Про сорти людей...

[je_suis_la_vie]

Ну коротше.
Ця "новина" у посиланні під текстом вже давно старина, тому по суті мова піде не про нещасного шпанця, який просто потрапив не в те місце та не в той час. Я трохи тезово викладу деякі свої думки.

Отже. Мої враження про Францію, як країну дуже наближену до України як за кількістю населення, так і за "совком" у голові. Більшої кількості совкодрочерів, аніж у Франції ви навряд чи зустрінете у будь-якій іншій західно європейській країні, що відійшла після Капітуляції до Американської частини пісочниці.
Тут можуть загорлати "саюс нірьюшімій рісьпюблікь свьябодній" і мало знайдеться осіб, які подивляться на такого як на несповна розуму. Тут третина виборців голосує за комуняку Мелєншона, а третина за социка Олланда...

Країна Франція - прекрасна країна, що охоплює найкомфортніші кліматичні зони та рекреації - морські, гірські, сільські.
Сільське господарство дуже розвинене. Французький селянин, щось на зразок нашого кулака-жлоба-хуторянина моя-хата-скраю.

Сім'я може жити у бідноті, чоловік може якось борсатися, після якоїсь біди (пожежа, наприклад), і так мало кому прийде в голову прийти та зорганізовано допомогти. Але у цій прекрасній країні є така телепередача "Tous Ensemble" (тус ансамбль - "Усі разом", в сенсі - "Ну ж бо всі разом!"). Гасло звучить "Tous ensemble, tous ensemble he, he! Tous ensemble, tous ensemble he, he!" (тус ансамбль, тус ансамбль гей, гей! тус ансамбль, тус ансамбль гей гей! нумо разом, нумо разом, гей, гей. нумо разом, нумо разом, гей, гей!).

Ведучий, енергійний такий чолов'яга. Виглядає кому потрібна допомога, хто живе у скруті, і потім зненацька налітає зі своєю бригадою та знімальною групою і захоплює з собою усе те село, де відбувається подія, і де живе ця сім'я. З хатою чинять в залежності від серйозності ремонту. В одній передачі, що я дивився там, хату мало не розібрали до самої коробки. Мужик цей просто красень та перфекціоніст. А потім - такий собі сюрприз цій сім'ї перед телекамерами та односельцями.
Односельців та їхнє "мояхатазкраю" можна перебити, якщо буде ось такий гарячий ведучий.

Вчора зустрівся зі своєю університетською викладачкою французької. Ми підтримуємо добрі стосунки, те ж саме і з англійськими викладачами. Підтримую. Бо прекрасні викладачки і жінки.

Відразу ухопилася, як там мої враження.

Враження мої суперечливі.

По-перше: митники.
Коли летів туди, українські митники у Борисполі мене роздягли до маєчки та джинсів. Дякую, що джинси не сказали знімати :). Магнум Амазони довелся зняти і вони їх "світили" окремо, ага раптом там зброя у підошві... :)
Але це все проходило з посмішками, з будь ласка, з хі-хі, ха-ха. Вибачте, що ми вас так ретельно прошерстили - служба, та нічого, що ви - це ж служба. У мене ось 2 десятки плівок, можете їх оглянути вручну, бо засвітите їх у тому апараті. Та нема проблем, давайте.
І спокійно, без метушні проглянули усі плівки, без просвічування. Помилувалися моїми профі-камерами, помацали руками. Попитали як та шо. Ну нормальні пацани, короче.

Прилітаємо до Парижу. Сидять набурмосені французькі митники, дрелять тебе поглядами.

Коли відлітав звідти, у аеропорті CDG проходив таку ж процедуру, як до того у Борисполі. Дві митниці, дами. Одна тру франк, друга чюрка натуралізована. Але обоє рябоє. Чюрка навіть гірше - може тому й гірше, що натуралізоване у першому поколінні, але то таке - лірика...
Викладаю все у таці - ноут, фотоапаратуру... Прошу їх доглянути плівки вручну. У них неначе пробки у вухах, беруть кульочок з плівками, кладуть у тацю і штовхають до оглядового рентгенапарату.
Я вже голосніше і чіткіше, медам, я ж прошу вас, ви заекспонуєте мені плівки там. Я ж тут знімав пам'ятки Парижу і все таке, мені буде дуже шкода - це ж чутливі плівки. Та чюрка, шось швидко і нерозбірливо втирає колежанці тру-франк, та знову мовчки хапає кульочок і пхає до оглядового апарату. Ні посмішок, ні пояснень. З виглядом, неначе мене варвара скіфського тут і не стояло. Я знову зі своїм проханням...
Та чюрка:
- Ви говорите французькою?
- Говорю.
- Ви чули, про що ми тут говорили?
- Не впевнений, бо ви говорили собі тихо і не розбірливо і одна до одної, я й не чув.
Пояснює, що плівки до ISO 1600 оглядають у машині, а вище 1600 вручну. Показую їй на коробочці з плівкою Kodak "Manual check" і зображення літачка. Плівка 200 ISO. Інші - ILFORD ч/б та Kodak Portra ISO 800 для зйомок у приміщенні, де заборонено зі спалахом, Лувр, наприклад.
- Ви говорите французькою, - знову.
- Говорю.
- Ви говорите англійською.
- Говорю.
Починає мені втирати те ж саме про 1600 англійською. А англійська у франкофонів - це Ад і Ізраїль з Ваалом і Молохом у купі.
Думаю, - треба цих снобів опустити, щоб знали своє місце в історії Європи, і переходжу на ядрьоний нью йоркський діксі, без добору слів, і без фільтрації швидкості та граматичних форм.
Медами попадали на ізмєну і переїхали на французьку, після чого вихопили кульочок з плівками і швидко засунули у оглядову машину...
- Курви, ваші матері, - подумав я.
Плівки частково підсвічені виявилися. Не усі, на деяких синюшний відтінок таки пішов. Три довелося взагалі викинути.

Вай-Фай, у CDG за гроші. 15 хвилин безплатно, далі плати. У Борисполі - безплатно.

Туди летіли, стюардески - дві тру-франк, дивилися на тебе як мимри, і один хлопець араб, той привітний і весь час до всіх посміхався та жартував.
Наші стюардески дівчата з МАУ - кицюні. Милі та привітні.

Прилітаю до Борисполя. На контролі дівчатка та хлопці з митної служби. Ніякі вони не хмурі. Посміхнувся їм, привітався, і дівчина мені посміхнулася і привіталася.

- Ну, у мене теж французи відібрали гель на митнці, - каже моя викладачка. Навіть без пояснень, навіть не питали чи говорю французькою (а вона ж говорить французькою, від франка не відрізниш, навіть форма губів вже стала як у франкофонів).

Ну по-друге: в УСЬОМУ Парижі, УСІ тротуари, відгорожені або металевими стовпчиками десь висотою з метр, що вцементовані вздовж усіх тротуарів, повторюю, ГЕТЬ по ВСЬОМУ Парижу, через кожні півтора метри. Де нема цих чугунних пенечків, то там бордюрні камені кожні півтора метри виступають високим зубом, висотою з півметра. Увесь Париж!!! Геть увесь! Зате кожні півтора-два кілометри спуск до кількаповерхової підземної парковки.

Це щось нове, - каже вчителька. Бо коли я останнього разу там була, цього ще не було - і усі машини були запарковані на тротуарах, що інколи доводилося обходити і проїжджою частиною
- Виходить, - кажу, - я правильних висновків дійшов, що прибери ці пененчки і "зуби" - вони усі знову будуть на тротуарах.
- Я навіть не сумніваюся. Усі люди кругом однакові.

Бидла вистачає всюди. Їхні автомобілісти таке ж бидло, як і наші автомобілісти. Їхні собачники вигулють своїх шавок коло Нотро Даму, і наші можуть прийти і насрати під церквою, потім перехреститися і піти спокійно далі, навіть не помітивши ідіотизму ситуації.

Отже. До чого вся ця довга приказка?

Є у мене на роботі співробітниця. Показує якось фотографію красивої нареченої, поряд з нею на зімку молодий чоловік 22 років, - це їхній Старший на весіллі, - каже вона.
Співробітниця розповідає далі, що оцей Старший зі своїм другом вирішили поїхати до Франції заробити грошей.

Поїхали.

Ну зрозумійте нас, дикунів з Дикого Поля, ми ходимо по Харкову де заманеться і боїмося в основному наших мусорів. Ми зовсім не звикли думати, що ось Північна Салтівка - це небезпечний район, населений арабами та нігерами, що білому там смертельно небезпечно тинятися навіть вдень, а ось Олексіївка - це спальний район тіліхєнції, тут можна гуляти серед ночі до ранку...

Ну ось ці хлопці такі ж ось "дикуни" з нецивілізованого міста з посеред Дикого Поля, зняли собі квартирку де дешевше - в Обервільє (Aubervilliers), заселений арабама та нігерами, та їхніми похідними...
Коротше, хлопців дуже побили. Ось цього старшого побили насмерть. Його другові шось відбили у голові - він у дурці. :(

А тепер головне. Французькі поліцаї навіть не стали вовтузитися з розслідуванням, а просто спустили все на гальмах. Тобто ніякого розслідування не було, батько відгріб шилом патоки: сказали йому, - хочете, кремуйте сина тут і відвозьте попіл до України, хочете везіть тіло до України там ховайте. Перевезти тіло - це 20 кілоєвро.
Подальшої історії із забитим хлопчиною та його другом у дурці, та як там батько викручувався і що вирішував не знаю.

Але у поліцаїв усе незмінно - їм до сраки. Справу замнули і закрили. Хто заминав і закривав теж не знаю - французи чи українські консули - не-зна-ю.

Ось така євродвацдванадцятьске депресивне оповідання, мораль якого проста як чіпок - чиї б ото воли ревли.


У Донецьку вбили іспанського вболівальника. Затримано троє злочинців.