до речі, от я його прогуглив зараз і натрапив на цікаву цитатку:
"Я довгий час був людиною з натовпу, – зізнавався Дяченко. – І в 14 років опинився перед дилемою: чи допомагати батькові, працюючи двірником і отримуючи за це 30 карбованців на місяць, чи з вдячністю брати від батьків 50 копійок раз на тиждень на кіно. Я вибрав перше. Дуже важко було вставати о шостій ранку й прибирати ділянку за будь-якої погоди. У розпал застою я одружився, забезпечував сім’ю і ні на кого не скаржився. Усі мої друзі знали, що Толік Дяченко працює на трьох роботах. Так, я обманював радянську державу, отримував гроші за підробленими документами, мав три трудові книжки, але не жив упроголодь, як багато хто. Пізніше, коли вже працював у театрі артистом, отримуючи мізерну платню, підпрацьовував таксистом. Уранці калим давав мені змогу заправити машину, а ввечері я ніс зароблені червінці в сім’ю. При цьому не нив, що мені не вистачає грошей, не звинувачував глядачів, що вони не можуть купити квиток до театру, не крив матом державу через те, що мені важко живеться. А коли їздив “човником” в Польщу і добами стояв на тамтешньому базарі, то двічі втікав у машині від рекетирів. Тому сьогодні, коли чую від людей, що в них усе відібрали, тому вони животіють у злиднях, так і хочеться сказати їм: не жалійте ви себе – встаньте раніше. Підніміть свої п’яті точки, продайте в метро пачку газет, розвантажте машину з молоком – і все буде добре!"
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
branchandroot
no subject
Date: 2011-01-26 02:51 pm (UTC)"Я довгий час був людиною з натовпу, – зізнавався Дяченко. – І в 14 років опинився перед дилемою: чи допомагати батькові, працюючи двірником і отримуючи за це 30 карбованців на місяць, чи з вдячністю брати від батьків 50 копійок раз на тиждень на кіно. Я вибрав перше. Дуже важко було вставати о шостій ранку й прибирати ділянку за будь-якої погоди. У розпал застою я одружився, забезпечував сім’ю і ні на кого не скаржився. Усі мої друзі знали, що Толік Дяченко працює на трьох роботах. Так, я обманював радянську державу, отримував гроші за підробленими документами, мав три трудові книжки, але не жив упроголодь, як багато хто. Пізніше, коли вже працював у театрі артистом, отримуючи мізерну платню, підпрацьовував таксистом. Уранці калим давав мені змогу заправити машину, а ввечері я ніс зароблені червінці в сім’ю. При цьому не нив, що мені не вистачає грошей, не звинувачував глядачів, що вони не можуть купити квиток до театру, не крив матом державу через те, що мені важко живеться. А коли їздив “човником” в Польщу і добами стояв на тамтешньому базарі, то двічі втікав у машині від рекетирів. Тому сьогодні, коли чую від людей, що в них усе відібрали, тому вони животіють у злиднях, так і хочеться сказати їм: не жалійте ви себе – встаньте раніше. Підніміть свої п’яті точки, продайте в метро пачку газет, розвантажте машину з молоком – і все буде добре!"
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/07/15/6953/