почнеться загально планетарна "Година Бика" (читайте Єфремова Івана)...
je_suis_la_vie: (Іду на ви!)
http://svoboda.com.ua/index.php?Lev=news&Id=1698

Публікації у “Свободі” не проходять повз увагу читацького загалу. У цьому я вкотре переконався, прочитавши у №26 газети лист кандидата історичних наук В’ячеслава Прокоф’єва, в якому він не погоджується з тим, що я писав про танкову битву під Прохорівкою. Читач, посилаючись на мемуари радянських маршалів та деяких західних істориків, стверджує: під Прохорівкою Червона армія перемогла нацистів, а німці втратили у цьому бою понад 300 танків.

Чи так це було насправді?

Оскільки мій опонент щедро цитує мемуари військових і спеціальні видання, я теж скористаюся цим прийомом. Отже: “Наприкінці серпня (1943 року) на танковий завод №112 прибули нарком В.О.Малишев, начальник ГУБТУ маршал бронетанкових військ Я.Н.Федоренко та відповідальні працівники Наркомату озброєнь. Малишев сказав, що перемога на Курській дузі дісталася надто дорогою ціною, наші втрати в обох фазах Курської битви становили близько 6 тис. танків та САУ, а противника — 1, 5 тис.” (И.Шмелев. История танка: 1916/1996. — М., 1996. С.147—148). Нарком пояснював це наявністю у вермахту нових танків і танкових гармат, за допомогою яких можна було розстрілювати радянські танки з відстані у півтора кілометри, нічим не ризикуючи. Малишев зі зрозумілих причин не говорив про рівень підготовки радянських танкістів і про якість управління військами. Веде він мову і про загальну перемогу на Курській дузі, хоча зрозуміло, що з таким рівнем втрат її можна сміливо назвати Пірровою.

Але підемо далі. “13 липня фельдмаршали фон Манштейн і Клюге були викликані у Східну Прусію, і Гітлер повідомив їм, що операцію “Цитадель” треба негайно припинити, оскільки союзники висадилися в Сицилії і туди повинні бути терміново перекинуті війська зі Східного фронту” (Ф.Меллентин. Бронированный кулак вермахта. — Смоленск, 1999. С.337). Запам’ятаймо цю дату: 12 липня відбувся бій під Прохорівкою, а 13 липня Гітлер вирішує припинити спроби наступу на Курській дузі. Мотивує він це необхідністю перекинути війська на Захід, хоча є ще одна причина: того ж 12 липня війська Центрального фронту під командуванням генерала Костянтина Рокосовського перейшли у контрнаступ на північній ділянці Курської дуги.

А тепер щодо співвідношення сил. “На 3 липня (1943 року) всього на фронті “Цитадель” був 1081 танк (з них майже половина танків ще типу Т-ІІІ) і 376 самохідно-артилерійських установок. Число наших танків навіть приблизно не сягало того рівня, про який у пропагандистських цілях пізніше кричали на весь світ Совєти. Ще менше відповідали даним противника відомості про наші втрати в танках в операції “Цитадель”. За цими відомостями, ми втратили набагато більше від того, що ми взагалі коли-небудь мали” (Э.Манштейн. Утерянные победы. — М.—СПб., 2002. С.525). Станом на 5 липня, коли почалася сама битва, німці висунули до лінії фронту близько 1700 танків, штурмових гармат і САУ. Отож Манштейн, з одного боку, чесно наводить дані станом на 3 липня, але одночасно хитрує, не навівши дані станом на 5 липня і применшивши, таким чином, кількість своїх танків. У науковій літературі наводяться й інші дані, але вони або наближені до цієї цифри, або включають броньовані одиниці, які в той час були розташовані на Міус-фронті чи у резерві. Але все одно їх було близько двох тисяч. Дані про загальну кількість одиниць бронетанкової техніки у німців я наводжу для того, щоб показати: 2-й танковий корпус СС ніяк не міг мати у своєму складі на 12 липня 1943 року, після тижня боїв, аж 400 танків. Це початкова кількість бронетанкової техніки у цьому добре укомплектованому корпусі. Але ж були чималі втрати, поки німецькі танкісти йшли до Прохорівки. Втрати як зворотні, коли німецькі машини евакуювали в тил для ремонту і відновлення, так і незворотні, коли танки ремонту не підлягали. До Прохорівки дійшли 273 німецьких танки та штурмові гармати. Це засвідчено німецькими документами, опрацьованими в архівах сучасними істориками. Тому втратити понад 300 одиниць бронетехніки німецький корпус аж ніяк не міг — американський історик Бенін Александер, на якого посилається В’ячеслав Прокоф’єв, пише відверту нісенітницю. Водночас він применшує силу радянських військ: 5-та гвардійська танкова армія, разом із двома доданими танковими корпусами, мала до 1000 одиниць бронетехніки. Здавалося б, перевага колосальна і перемога має бути за червоними танкістами.

Але сталося не так. І тут ми переходимо до головного. 5-ту гвардійську танкову армію спіткав на полі під Прохорівкою фантастичний за своїми масштабами розгром, у який справді важко повірити. Як бачимо, навіть деякі західні історики (ті, котрі некритично користуються радянськими джерелами) ведуть мову про успіх радянських танкістів. Але при детальнішому ознайомленні з перебігом битви, зафіксованим у чималій кількості джерел і документів, все стає на свої місця. І стає зрозумілим, як це німці незворотно втратили 5 танків, а червоні — 334, за іншими даними — 350 (ще близько 400 радянських танків були пошкоджені).

Отже, дослідимо перебіг бою. По-перше, танковий бій був зустрічний. А це означає, що кілька десятків “тигрів” Pz-VI 2-го танкового корпусу СС, які мали надпотужні 88-міліметрові довгоствольні гармати (92 снаряди в боєкомплекті) на практично рівному полі одержали можливість безкарно розстрілювати з великої відстані радянські танки та САУ, до чверті яких були легкими (Т-70 і створена на його шасі Су-76). Жодного шансу навіть пошкодити німецькі важкі танки ані “сорокап’ятки”, що стояли на Т-70, ані 76-міліметрові гармати Т-34, Су-76 та КВ-1 на цій відстані не мали. Треба було підійти на кілька сот метрів і бити в борти “тигрів”, по гусеницях, по кормі. А чи легко було зробити такий кидок, коли до “тигрів” підключалися півтори сотні Pz-ІV з 75-міліметровою гарматою довжиною 48 калібрів, яка на відстані в кілометр пробивала 100-міліметрову броню? Взагалі, посилати в зустрічну атаку проти “тигрів” легкі танки міг тільки безнадійний ідіот або слухняний виконавець будь-яких сталінських наказів, яким і був командувач 5-ю гвардійською танковою армією генерал (майбутній маршал танкових військ) Ротмістров. Мабуть, саме за ідеальну слухняність Сталін не зняв його з командування і не розстріляв після розгрому 5-ї гвардійської танкової армії. Тільки й сказав: “Що ж ти, мудак, за 15 хвилин танкову армію спалив?”. Промовиста деталь: Героєм Радянського Союзу Ротмістров став тільки у 1965 році, разом із “великим полководцем” Леонідом Іллічем Брежнєвим.

Колосальні втрати були і в інших радянських танкових арміях. На початок битви на Курській дузі 1-а гвардійська танкова армія генерала Катукова мала 631 танк. В оборонній фазі вона втратила 954, в наступальній — 1040 танків. Тобто втричі більше, ніж мала на початку битви. Як бачимо, армія просто-таки по конвеєру одержувала нові танки та самоходки, нових танкістів, і вони горіли, горіли, горіли...

Радянські генерали воювали по-сталінськи!

По-друге, німецькі танкісти мали бойовий досвід і кращу підготовку, ніж радянські. Це теж далося взнаки. Московський історик Борис Соколов пише: “Мені довелося розмовляти з одним із учасників Прохорівської битви Л.В.Чековим. Тоді він був старшиною, командиром танка Т-34. Хоча танк був спалений, Леоніду Васильовичу пощастило вціліти. Зате з 50 його друзів по сформованому у Забайкаллі танковому корпусу живими вийшли з поля бою під Прохорівкою тільки п’ятеро. Більшість радянських танкістів не мали необхідного бойового досвіду і на Курській дузі прийняли бойове хрещення” (Соколов Б.В. Тайны Второй мировой. — М., 2000. С.18).

По-третє (і цей факт найретельніше приховувала радянська історіографія), поле битви під Прохорівкою залишилося за німецькими військами. Тільки 17 липня 2-й танковий корпус СС організовано відійшов звідти. Тобто німці мали час (кілька ночей), щоб евакуювати свою пошкоджену техніку, а натомість підірвати більшість радянських танків, щоб зробити їх непридатними для ремонту і відновлення. 38 пошкоджених німецьких танків і 12 штурмових гармат були евакуйовані з поля бою. Якби це поле лишилося за радянськими танкістами, то незворотні втрати німців становили б, таким чином, 55 танків та штурмових гармат, а радянські (враховуючи те, що після влучання снарядів “тигрів” мало що можна було б відремонтувати) — близько 200—250 танків та САУ. Теж погром, але не такий жахливий. З іншого боку, якби німецькі танкісти змогли продовжити наступ (а Манштейн хотів це зробити, і тільки директива Гітлера від 13 липня заборонила йому це), то кількість радянських втрат зросла б ще на 200—300 одиниць — ідеться про пошкоджені у бою танки, які лишилися за межею зайнятої німцями території і значна частина яких була нездатна відійти своїм ходом.

Та ніякого погрому не було б, якби Ротмістров та командувач Степовим фронтом Конєв набралися сміливості і діяли усупереч сталінським наказам про зустрічний удар по німецьких танках. Скажімо, як це зробив командувач Центральним фронтом Рокосовський на північному фасі Курської дуги. Там радянські танки не вступали у дуельний бій з ворогом, не йшли в зустрічні атаки і навіть уникали контратак. Вони діяли із засідок, з обладнаних позицій, з укриттів. Результат: втрати танків уп’ятеро менші, ніж на південній частині дуги (1:1, 5 на півночі і 1:7,5 на півдні), а ще — незначне вклинення німецьких танкових військ. І ніяких “легендарних перемог під Прохорівкою”, просто тяжка й кривава бойова робота. До речі, саме війська Рокосовського і виграли битву на Курській дузі, коли перейшли 12 липня у наступ на Орел, і Гітлеру стало зрозуміло, що оточити війська Червоної армії тут уже не вдасться, отже, треба повертатися на висхідні позиції.

От бачите, шановний пане Прокоф’єв, скільки цікавих проблем історії Другої світової війни (і скільки “накручених” навколо неї радянських міфів), як у краплині води, відбила лише одна битва під Прохорівкою! Видається, що для розв’язання цих проблем потрібна буде праця ще не одного покоління як вітчизняних, так і зарубіжних істориків. У цій праці варто, крім усього іншого, користуватися незаперечним, як на мене, методологічним принципом: радянські маршали брешуть на два порядки більше, ніж німецькі фельдмаршали. Адже німецькі полководці, крім командирів з’єднань СС, не були (принаймні, до літа 1944 року) членами партії, керованої мудрим вождем усього передового людства й озброєної всемогутнім ученням. В одній партії були арії, в іншій — “пролетарії”, але сутність від того не змінюється. Головне — що в підцензурних мемуарах радянської доби майже всі “маршали Перемоги”, на чолі з Жуковим, наввипередки брешуть, і нині це — доведений факт.

А на закінчення — спогади очевидця. Олександр Лебединцев, тоді старший лейтенант-піхотинець, пише: “Дуже добре пам’ятаю той ранок, коли наша колона пройшла залізничний переїзд. Праворуч був будинок вокзалу, на якому я прочитав напис “Прохорівка”. Потім ми спустилися в населений пункт і повернули ліворуч на виїзд. На підйомі відкрилося поле, всіяне танками, і це були наші уславлені Т-34. По ходу маршу я почав їх рахувати, і набралося їх 180. Звичайно, їх було значно більше, я брав у розрахунок тільки ті машини, які були у зоні видимості... Вже при виході з цього поля бою на перехресті польових доріг стояли два німецькі “тигри”. Тоді ми сильно пожалкували, що нам так дорого обійшлася ця перемога” (Лебединцев А.З., Мухин Ю.И. Отцы-командиры. — М., 2004. С.370). Крім зафіксованого фронтовиком страхітливого співвідношення втрат — 90:1, не рахуючи Т-70, маємо приклад цікавої дії невсипущої пропаганди навіть на розумних і мислячих людей: якими б не були втрати у бою, але це “перемога”. А чи перемога насправді? Навіть Піррова? А якщо так, то що ж тоді є поразкою?

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
je_suis_la_vie: (Іду на ви!)
Жили-были когда-то два города – Содом и Гоморра, известные всем по Библии и одноименному ругательству. Жили-были они весело, ни в чем себе не отказывались, занимались разными извращениями, содомиты – содомией, а гоморрцы – гоморрятиной, так бы все и шло, но Тот-Кто-Сидит-Наверху решил, что время для Лас-Вегаса и Амстердама еще не наступило, и решил города поплавить горящей серой – потому что нельзя так атомно отжигать уже в самой первой книге Библии, надо что-то оставить под конец.
Далі... )
je_suis_la_vie: (Тризуб)
Сьогодні уже всім і в Україні, і в світі зрозуміло що США, Великобританія та європейські держави не виконали своїх союзницьких зобов’язань щодо України згідно з будапештським меморандумом, фактично як і Росія, порушивши свої обіцянки гарантій безпеки
Російську військову агресію проти суверенної демократичної держави в центрі Європи ніхто з західноєвропейських держав не збирається зупиняти силовими методами, обмежившись декларативними санкціями. Єдиними державами, які закликають підтримати Україну військовими засобами є Польща та країни Прибалтики. Це і має стати для українців новим зовнішньополітичним вектором.

Далі... )
je_suis_la_vie: (Тризуб)
Кабульский оазис
Д. Д. Букинич (1922)


В стихах, посвященных Кабулу в официальной “Географии Афганистана”, изданой в Кабуле, говорится: “И тогда с неба принесли комок земли и с него вырос Кабул. Ангелы, увидев Кабул, сказали: здесь лучше, чем на небе”, а в других стихах еще более восторженно: “Каждая пядь земли Кабула дороже, чем весь мир”. В приведенных выдержках заключается глубокий смысл. И действительно, весь Кабульский оазис создан искуственно из земли: каждая пядь земли для земледельца Кабулистана дороже всего мира. Под Кабулом можно видеть, сколько труда приходится вложить земледельцу, чтобы ввести в культуру каждую пядь земли. Чтобы создать пахотный слой на одной десятине голого речного галечника всего лишь в 15 — 20 см мощностью, требуется перевезти пожалуй не менее 3000 м3 земли.

Пологие склоны гор только в немногих местах покрыты маломощными наносами лёссовидного характера. По большой же части они представляют собой совершенно каменистые плато, которые нужно еще наращивать. Поэтому у Кабула так и дорожат всяким земляным материалом. Постоянно можно наблюдать, как люди копошатся у разрушеных построек или древних развалин, развозя найденую землю на отдаленные поля. Даже из-под каменистых осыпей кирками выдалбливают тонкие землистые прослойки, лишь бы добыть субстрат для растения. Ни один шурф, сделанный нами на полях под Кабулом с нанесенной человеком почвой, не шел глубже одного метра, что говорит о сравнительной недавности культуры.
Далі... )

P.S. А пан Сухумі радить подумати, перш ніж просити допомоги у кацапів...
http://cyxymu.livejournal.com/1512097.html
je_suis_la_vie: (Свічка)
Хочете трохи ретроспективи? Оце перечитую свою колишню писанину, і навіть не знаю, як до неї ставитися...
В голові звучить "Пливе кача..." Гірко і сумно.
http://porosiatofily.livejournal.com/2767.html

P.S. Світоч я люблю "Тірамісу", коли шо...
je_suis_la_vie: (Default)
1919-1920 роки у Італії чимось нагадували останні місяці в Україні. Нескінченні страйки, маніфестації, сутички з поліцією. Непоодинокими були випадки захоплення народом... ні, не ОДА, але заводів.

Не всі підтримували протестний рух. Створений у березні 1919 року "Італійський союз боротьби" за основну мету діяльності мав боротьбу проти страйків. Керівництво цієї організації навіть організувало загони "чорносорочечників", які нападали на мітингуючих на демонстраціях. Все це робилося під лейтмотивом "наведення порядку".
У листопаді 1921 року "Італійський союз боротьби" був трансформований у повноцінну політичну партію. Назву новій партії дали - Національна фашистська партія. Так-так, це саме вона уже через рік стала правлячою в Італії, а через декілька років - єдиною. Так розпочалася історія фашизму.

А іронія полягає в тому, що нині головні ідеологи "наведення порядку" в Україні без жодного докору сумління "фашистами" називають саме мітингувальників...
je_suis_la_vie: (UPA)
І запам'ятайте раз і назавжди: кацапу ніколи не можна вірити. Особливо тому кацапу, який посміхається, плескає вас по плечах і каже: "ну ми же братья". Такому можна відразу закотити кулю в лоб і ніколи не помилишся.
Зараз нас врятує лише - НЕВІРА кацапам. Що б вони не казали, що б вони не пропонували ніколи їм не вірте. Бо все брехня.
А тим, хто народилися та виросли тут в Україні і вважають себе "русссскімі", раджу переглянути своє ставлення до України, бо ніякі ви не "руссскіє", для них ви такі ж "хахли, каторих нада к нагтю", бо місце народження все одно видає.

----
Московськими "істориками" 19 століття вважається самим інтелегентним і культурним століттям в історії Московії. За рахунок чого це відбувалось? Тому що в той час в Україні все нищилось національно і вона обкрадалась економічно. Мільйони українців працювали без оплати і гинули за імперію. Тепер Путін нас кличе назад. Пане Путін ми вже були там.

Далі )
je_suis_la_vie: (UPA)
Одне історично-лінгвістично-світоглядне пояснення.

1. В США обраний Президент залишає за собою це звання, як форму звернення до нього, довічно. Навіть коли збираються колишні Президенти Штатів поговорити один з одним, вони звертаютсья один до одного "Пане Президенте". Уявіть: сидять, наприклад, Клінтон з Бушем, гомонять і звертаються один до одного: "Mr. President".
Це нормально. Це політична культура. Це просто культура.

1.1. Коли до Петербургу приїздив якийсь Гетьман на перемовини, з ним приїздив і почет. Часто в почеті були й колишні Гетьмани. І ось сидять Гетьмани обговорюють результати перемовин і звертаються один до одного "Пане Гетьмане". Це політична культура. Це просто культура. Задовго до виникнення такої в Штатах.

Москалі такі дикі та тупі, що не могли зрозуміти цього, і питали себе, - скільки ж там у них Гетьманів, і хто ж із них найголовніший? Не знали з ким вести перемовини... Отож тоді москалі й придумали: "Де два українця там три гетьмани".
Зрозуміло?

2. "Моя хата скраю". Особа, що жила на краю села несла дуже велику відповідальність. Вона першим зустрічала ворога, була весь час насторожі, наготові. Коли село збиралося на віче, такий господар казав, - Моя хата скраю, потім розповісте, що вирішили. (тобто це означало: "Я стою на сторожі", "Не можу залишити чати").
Зрозуміло?
je_suis_la_vie: (Свічка)
Замість епіграфа.

"Святкуючи" цю "пабєду", ригонали з комуняками січуть себе своїми ж вухами собі по сраці. Але що їм до того, що люди скажуть, їм на голову цебер кінської сечі вилий вони захоплено вигукнуть: "Ах, єлєй животворящій!"


Сьогодні переглянув чудовий виступ. Настільки потужний у своїй правдивості, чесності, щирості та відвертості, що аж мурашки тілом побігли.
Маю честь запропонувати й вам: )
je_suis_la_vie: (Суто)
Наприклад я пам'ятаю все.
Як добро так і зло. Добро я ніколи не забуду, а зло ніколи не прощу. Я не Христос прощати ворогів моїх, я радше за моделлю характеру Іван Сірко: я любовно стискую руківку шаблі, аби ворог не довго мучився. І мучити я не люблю, навіть найлютіших ворогів. Я б радше - сиворотку любові (чи правди, чи як там вона зветься) у вену, розпитав все спокійненько у закоханого в тебе ворога, а потім контрольний йому в потилицю. Доки він тебе любить... за Орвелом... ну десь так.

Отже відповіді.

Відповідь нюмеро ен) )
je_suis_la_vie: (Іду на ви!)
Дві частини лекції з історії Росії.

"Традиції російської державності та сучасність."
---- видалено -----
Частина Перша http://www.youtube.com/watch?v=urrK0R8RAwo
Частина Друга http://www.youtube.com/watch?v=ZTmKKfsTu-o
---- видалено -----

Оновлено: 18.07.2017
Частина Перша https://www.youtube.com/watch?v=MqqLIXD0Hcc
Частина Друга https://www.youtube.com/watch?v=e89i5LQyL70

Пивоваров Юрій Сергійович, академік РАН, професор, доктор політичних наук, голова кафедри порівняльної політології МГУ. Коло наукових інтересів: історія, політичні науки, правознавство.

У самому кінці ви дізнаєтеся, яка між нами Українцями, та вами, москалями пролягає бездонна прірва...
Тезово про першу частину: )

Profile

je_suis_la_vie: (Default)
je_suis_la_vie

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 02:07 pm
Powered by Dreamwidth Studios