Vita Lee (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
je_suis_la_vie) wrote2013-12-21 08:06 am
je_suis_la_vie) wrote2013-12-21 08:06 am
Entry tags:
Хронологія "братніх" взаємовідносин України та Московії Ч 3
І запам'ятайте раз і назавжди: кацапу ніколи не можна вірити. Особливо тому кацапу, який посміхається, плескає вас по плечах і каже: "ну ми же братья". Такому можна відразу закотити кулю в лоб і ніколи не помилишся.
Зараз нас врятує лише - НЕВІРА кацапам. Що б вони не казали, що б вони не пропонували ніколи їм не вірте. Бо все брехня.
А тим, хто народилися та виросли тут в Україні і вважають себе "русссскімі", раджу переглянути своє ставлення до України, бо ніякі ви не "руссскіє", для них ви такі ж "хахли, каторих нада к нагтю", бо місце народження все одно видає.
----
Московськими "істориками" 19 століття вважається самим інтелегентним і культурним століттям в історії Московії. За рахунок чого це відбувалось? Тому що в той час в Україні все нищилось національно і вона обкрадалась економічно. Мільйони українців працювали без оплати і гинули за імперію. Тепер Путін нас кличе назад. Пане Путін ми вже були там.
1804 р. Було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Перепис 1897 року показав, що на 100 осіб тут було тільки 13 письменних.
1806 р. Ув'язнений і таємно вбитий у в'язниці геніальний український композитор А. Ведель.
1807 р. Учитель Харківської гімназії Т. Сєліванов хвалився: "Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски" ("Слово Просвіти", 1998. – Ч.3. С. 10).
1808 р. Закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факультетах якого (філософському і богословському) низка предметів викладалася українською мовою.
1811 р. Закриття Києво-Могилянської Академії.
1812 р. Пообіцявши козакам повернути самоврядування, московини закликали їх виступити проти Наполеона. Українці сформували 15 кінних полків, які поповнювалися і забезпечувалися своїм коштом два роки. Але після перемоги над французами московини не виконали своїх обіцянок і повернули козаків у підневільний стан. (На сусідніх землях донські козаки мали певні свободи).
1815 р. А. Аракчеєв почав здійснювати в Україні (і по всій імперії) ідею державної власності на землю та людей (майбутні радгоспи – Авт.) Лише в самій Україні державі належали 3394000 кріпаків (казьонниє крестьянє на казьонних землях) (Тройніцкій. "А чіслє крєпасних в Росії"). Московський уряд скуповував робітників для державних робіт (як худобу). За дитину платили 390 рублів, за підлітка 790 рублів, за дорослу людину 1000 рублів (К. Кононенко. "Ukraine and Russia").
1817 р. Остаточно Закрито Києво-Могилянську академію, яка проіснувала більше 160 років.
1819-1829 pp. На початку XIX ст. посилюється феодальний гніт закріпачених українців. Селяни відповідають численними повстаннями, які жорстоко придушувалися москалями. Ось лише три з них. Після придушення Чугуївського повстання (1819) до суду було віддано 363 особи, з яких 273 засуджено до смертної кари, решту відправлено до Сибіру. Після придушення Уманського повстання (1826) до суду віддано й жорстоко покарано 150 осіб. Центр Шебелинського повстання (Слобожанщина, 1829) москалі оточили дивізією військ, проти беззбройних селян застосовують артилерію. 109 селян вбито, 143 віддано до суду, багатьох страчено або відправлено до Сибіру.
1822 р. До цього часу Україна виробляла 25 млн. кг вовни щорічно і була головним конкурентом Англії, яка мала дешеву (австралійську) вовну. Але в 1822 р. Москва наклала охоронне мито на іноземні товари, яке доходило до 200% їх вартості. При цьому Москва зняла мито з англійської вовни. Таким чином, введенням високого мита і забороною вивозити вовну в інші країни, Москва знищила цей промисел в Україні. 80% тютюну, що вирощувався в Україні, перероблялося в Петербурзі.
1824 р. Міністр освіти А. Шишков видав розпорядження: "Воспитание народное по всей империи, несмотря на разность вер и языков, должно быть чисто русское". Цензурний режим щодо малоросійської писемності зобов'язував: "Подвергать запрету всякое малороссийское слово как по существу вредное и опасное для государственного единства" (Україна. – 1993.- Ч. 26.- С. 27.).
1830 p. Під час польського повстання москалі звернулися до козаків, знову даючи їм надію на повернення автономії. Українці сформували 8 кінних полків. Польське повстання придушили, а козаків знову обдурили. Що більше, їхня готовність іти на жертви задля повернення давнього устрою викликала підозру. Два полки після придушення польського повстання відправили на Кавказ, але розселили не на Кубані серед українців, а серед московинів.
1831 р. Царським указом скасовано Магдебурзьке право, що явилось кінцем місцевої автономії в Україні, знищення українського судочинства, знищено виборність місцевої влади.
1830-1835 рр. Жорстоке придушення москалями руху українців Поділля, Київщини та Бессарабії на чолі з Устимом Кармалюком проти московської кріпацької системи. Підступне вбивств українського народного героя 22 жовтня 1835 р.
1832 р. Реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
1832 р. Губернатор України А. Лєвашов наказав вирубати великий 200-річний липовий гай, що його насадив митрополит П. Могила, а також тополі, що прикрашали вулиці Києва, без жодної на те потреби. У 1863 р. кияни його засадили. Наступник А. Лєвашова М. Аннєнков наказав вирубати природний гай на київських горах знову.
1833 p. Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день в усіх мечетях Криму конфіскували всі письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів, що стосувалися Русі-України та її відносин з південними народами. На центральних площах запалали багаття. "... У XVIII столітті Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів... Ці варвари – московини..." (Максиміліан Волошин). N110
1834 р. Значно зросло вивезення архівних документів з України до Петербурга. Було вивезено старовинні книги та рукописи Михайлівського та Микільського монастирів, Софійського собору, Духовної академії та семінарії, понад 500 актів 1496-1808 рр. З Київської казенної палати – понад 900 актів за 1596-1794 рр. З Чернігівського губернського правління – старовинні українські архіви Горлицької ратуші, Кременецького магістрату, Київської й Перемишльської міських дум.
1834 р. Заснування Київського університету з метою "Русіфікації Юго-Западного края".
1834 р. Своїм указом цар Микола І скасував в Києві Магдебурзьке право.
1838 р. В Києві при університеті Святого Володимира 8 лютого 1938 року був заснований "комітет внутрішньої цензури", який тримав під контролем всі друкарні. Навіть заборонялось вживати деякі літери з української абетки.
1839 p. Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованих Московією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священиків вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них було прислано московських "батюшок", чиновників-наглядачів у рясах.
1842 р. Київ почав відбудовувати свою найстарішу, ще Володимира Великого, Десятинну церкву. За рішенням Петербурзької академії мистецтв, були знищені всі залишки цієї церкви, серед них безцінні для науки написи, фрески, прикраси (не надо увлекаться южнорусской стариной).
1846 р. Московщина зрівняла з землею залишки руїн церкви св. Ірини з 1037 р., хоч жителі Києва за свій кошт поставили огорожу навколо цих руїн як пам'ятника першого сторіччя християнства на Русі з метою відбудувати її в майбутньому.
1847 р. Московщина позабирала з книгарень в Україні все друковане українською мовою і попалила.
1847 р. Імперський міністр граф А. Орлов у своєму звіті цареві радив покарати Т. Шевченка якнайтяжче, бо він може стати батьком української незалежної держави.
1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського братства і наказ цензорам суворо стежити за українськими письменниками, "не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству".
1847 р., 4 липня. У розпорядженні полтавського губернатора зазначається: "Государь император высочайше повелеть соизволил напечатанные сочинения: Шевченки – "Кобзар", Кулиша – "Повесть об украинском народе", "Украйна" й "Михайло Чернышенко", Костомарова – "Украинские баллады" и "Ветка" – запретить и изъять из продажи, об исполнении чего и последовало ко мне предписание г. министра внутренних дел от 19 минувшего июня".
1847-1857 pp. Десятирічна солдатська каторга із "забороною малювати і писати" геніального поета, маляра і мислителя Тараса Шевченка. А ось що писав про Тараса Шевченка "революційний демократ", "нєістовий" В. Бєлінський в грудні 1847 р.: "Здравий смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и подлеца... Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля – один на государя императора, другой – на государыню императрицу...". Москаль – завжди москаль, і дуже важко побачити різницю між "революційним демократом", знавіснілим шовіністом і лісовим дикуном.
1853 р. Спотворено видання "Літопису" Граб'янки.
1853 р. Міністр народної освіти виніс сувору догану цензору, який дозволив надрукувати у газеті "Черниговские губернские ведомости" добірку українських історичних прислів'їв та приказок, бо це, мовляв, може послужитися розпалюванню ворожнечі між великоросами і малоросами.
1862 р. Знищення українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За "українофільську діяльність" на сім років москалі виселяють з Русі-України до Архангельська Павла Чубинського. Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу "Основа".
1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою, якої "не было, нет и быть не может".
Циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону української мови (16 липня 1863):
"Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існування самостійної малоруської літератури. Приводом до цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначилися більш чи менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи південної Росії, а тепер прихильники малоруської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з тих, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти видавати книги для початкового читання, букварі, граматики, географії і т. д. У числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилась слідча справа в спеціальній комісії. В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Немало таких же книг буде подано і в Київський цензурний комітет. Цей останній відчуває деякі труднощі з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноруською мовою, і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв'язане, але навіть порушення цього питання сприйнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить ґрунтовно доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загальноруська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами і особливо поляками так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії. Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне становище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв'язання в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокурором св. Синоду і шефом жандармів щодо друкування книг малоруською мовою дати по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропускання ж книг малоруською мовою як духовного змісту, так навчальних і загалом призначених для початкового читання народу, припинити... Це розпорядження було передано на височайше государя імператора розгляд, і його величності бажано було удостоїти оноє монаршого схвалення" (Хрестоматія з історії України. – К., 1993. – С. 141-142.)
1863 р. Заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети "Мета".
"...всякий німець вдесятеро кращий за суздальського слов'янина, турок ніколи так підло не душить сербів, монгол стільки зла не робив нашій народності, скільки тепер робить Петербурзький уряд та великоруське общество... Як тільки хто примітив, що ви українець, вас зараз же беруть під надзор поліції, а запримітить дуже легко: як по пошті перехватять письмо, писане по-українськи, як ви співаєте українську пісню або як заговорите зі знакомим або зі сім'єю на улиці по-українськи. Після того кожного року вибирають чоловік 10 або й більше і без всякої вини й суду висилають у Сибір. Так, сего року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубинський і багато інших. Робиться се без суду, і вини не об'являють... 18-літній хлопець Володимир Синегуб сидить уже півроку в тюрмі за те, що учив на селі парубків співати старі козацькі пісні. Більша частина журналів московських те й роблять, що топчуть в грязь українців за те тілько, що вони українці..., п'яна перекупка не видумає того, що московські редактори видумають і напишуть, а відповідать їм не можна, бо цензура нічого не пустить... За українську одежу посадять вас у поліцію або поб'ють на улиці. За українську мову не дадуть вам ніколи служби... Скажіть, чи є де земля од Китая до Патагонії, од нової Голландії до Канади, де було б преступленієм говорити своєю мовою, де було б заборонено писати книжки і учити дітей тією мовою, якою у сім'ї говорить 14 млн. народу?... 3 нашого приміру учіться розпізнавати, що таке Москва..." (Українець. З України. "Слово". – 1863 р., 4.85. Цит. за В. Лизанчуком, С. 95-97). Цей лист аноніма зі Східної України, цей крик душі краще за всі наукові теорії свідчить, що москалі ще в XIX ст. залишалися дикунами, які у своєму розвитку відстали на тисячоліття.
1864 р. Впроваджений Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише московським наріччям.
1864 р. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
1869, 1886 pp. Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України: "в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев, производятся прибавки к содержанию...".
1870 p. Вказівка міністра освіти Московії Д. Толстого про те, що "...кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають у межах нашої вітчизни, має бути обрусіння". Отже, українців відносили до "інородців". В умовах постійного протиукраїнського терору багато талановитих українців (зокрема, М. Гоголь, П. Чайковський, В. Короленко, А. Чехов) змушені були своєю творчістю збагачувати чужу культуру. Їх московини приписали собі, як і математика М. Остроградського, маляра І. Рєпіна та багато ін.), як і нашу історичну та культурну спадщину.
1874 р. Москалі видали новий Статут про початкові народні школи, у якому підтверджено, що навчання має проводитись лише московським наріччям.
1876 р. Емський указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів і перекладів, крім історичних документів та творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до нот українською мовою. Емський указ, як і чимало інших, був таємним. Очевидно, відали обрусителі, що творять, і боялись розголосу. Прийняття таємних указів "з одного боку було протизаконним і злочинним, а з другого – таємністю громадяни позбавлялися можливості оскаржень" (С. Шелухин).
1876 р. Москвини знищили історичну браму Станіслава Августа в Кам'янецькому замку.
1876 р. Москвофіли Галичини привітали указ 1876 про заборону української мови. Було за що: Росія взялась таємно субсидувати москвофільську газету "Слово" – "для протиставлення в Галичині українофільському напрямку ідей" (В. Міяковський). Москвофілів використовували для боротьби з українством у Галичині і польські шовіністи. Так, М. Здзєховський закликав "порозумітися з українцями-русофілами для того, щоб задушити український дух, який не дає спокою галицьким полякам".
"Госуд. імп. в 18/30 день минулого травня височайше наказав:
1) Не допускати ввозу в межі імперії без окремого на те дозволу Головн. упр. яких би то не було книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі.
2) Друкування і видання в Імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі заборонити, за винятком тільки: а) історичних документів і пам'яток і б) творів красного письменства, але з тим, що при друкуванні історичних пам'яток безумовно додержувати правопису оригіналів; у творах же красного письменства не допускати ніяких відступів від загально прийнятого російського правопису і щоб дозвіл на друкування творів красного письменства давати тільки після розгляду рукописів у Головн. управл.
3) Заборонити також різні сценічні вистави і читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музикальних нот.
4) Припинити видання газети "Киевский Телеграф. Про цю височайшу волю пропоную Головн.упр. до належного виконання" (Історія України: Документи. Матеріали. Посібник /Уклад., комент. В.Ю. Короля... – С. 212-213).
1876 р. Указ про зобов'язання "прийняти як загальне правило", щоб в Русі-Україні призначати вчителів-московинів, а українців посилати до Петербурзької, Казанської і Оренбурзької округ. Це "загальне правило" діяло і за правління комуністів до проголошення Україною незалежності в 1991 р. Як наслідок, за 100 років з Русі-України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну надіслано стільки ж москвинів.
1876-1880 pp. Українських учених та педагогів М. Драгоманова, П. Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободовського – за переклад лише одного речення з Євангелія українською мовою. "Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправных и положительно вредных в крае агитаторов... с воспрещением въезда в южные губернии и столицы, под секретное наблюдение".
1881 р. Граф Ігнатьєв ще раз розсилає в Україну указ від 1876 року з додатками, де особливу увагу звернено на дотримання "общерусского правописания" і дозволяють ставити українські вистави, але кожного разу українська вистава мала бути попереджена російською.
1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
М. Костомаров у статті "Малорусское слово" (Вестник Европы, 1881, N1) писав, що із забороною церковних проповідей українською мовою "скрізь між малоросами поширюється у відчуженні до церкви... якесь вороже ставлення до духовенства". Народ прагне сприймати святе у рідних йому, природних формах.
1881 р. Закон про дозвіл друкувати словники українською мовою, але російським правописом, а постановка українських вистав – поставлено в залежність від волі місцевого начальства.
1881 р. Міністр М. Ігнатьєв погрожував смертною карою своїм урядовцям за "малейшее отступление от указа 1876 года".
1882 р. Московський уряд наказав цензорам не давати дозволу на друкування книжок українською мовою, а особливо дитячих.
1883 р. Кулішеві заборонено друкувати переклад Шекспірових драм.
1883 р. Заборона київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Волині, Поділлі і інш.
1884 р. Заборона Олександром ІІІ українських театральних вистав у всіх губерніях Малоросії.
1884 р. П. Ніщинському заборонено друк перекладу "Одіссеї". М. Кропивницькому заборонено п'єсу, де освічені люди розмовляють українською мовою.
1887 р. Рукопис граматики української мови цензор повернув, не читаючи, і відписав авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику мови, яка приречена на небуття.
1888 р. Указ Олександра III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення дітей українськими іменами".
1889 р. У Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
1890 р. "Московские ведомости" писали: "Ми москвини, і наша Московія створили велику Російську імперію. На нас, москвинах, вона стояла і стояти буде доти, доки уряд даватиме першість Московщині і москвинам у всьому й усюди, доки буде розбудовуватися промисловість лише в Московщині і не буде дозволятися її розбудовування на немосковських землях". Такий економічний геноцид Москва творила в Україні з перших днів після 1654 року. Україна мусила назавжди залишитись лише сировинною базою та ринком збуту московських товарів. Розвиваючи рудну базу Кривого Рогу та Донбасу, Москва побудувала до себе п'ять залізничних колій, тоді як до чорноморських портів і Одеси жодної. Тому Чорноморський флот вживав щорічно 51 тис. тонн англійського вугілля і тільки 22 тис. тонн українського. Тільки під ультимативним тиском французьких і бельгійських інвесторів були побудовані залізничні колії до Чорного моря. Але Москва негайно наклала велике мито за перевіз, що українське вугілля було знову ж таки не вигідно перевозити до портів Чорного моря. Тоді як мита на перевозки до портів Петербургу (на північ) були в два рази дешевші. Через порти Петербурга бралось 1,67 руб. зі чверти (163 кг), а через порти Чорного моря 2,99 руб. зі чверти. Ці всі правила розповсюджувались лише на сировину. Але на готові вироби було навпаки. Перевіз товарів з Московії на південь обкладався меншим митом ніж з України в Московію (М. Слабченко. "Матеріали до економічно-соціальної історії України". Така ж сама була і фінансово-кредитна політика Москви по відношенню до України. Московські експортери цукру брали кредит під 6% річних тоді, як для українських експортерів кредити видавались під 25% річних. Таким чином весь цукровий бізнес в Україні перейшов в руки московинів (Москва раніш і тепер ставить політичні мотиви вище економічних. – Авт.)
1892 р. Заборона перекладати твори з російської мови на українську. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови. Наказано не допускати до друку ніяких дитячих книжок українською мовою.
1894 р. Заборона ввозу українських книг з-за кордону.
1895 p. Головне управління у справах друку заборонило видавати українською мовою книжки для дитячого читання, "... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными". Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: "Написано, очевидно, для детей, но они должны учиться по-русски. – Воспретить". На українській граматиці, написаній московською мовою, цензор написав: "Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать" (В. Лизанчук, С. 105).
Відомо, що в Росії законів ніколи не дотримувались у повному обсязі. Що ж до заборони української мови, то вони навіть перевиконувалися. Цензурний режим "вільно міг переходити і на практиці постійно переходив указані правилами рамки" (П. Стебницький).
1896 р. Б. Грінченко в одному із часописів писав: "Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні загадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корніловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі "подвиги" рабської вірности". (В. Лизанчук, С. 107).
1900 p. і наступні роки. Цензурою вилучаються такі слова, як "козак", "москаль", "Україна", "український", "Січ", "Запоріжжя" та інші, які мають український національно-символічний зміст.
XX ст., початок. 90% всього експорту пшениці з Російської імперії вирощувалось в Україні.
1901 р. Під час ремонту порталу Успенського собору Києво-Печерської Лаври, за рекомендацією Московської академії мистецтв, були знищенні всі "нежелательные следы латинского влияния", а це фрески, образи засновників, київських князів, полковників, гетьманів, замалювали стародавній розпис, знищили високої мистецької вартості бароковий іконостас та ін.
1903 р. Заборона користуватися українською мовою для проголошення наукових доповідей та промов на археологічному з'їзді у Києві та на відкритті пам'ятника Котляревському у Полтаві.
1905 р. Кабінет Міністрів Росії відкинув прохання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
1905 р. Під впливом революції 1905 року був скасований закон 1876 року, але прем'єр П. Столипін відразу звернувся з протестом до царя: "Наш уряд, починаючи з XVII століття, послідовно і постійно боровся проти українського руху. Тому з позиції наших імперських вимог є вкрай небажаним теперішнє полегшення цензури на українське друковане видання".
1905-1912 pp. Міністерство освіти Московії (куратор освіти П. Зілов) закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів "перевело" до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.
1905 р. Студенти Київського університету подали петицію з вимогою відкрити в університеті чотири кафедри україністики з українською мовою викладання. У відповідь ректор заявив, що університет – це "загальнодержавна інституція" і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.
1906-1907 рр. Закриття "Просвіти" в Одесі та Миколаєві.
1906 р. Москвини знищили залишки церкви VI ст. в Херсонесі.
1907 р. Закриття царським урядом української періодичної преси, яка виникла під час 1905-1907 років, репресії проти діячів української культури. Конфіскація та знищення української літератури.
1908 p. Указом Сенату Російської імперії українськомовна культура і освітня діяльність оголошена шкідливою, бо "може викликати наслідки, що загрожують спокоєві і безпеці" Росії.
1908 р. Товариство московської "прогресивної інтелігенції" "Лига просвещения" на своєму з'їзді ухвалила більшістю голосів протест проти запровадження української мови в початкових школах України.
1910 р. Уряд П. Столипіна циркуляром зарахував українців до "інородцев" і заборонив будь-які українські організації. Боротьба з рухом за відродження Русі-України є історичним завданням московської державности, вважав Столипін.
1910, 1911, 1914 рр. Закриття колоніальною владою "Просвіти" у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропетровськ).
1911 р. Постанова VІІ-го дворянського з'їзду в Москві про лише російськомовну освіту і неможливість вживання інших мов у школах імперії
1913 р. За попередні 30-40 років інвестиції в українську промисловість давали в середньому 23-57% щорічно, тоді як в Московії – 10-12%, а в Європі – 5-6%, але все це вивозилось до Московії. Державний бюджет Московії в 1885 р. становив 765 млн. руб., а в 1913 р. – вже 3240 млн. руб. (українська частка становила 1800 млн. руб.). Весь експорт Московії складався на 85% з українських товарів та українського цукру і лише 15% з товарів, виготовлених в Московії з дармової української сировини, і навіть в таких умовах мала негативний баланс в 100 млн. руб. Москва тримала монополію на всю зовнішню торгівлю, тому кожна нація мусила була брати дозвіл на виробництво та вивіз продукції. Для прикладу Україна платила в московський бюджет:
за дозвіл продати свої товари за кордон – 14 млн. руб.
за дозвіл виробляти з власних буряків, на власних заводах свій власний цукор – 40 млн. руб.
за дозвіл гнати свою горілку – 34 млн. руб.
за дозвіл продавати власний тютюн – 34 млн. руб.
Москва продавала свої вироби в Україні по завищених на 20-30% цінах. Таким чином Україна переплачувала щорічно московитам 91 млн. руб тільки за їхні тканини, які вироблялись на вивезених з України фабриках.
перевозка по залізницях (монополія була в руках московинів) України була найдорожча в світі та перевищувала на 30% європейські і московські залізниці. Таким чином, за перевіз своїх товарів по своїх залізницях українці переплачували Москві 200 млн. руб.
вироби з заліза продавались в Україні на 35-45% дорожче, ніж в Московії, таким чином переплачувалось 54 млн. руб.
Україна втрачала тільки на перепродажі москвинами українських товарів 535 млн. руб.
Цей список можна продовжувати. Тільки на офіційних дозволах (здирстві) з України Москва мала щорічно 1325 млн. руб. А скільки "прихоплювали" різні московські унтерпришибєєви на місцях, один Бог знає.
1914 р. Указ московського царя Ніколая II про заборону української преси.
1914 p. Заборона московською владою святкування на окупованій Московією частині Русі-України 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
1914 p. Заборона друкування книг, газет, журналів українською мовою в окупованій російською армією Галичині і на Буковині, розгром товариства "Просвіта", гоніння на Українську Церкву. Губернатор Галичини Бобринський заявляв: "Східна Галичина і Лемківщина – невіддільна частина єдиної великої Росії; на цих землях місцеве населення завжди було російське, тому їхня адміністрація має бути основана на російських началах. Я буду тут заводити російську мову, закон і порядки". Було організовано курси російської мови для вчителів, бо всі українські школи мали бути переведені на російську мову викладання, а для початку їх було просто закрито. Звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у Московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священиків, вчених, активістів "Просвіти", Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб. Коли Брусиловські війська у 1914 році захопили Львів, козача команда відразу поскакала до бібліотеки Наукового товариства імені Т. Шевченка – і вона була знищена. Звертає на себе увагу той факт, що російська військова адміністрація в Галичині і на Буковині заборонила всю українську пресу, навчальні заклади тощо, однак вона не чіпала німецьких, польських, єврейських інституцій. Воістину дивна, на перший погляд, російська любов до України! А річ у тому, що "український рух є для Росії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом", як писала газета "Киевлянинъ" у 1914 році.
Зараз нас врятує лише - НЕВІРА кацапам. Що б вони не казали, що б вони не пропонували ніколи їм не вірте. Бо все брехня.
А тим, хто народилися та виросли тут в Україні і вважають себе "русссскімі", раджу переглянути своє ставлення до України, бо ніякі ви не "руссскіє", для них ви такі ж "хахли, каторих нада к нагтю", бо місце народження все одно видає.
----
Московськими "істориками" 19 століття вважається самим інтелегентним і культурним століттям в історії Московії. За рахунок чого це відбувалось? Тому що в той час в Україні все нищилось національно і вона обкрадалась економічно. Мільйони українців працювали без оплати і гинули за імперію. Тепер Путін нас кличе назад. Пане Путін ми вже були там.
1804 р. Було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Перепис 1897 року показав, що на 100 осіб тут було тільки 13 письменних.
1806 р. Ув'язнений і таємно вбитий у в'язниці геніальний український композитор А. Ведель.
1807 р. Учитель Харківської гімназії Т. Сєліванов хвалився: "Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски" ("Слово Просвіти", 1998. – Ч.3. С. 10).
1808 р. Закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факультетах якого (філософському і богословському) низка предметів викладалася українською мовою.
1811 р. Закриття Києво-Могилянської Академії.
1812 р. Пообіцявши козакам повернути самоврядування, московини закликали їх виступити проти Наполеона. Українці сформували 15 кінних полків, які поповнювалися і забезпечувалися своїм коштом два роки. Але після перемоги над французами московини не виконали своїх обіцянок і повернули козаків у підневільний стан. (На сусідніх землях донські козаки мали певні свободи).
1815 р. А. Аракчеєв почав здійснювати в Україні (і по всій імперії) ідею державної власності на землю та людей (майбутні радгоспи – Авт.) Лише в самій Україні державі належали 3394000 кріпаків (казьонниє крестьянє на казьонних землях) (Тройніцкій. "А чіслє крєпасних в Росії"). Московський уряд скуповував робітників для державних робіт (як худобу). За дитину платили 390 рублів, за підлітка 790 рублів, за дорослу людину 1000 рублів (К. Кононенко. "Ukraine and Russia").
1817 р. Остаточно Закрито Києво-Могилянську академію, яка проіснувала більше 160 років.
1819-1829 pp. На початку XIX ст. посилюється феодальний гніт закріпачених українців. Селяни відповідають численними повстаннями, які жорстоко придушувалися москалями. Ось лише три з них. Після придушення Чугуївського повстання (1819) до суду було віддано 363 особи, з яких 273 засуджено до смертної кари, решту відправлено до Сибіру. Після придушення Уманського повстання (1826) до суду віддано й жорстоко покарано 150 осіб. Центр Шебелинського повстання (Слобожанщина, 1829) москалі оточили дивізією військ, проти беззбройних селян застосовують артилерію. 109 селян вбито, 143 віддано до суду, багатьох страчено або відправлено до Сибіру.
1822 р. До цього часу Україна виробляла 25 млн. кг вовни щорічно і була головним конкурентом Англії, яка мала дешеву (австралійську) вовну. Але в 1822 р. Москва наклала охоронне мито на іноземні товари, яке доходило до 200% їх вартості. При цьому Москва зняла мито з англійської вовни. Таким чином, введенням високого мита і забороною вивозити вовну в інші країни, Москва знищила цей промисел в Україні. 80% тютюну, що вирощувався в Україні, перероблялося в Петербурзі.
1824 р. Міністр освіти А. Шишков видав розпорядження: "Воспитание народное по всей империи, несмотря на разность вер и языков, должно быть чисто русское". Цензурний режим щодо малоросійської писемності зобов'язував: "Подвергать запрету всякое малороссийское слово как по существу вредное и опасное для государственного единства" (Україна. – 1993.- Ч. 26.- С. 27.).
1830 p. Під час польського повстання москалі звернулися до козаків, знову даючи їм надію на повернення автономії. Українці сформували 8 кінних полків. Польське повстання придушили, а козаків знову обдурили. Що більше, їхня готовність іти на жертви задля повернення давнього устрою викликала підозру. Два полки після придушення польського повстання відправили на Кавказ, але розселили не на Кубані серед українців, а серед московинів.
1831 р. Царським указом скасовано Магдебурзьке право, що явилось кінцем місцевої автономії в Україні, знищення українського судочинства, знищено виборність місцевої влади.
1830-1835 рр. Жорстоке придушення москалями руху українців Поділля, Київщини та Бессарабії на чолі з Устимом Кармалюком проти московської кріпацької системи. Підступне вбивств українського народного героя 22 жовтня 1835 р.
1832 р. Реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
1832 р. Губернатор України А. Лєвашов наказав вирубати великий 200-річний липовий гай, що його насадив митрополит П. Могила, а також тополі, що прикрашали вулиці Києва, без жодної на те потреби. У 1863 р. кияни його засадили. Наступник А. Лєвашова М. Аннєнков наказав вирубати природний гай на київських горах знову.
1833 p. Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день в усіх мечетях Криму конфіскували всі письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів, що стосувалися Русі-України та її відносин з південними народами. На центральних площах запалали багаття. "... У XVIII столітті Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів... Ці варвари – московини..." (Максиміліан Волошин). N110
1834 р. Значно зросло вивезення архівних документів з України до Петербурга. Було вивезено старовинні книги та рукописи Михайлівського та Микільського монастирів, Софійського собору, Духовної академії та семінарії, понад 500 актів 1496-1808 рр. З Київської казенної палати – понад 900 актів за 1596-1794 рр. З Чернігівського губернського правління – старовинні українські архіви Горлицької ратуші, Кременецького магістрату, Київської й Перемишльської міських дум.
1834 р. Заснування Київського університету з метою "Русіфікації Юго-Западного края".
1834 р. Своїм указом цар Микола І скасував в Києві Магдебурзьке право.
1838 р. В Києві при університеті Святого Володимира 8 лютого 1938 року був заснований "комітет внутрішньої цензури", який тримав під контролем всі друкарні. Навіть заборонялось вживати деякі літери з української абетки.
1839 p. Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованих Московією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священиків вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них було прислано московських "батюшок", чиновників-наглядачів у рясах.
1842 р. Київ почав відбудовувати свою найстарішу, ще Володимира Великого, Десятинну церкву. За рішенням Петербурзької академії мистецтв, були знищені всі залишки цієї церкви, серед них безцінні для науки написи, фрески, прикраси (не надо увлекаться южнорусской стариной).
1846 р. Московщина зрівняла з землею залишки руїн церкви св. Ірини з 1037 р., хоч жителі Києва за свій кошт поставили огорожу навколо цих руїн як пам'ятника першого сторіччя християнства на Русі з метою відбудувати її в майбутньому.
1847 р. Московщина позабирала з книгарень в Україні все друковане українською мовою і попалила.
1847 р. Імперський міністр граф А. Орлов у своєму звіті цареві радив покарати Т. Шевченка якнайтяжче, бо він може стати батьком української незалежної держави.
1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського братства і наказ цензорам суворо стежити за українськими письменниками, "не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству".
1847 р., 4 липня. У розпорядженні полтавського губернатора зазначається: "Государь император высочайше повелеть соизволил напечатанные сочинения: Шевченки – "Кобзар", Кулиша – "Повесть об украинском народе", "Украйна" й "Михайло Чернышенко", Костомарова – "Украинские баллады" и "Ветка" – запретить и изъять из продажи, об исполнении чего и последовало ко мне предписание г. министра внутренних дел от 19 минувшего июня".
1847-1857 pp. Десятирічна солдатська каторга із "забороною малювати і писати" геніального поета, маляра і мислителя Тараса Шевченка. А ось що писав про Тараса Шевченка "революційний демократ", "нєістовий" В. Бєлінський в грудні 1847 р.: "Здравий смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и подлеца... Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля – один на государя императора, другой – на государыню императрицу...". Москаль – завжди москаль, і дуже важко побачити різницю між "революційним демократом", знавіснілим шовіністом і лісовим дикуном.
1853 р. Спотворено видання "Літопису" Граб'янки.
1853 р. Міністр народної освіти виніс сувору догану цензору, який дозволив надрукувати у газеті "Черниговские губернские ведомости" добірку українських історичних прислів'їв та приказок, бо це, мовляв, може послужитися розпалюванню ворожнечі між великоросами і малоросами.
1862 р. Знищення українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За "українофільську діяльність" на сім років москалі виселяють з Русі-України до Архангельська Павла Чубинського. Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу "Основа".
1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою, якої "не было, нет и быть не может".
Циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону української мови (16 липня 1863):
"Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існування самостійної малоруської літератури. Приводом до цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначилися більш чи менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи південної Росії, а тепер прихильники малоруської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з тих, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти видавати книги для початкового читання, букварі, граматики, географії і т. д. У числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилась слідча справа в спеціальній комісії. В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Немало таких же книг буде подано і в Київський цензурний комітет. Цей останній відчуває деякі труднощі з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноруською мовою, і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв'язане, але навіть порушення цього питання сприйнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить ґрунтовно доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загальноруська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами і особливо поляками так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії. Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне становище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв'язання в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокурором св. Синоду і шефом жандармів щодо друкування книг малоруською мовою дати по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропускання ж книг малоруською мовою як духовного змісту, так навчальних і загалом призначених для початкового читання народу, припинити... Це розпорядження було передано на височайше государя імператора розгляд, і його величності бажано було удостоїти оноє монаршого схвалення" (Хрестоматія з історії України. – К., 1993. – С. 141-142.)
1863 р. Заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети "Мета".
"...всякий німець вдесятеро кращий за суздальського слов'янина, турок ніколи так підло не душить сербів, монгол стільки зла не робив нашій народності, скільки тепер робить Петербурзький уряд та великоруське общество... Як тільки хто примітив, що ви українець, вас зараз же беруть під надзор поліції, а запримітить дуже легко: як по пошті перехватять письмо, писане по-українськи, як ви співаєте українську пісню або як заговорите зі знакомим або зі сім'єю на улиці по-українськи. Після того кожного року вибирають чоловік 10 або й більше і без всякої вини й суду висилають у Сибір. Так, сего року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубинський і багато інших. Робиться се без суду, і вини не об'являють... 18-літній хлопець Володимир Синегуб сидить уже півроку в тюрмі за те, що учив на селі парубків співати старі козацькі пісні. Більша частина журналів московських те й роблять, що топчуть в грязь українців за те тілько, що вони українці..., п'яна перекупка не видумає того, що московські редактори видумають і напишуть, а відповідать їм не можна, бо цензура нічого не пустить... За українську одежу посадять вас у поліцію або поб'ють на улиці. За українську мову не дадуть вам ніколи служби... Скажіть, чи є де земля од Китая до Патагонії, од нової Голландії до Канади, де було б преступленієм говорити своєю мовою, де було б заборонено писати книжки і учити дітей тією мовою, якою у сім'ї говорить 14 млн. народу?... 3 нашого приміру учіться розпізнавати, що таке Москва..." (Українець. З України. "Слово". – 1863 р., 4.85. Цит. за В. Лизанчуком, С. 95-97). Цей лист аноніма зі Східної України, цей крик душі краще за всі наукові теорії свідчить, що москалі ще в XIX ст. залишалися дикунами, які у своєму розвитку відстали на тисячоліття.
1864 р. Впроваджений Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише московським наріччям.
1864 р. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
1869, 1886 pp. Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України: "в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев, производятся прибавки к содержанию...".
1870 p. Вказівка міністра освіти Московії Д. Толстого про те, що "...кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають у межах нашої вітчизни, має бути обрусіння". Отже, українців відносили до "інородців". В умовах постійного протиукраїнського терору багато талановитих українців (зокрема, М. Гоголь, П. Чайковський, В. Короленко, А. Чехов) змушені були своєю творчістю збагачувати чужу культуру. Їх московини приписали собі, як і математика М. Остроградського, маляра І. Рєпіна та багато ін.), як і нашу історичну та культурну спадщину.
1874 р. Москалі видали новий Статут про початкові народні школи, у якому підтверджено, що навчання має проводитись лише московським наріччям.
1876 р. Емський указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів і перекладів, крім історичних документів та творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до нот українською мовою. Емський указ, як і чимало інших, був таємним. Очевидно, відали обрусителі, що творять, і боялись розголосу. Прийняття таємних указів "з одного боку було протизаконним і злочинним, а з другого – таємністю громадяни позбавлялися можливості оскаржень" (С. Шелухин).
1876 р. Москвини знищили історичну браму Станіслава Августа в Кам'янецькому замку.
1876 р. Москвофіли Галичини привітали указ 1876 про заборону української мови. Було за що: Росія взялась таємно субсидувати москвофільську газету "Слово" – "для протиставлення в Галичині українофільському напрямку ідей" (В. Міяковський). Москвофілів використовували для боротьби з українством у Галичині і польські шовіністи. Так, М. Здзєховський закликав "порозумітися з українцями-русофілами для того, щоб задушити український дух, який не дає спокою галицьким полякам".
"Госуд. імп. в 18/30 день минулого травня височайше наказав:
1) Не допускати ввозу в межі імперії без окремого на те дозволу Головн. упр. яких би то не було книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі.
2) Друкування і видання в Імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі заборонити, за винятком тільки: а) історичних документів і пам'яток і б) творів красного письменства, але з тим, що при друкуванні історичних пам'яток безумовно додержувати правопису оригіналів; у творах же красного письменства не допускати ніяких відступів від загально прийнятого російського правопису і щоб дозвіл на друкування творів красного письменства давати тільки після розгляду рукописів у Головн. управл.
3) Заборонити також різні сценічні вистави і читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музикальних нот.
4) Припинити видання газети "Киевский Телеграф. Про цю височайшу волю пропоную Головн.упр. до належного виконання" (Історія України: Документи. Матеріали. Посібник /Уклад., комент. В.Ю. Короля... – С. 212-213).
1876 р. Указ про зобов'язання "прийняти як загальне правило", щоб в Русі-Україні призначати вчителів-московинів, а українців посилати до Петербурзької, Казанської і Оренбурзької округ. Це "загальне правило" діяло і за правління комуністів до проголошення Україною незалежності в 1991 р. Як наслідок, за 100 років з Русі-України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну надіслано стільки ж москвинів.
1876-1880 pp. Українських учених та педагогів М. Драгоманова, П. Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободовського – за переклад лише одного речення з Євангелія українською мовою. "Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправных и положительно вредных в крае агитаторов... с воспрещением въезда в южные губернии и столицы, под секретное наблюдение".
1881 р. Граф Ігнатьєв ще раз розсилає в Україну указ від 1876 року з додатками, де особливу увагу звернено на дотримання "общерусского правописания" і дозволяють ставити українські вистави, але кожного разу українська вистава мала бути попереджена російською.
1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
М. Костомаров у статті "Малорусское слово" (Вестник Европы, 1881, N1) писав, що із забороною церковних проповідей українською мовою "скрізь між малоросами поширюється у відчуженні до церкви... якесь вороже ставлення до духовенства". Народ прагне сприймати святе у рідних йому, природних формах.
1881 р. Закон про дозвіл друкувати словники українською мовою, але російським правописом, а постановка українських вистав – поставлено в залежність від волі місцевого начальства.
1881 р. Міністр М. Ігнатьєв погрожував смертною карою своїм урядовцям за "малейшее отступление от указа 1876 года".
1882 р. Московський уряд наказав цензорам не давати дозволу на друкування книжок українською мовою, а особливо дитячих.
1883 р. Кулішеві заборонено друкувати переклад Шекспірових драм.
1883 р. Заборона київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Волині, Поділлі і інш.
1884 р. Заборона Олександром ІІІ українських театральних вистав у всіх губерніях Малоросії.
1884 р. П. Ніщинському заборонено друк перекладу "Одіссеї". М. Кропивницькому заборонено п'єсу, де освічені люди розмовляють українською мовою.
1887 р. Рукопис граматики української мови цензор повернув, не читаючи, і відписав авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику мови, яка приречена на небуття.
1888 р. Указ Олександра III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення дітей українськими іменами".
1889 р. У Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
1890 р. "Московские ведомости" писали: "Ми москвини, і наша Московія створили велику Російську імперію. На нас, москвинах, вона стояла і стояти буде доти, доки уряд даватиме першість Московщині і москвинам у всьому й усюди, доки буде розбудовуватися промисловість лише в Московщині і не буде дозволятися її розбудовування на немосковських землях". Такий економічний геноцид Москва творила в Україні з перших днів після 1654 року. Україна мусила назавжди залишитись лише сировинною базою та ринком збуту московських товарів. Розвиваючи рудну базу Кривого Рогу та Донбасу, Москва побудувала до себе п'ять залізничних колій, тоді як до чорноморських портів і Одеси жодної. Тому Чорноморський флот вживав щорічно 51 тис. тонн англійського вугілля і тільки 22 тис. тонн українського. Тільки під ультимативним тиском французьких і бельгійських інвесторів були побудовані залізничні колії до Чорного моря. Але Москва негайно наклала велике мито за перевіз, що українське вугілля було знову ж таки не вигідно перевозити до портів Чорного моря. Тоді як мита на перевозки до портів Петербургу (на північ) були в два рази дешевші. Через порти Петербурга бралось 1,67 руб. зі чверти (163 кг), а через порти Чорного моря 2,99 руб. зі чверти. Ці всі правила розповсюджувались лише на сировину. Але на готові вироби було навпаки. Перевіз товарів з Московії на південь обкладався меншим митом ніж з України в Московію (М. Слабченко. "Матеріали до економічно-соціальної історії України". Така ж сама була і фінансово-кредитна політика Москви по відношенню до України. Московські експортери цукру брали кредит під 6% річних тоді, як для українських експортерів кредити видавались під 25% річних. Таким чином весь цукровий бізнес в Україні перейшов в руки московинів (Москва раніш і тепер ставить політичні мотиви вище економічних. – Авт.)
1892 р. Заборона перекладати твори з російської мови на українську. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови. Наказано не допускати до друку ніяких дитячих книжок українською мовою.
1894 р. Заборона ввозу українських книг з-за кордону.
1895 p. Головне управління у справах друку заборонило видавати українською мовою книжки для дитячого читання, "... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными". Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: "Написано, очевидно, для детей, но они должны учиться по-русски. – Воспретить". На українській граматиці, написаній московською мовою, цензор написав: "Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать" (В. Лизанчук, С. 105).
Відомо, що в Росії законів ніколи не дотримувались у повному обсязі. Що ж до заборони української мови, то вони навіть перевиконувалися. Цензурний режим "вільно міг переходити і на практиці постійно переходив указані правилами рамки" (П. Стебницький).
1896 р. Б. Грінченко в одному із часописів писав: "Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні загадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корніловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі "подвиги" рабської вірности". (В. Лизанчук, С. 107).
1900 p. і наступні роки. Цензурою вилучаються такі слова, як "козак", "москаль", "Україна", "український", "Січ", "Запоріжжя" та інші, які мають український національно-символічний зміст.
XX ст., початок. 90% всього експорту пшениці з Російської імперії вирощувалось в Україні.
1901 р. Під час ремонту порталу Успенського собору Києво-Печерської Лаври, за рекомендацією Московської академії мистецтв, були знищенні всі "нежелательные следы латинского влияния", а це фрески, образи засновників, київських князів, полковників, гетьманів, замалювали стародавній розпис, знищили високої мистецької вартості бароковий іконостас та ін.
1903 р. Заборона користуватися українською мовою для проголошення наукових доповідей та промов на археологічному з'їзді у Києві та на відкритті пам'ятника Котляревському у Полтаві.
1905 р. Кабінет Міністрів Росії відкинув прохання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
1905 р. Під впливом революції 1905 року був скасований закон 1876 року, але прем'єр П. Столипін відразу звернувся з протестом до царя: "Наш уряд, починаючи з XVII століття, послідовно і постійно боровся проти українського руху. Тому з позиції наших імперських вимог є вкрай небажаним теперішнє полегшення цензури на українське друковане видання".
1905-1912 pp. Міністерство освіти Московії (куратор освіти П. Зілов) закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів "перевело" до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.
1905 р. Студенти Київського університету подали петицію з вимогою відкрити в університеті чотири кафедри україністики з українською мовою викладання. У відповідь ректор заявив, що університет – це "загальнодержавна інституція" і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.
1906-1907 рр. Закриття "Просвіти" в Одесі та Миколаєві.
1906 р. Москвини знищили залишки церкви VI ст. в Херсонесі.
1907 р. Закриття царським урядом української періодичної преси, яка виникла під час 1905-1907 років, репресії проти діячів української культури. Конфіскація та знищення української літератури.
1908 p. Указом Сенату Російської імперії українськомовна культура і освітня діяльність оголошена шкідливою, бо "може викликати наслідки, що загрожують спокоєві і безпеці" Росії.
1908 р. Товариство московської "прогресивної інтелігенції" "Лига просвещения" на своєму з'їзді ухвалила більшістю голосів протест проти запровадження української мови в початкових школах України.
1910 р. Уряд П. Столипіна циркуляром зарахував українців до "інородцев" і заборонив будь-які українські організації. Боротьба з рухом за відродження Русі-України є історичним завданням московської державности, вважав Столипін.
1910, 1911, 1914 рр. Закриття колоніальною владою "Просвіти" у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропетровськ).
1911 р. Постанова VІІ-го дворянського з'їзду в Москві про лише російськомовну освіту і неможливість вживання інших мов у школах імперії
1913 р. За попередні 30-40 років інвестиції в українську промисловість давали в середньому 23-57% щорічно, тоді як в Московії – 10-12%, а в Європі – 5-6%, але все це вивозилось до Московії. Державний бюджет Московії в 1885 р. становив 765 млн. руб., а в 1913 р. – вже 3240 млн. руб. (українська частка становила 1800 млн. руб.). Весь експорт Московії складався на 85% з українських товарів та українського цукру і лише 15% з товарів, виготовлених в Московії з дармової української сировини, і навіть в таких умовах мала негативний баланс в 100 млн. руб. Москва тримала монополію на всю зовнішню торгівлю, тому кожна нація мусила була брати дозвіл на виробництво та вивіз продукції. Для прикладу Україна платила в московський бюджет:
за дозвіл продати свої товари за кордон – 14 млн. руб.
за дозвіл виробляти з власних буряків, на власних заводах свій власний цукор – 40 млн. руб.
за дозвіл гнати свою горілку – 34 млн. руб.
за дозвіл продавати власний тютюн – 34 млн. руб.
Москва продавала свої вироби в Україні по завищених на 20-30% цінах. Таким чином Україна переплачувала щорічно московитам 91 млн. руб тільки за їхні тканини, які вироблялись на вивезених з України фабриках.
перевозка по залізницях (монополія була в руках московинів) України була найдорожча в світі та перевищувала на 30% європейські і московські залізниці. Таким чином, за перевіз своїх товарів по своїх залізницях українці переплачували Москві 200 млн. руб.
вироби з заліза продавались в Україні на 35-45% дорожче, ніж в Московії, таким чином переплачувалось 54 млн. руб.
Україна втрачала тільки на перепродажі москвинами українських товарів 535 млн. руб.
Цей список можна продовжувати. Тільки на офіційних дозволах (здирстві) з України Москва мала щорічно 1325 млн. руб. А скільки "прихоплювали" різні московські унтерпришибєєви на місцях, один Бог знає.
1914 р. Указ московського царя Ніколая II про заборону української преси.
1914 p. Заборона московською владою святкування на окупованій Московією частині Русі-України 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
1914 p. Заборона друкування книг, газет, журналів українською мовою в окупованій російською армією Галичині і на Буковині, розгром товариства "Просвіта", гоніння на Українську Церкву. Губернатор Галичини Бобринський заявляв: "Східна Галичина і Лемківщина – невіддільна частина єдиної великої Росії; на цих землях місцеве населення завжди було російське, тому їхня адміністрація має бути основана на російських началах. Я буду тут заводити російську мову, закон і порядки". Було організовано курси російської мови для вчителів, бо всі українські школи мали бути переведені на російську мову викладання, а для початку їх було просто закрито. Звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у Московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священиків, вчених, активістів "Просвіти", Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб. Коли Брусиловські війська у 1914 році захопили Львів, козача команда відразу поскакала до бібліотеки Наукового товариства імені Т. Шевченка – і вона була знищена. Звертає на себе увагу той факт, що російська військова адміністрація в Галичині і на Буковині заборонила всю українську пресу, навчальні заклади тощо, однак вона не чіпала німецьких, польських, єврейських інституцій. Воістину дивна, на перший погляд, російська любов до України! А річ у тому, що "український рух є для Росії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом", як писала газета "Киевлянинъ" у 1914 році.