Мишку, я з тебе не сміятимусь а просто дорозкрию тему.

Одного разу я до них зайшов у гості. Діло було ще в 1997, я тоді ще вчився на сво'му ін'язі (распальцофка), вони недавно одружилися і жили з батьками братана.
Сидимо з тіткою на кухні, вона щось порається та за звичаєм своїм добросердечним мене пхає борщами та котлетками.
Тут прийшло оце гімно.
- О прівєт! От ти знаєш, я от думала-думала: ну як можна вивчити ще дві мови?! Ну от я не можу Славіка уявити, щоб він вивчив хочаб одну англійську.
- Та чому ж, - заперечую, - вона не така вже й важка. Схему граматики можу пояснити за 15 хвилин. Глибшу схему з усіма часами за пару годин, якщо мозок не закипить, але закипить по-любому і у будь-кого, бо незвичний тип наватаження все ж напружує.
- Ні-ні! Я все ж не уявляю Славку! Він же тупий! Ну ТУУУПИЙ! Ну я не знаю... - от тупак шо пошукати!
Тітка як обпльована продвжуе мити посуд... Мені кров'янка по їбалу стукнула.
- А ти сама шо, "звізда"?!

Ось так вони його шанують. Поставила тітка телефон на своє ім'я, так вони внадилися дзвонити на дві сотні грн. на місяць. Хоч би хто відшкодував... приходили дзвонити як до себе додому та всі їхні друзі-хачики, навіть не питаючи дозволу.
Тітка відмовилася від телефону за півроку; коли спитав, лише кисло кивнула рукою...

Попустись, камраде, та велкам бек ту зи ьорс!