Зброя це така штука, котра 1) вимагає до себе виняткової та непідробної поваги; 2) не прощає тому хто її тримає в руках страху перед собою (ей ти! взяв мене до рук, так чого ж ти мене боїшся?); звідси випливає - 3) самодисципліна.
Іграшкова зброя не виховує і ніколи не виховає в дитині ці риси. Дитина усвідомлює, що це іграшка, її можна наводити на кого завгодно, іти по вулиці і натискати на гачок скілько завгодно разів. Ніхто ж не падає! Весело! Втрачається почуття реальності. З одного боку мені можна заперечити тим, як діти реагують на казки: там хтось комусь голову відірвав, хтось когось порубав та розкидав і припік каленою залізякою. Але ж у казках є й вода - мертва та жива. Побризкав мервтою - тіло зрослося, побризкав живою - очима кліп-кліп і як новенький.
В житті так не буває. Аргументи як "підросте - зрозуміє" не варті розгляду. Коли зрозуміє? Я що буде генератором того розуміння?
Ось Олена писала про Джона Конора, я зараз згадав як сам читав першого Термінатора, тож може нехай вашим опонентом трохи побуде Фрейкс Ріндел. Вибачте за довгу цитатку:
"Майк підбіг до дверей сусідської хати і завмер на порозі. Його свідомість не здатна була осягнути увесь той кривавий жах, що постав у нього перед очима. Мультфільми він любив. Особливо "Том і Джері". Він катався від сміху, коли Том закидав Джері цілою тоною всіляких речей, і кота розплескувало на підлозі точно так, як розплющило іграшкову вантажівку Майка, яку розчавив цей здоровань на своїй машині. Щоправда, в мультфільмах все швидко ставало на свої місця, і розплющений Джері знову перетворювався на пухнастого кота. А ось пані Конор не хотіла підводитится. Вона не ворушилася, і килим під нею дедалі більше просякувався червоною вологою. Такого Майк ще ніразу не бачив. Лінда підійшла до нього саме в той момент, коли Термінатор неквапно шматував убиту жінку неначе нарізав роустбіф.
Лінда схопила брата за руку та чимдуж кинулася додому.
Термінатор постояв над спотвореним тілом. Він не знайшов того, що шукав.
Ідентифікація об'єкту дала негативний результат. Він розглядав подальший план дій. Сховавши зброю, він вийшов із хати.
Затамувавши подих, діти слідкували за ним з вікна своєї зачиненої на всі замки хати. Коли машина від'їхала, дівчинка почала істерично плакати.
Майк ще нічого не розумів окрім того, що його іграшка безнадійно зіпсована та жалісливо повторював:
- Дядько поламав мою машинку.
Все, що відбулося забрало дві, щонайбільше три хвилини і зараз вже втрачало свої реальні обриси. В цій несподіваній, жорстокій та безглуздій смерті ще ніхто не вбачав таємничого, до часу недосяжного для розуміння людей значення.
Щодо Майка та Лінди - їхнім батькам ще кілька років доведеться немало витрачатися на психіатрів.
Але це не допоможе дітям."
Моя пневматична гвинтівка завжди вичищена стоїть на видному місці, за холодильником. Чищу я її частенько так, щоб вони бачили цей процес. Це частина виховання поваги до зброї. Вони ніколи не бачили, щоб я на когось її наводив просто так - погратися - пж-пж. Це неприпустимо. Малі ніколи до неї не лізуть. Вони бачили мій захист для гри в хардбол, приміряли окуляри, маску. :) Також малі бачили мої синці, що я приносив з ігор, побиті пальці. :) Я показував як діє зброя - береш півторалітрову пластикову пляшку, направляєш ствол у горлятко і денце розлітається в друзки. Ви ж знаєте який там міцний пластик на дні пластикової пляшки? Ну от - з одного пострілу денце розлітається. Це справляє на них враження. Краще вже привчати до зброї, яка стріляє, яка є небезпечною коли ти її не поважаєш і боїшся.
Пластиковий пістолетик з мерехтливим ліхтариком у сволі :) ніколи не виховає у ваших дітях культури поводження зі зброєю і тим паче поваги до неї. Наші держиморди та можновладці це знають, і їм вигідніше культивувати невігластво, аніж відповідати на незручні питання розумних виборців.
Пригадайте як Твенівські янкі з "Янкі з Конектикута при дворі Короля Артура" були шоковані, побачивши як діти бавляться в повішення. :) Це десь те ж саме.
Пам'ятаєте ту історію з дітьми? Цитую: "Восени 2001 р. репортери Національного радіо Америки провели в одному з штатів показовий експеримент. Журналісти обрали групу дітей від 5 до 9 років та розбили їх на дві групи. У першу увійшли діти, батьки яких не мають зброї вдома. Іншу групу склали діти, батьки яких тримають зброю вдома на видному місці.
Поки діти з першої групи бавились з іграшками, один із журналістів поклав на стіл справжній пістолет без набоїв. Діти побачили зброю та почали використовувати її як іграшку, направляли один на одного та "стріляли" по "супротивнику".
Потім до кімнати завели дітей з другої групи. Журналіст непомітно поклав до купи іграшок той самий пістолет. Коли діти побачили його, вони одразу акцентували увагу присутніх у кімнаті дорослих, що вони знайшли пістолет, дуже схожий на справжній." (
За матеріалами "Оглядача")
Тож уяснімо суть всього - Батьки, не купляйте своїм дітям іграшкової зброї. Пояснюйте їм змалечку, що зброя не може бути іграшкою. Водіть їх у тир, не там де пневматика ляскає, а там де бахкає та болісно б'є у плече. І де видно, що робить куля. Яка її дія на об'єкт прицілювання, і що дія ця - шкода, раз завдана є невідворотньою та непоправною.
La Vie
P.S.
"Зброя та дебіли" ("Weapons and morons")