Фкантєкстє: 7-11 квітня 2008 року
«Ну, ты же понимаешь, Джордж… Ну какое Украина государство?!» А воно й правда. Яка ми держава? Судячи з назви – українська. Судячи з Конституції – соціальна. Судячи зі стану збройних сил – мирна. Судячи з позиції Фелікса Петросяна, Оганеса Назаретяна, Сєргєя Каліновского і того нового придурка з Кременчуга, який своїм «Каєном» убив цього тижня трьох людей – правова, бо прав у них валом.
З точки зору Савіка Шустера, Тетяни Ліберман і Валіда Арфуша – найкрасивіших українців, видатних олімпійців та гламурних видавців – расистська. З точки зору Наталі Вітренко – фашистська, з точки зору Тягнибока – комуно-промосковська… Коротше, ми країна, де враховані та забезпечені абсолютно всі права та потреби всіх її громадян. Права одних гарантуються Конституцією і законами (не обов’язковими до виконання) права інших – фактичним станом речей. Наприклад: державна мова в Україні одна, але вона не обов’язкова для використання навіть у органах державної влади; недоторканість приватної власності гарантується законами України, життя і здоров’я її громадян є найвищою цінністю для держави, але можна безпечно займатися фактично будь-якою кримінальною діяльністю, лиш би вона не становила конкуренції державним органам…
Отак поглянути – все те саме, що й в Росії, за винятком мови. Гм, так виходить, що Україна така сама держава, як і Росія? Неправий був Леонід Данилович, коли твердив, що «Україна не Росія»? Та ні, правий. Ми не Росія. Ми її друга половина, невіддільна діалектична єдність, яка знаходиться у вічній боротьбі протилежностей. Так само як ліво-право, садо-мазо і срака-дошка. Уточнити хто в цих життєвих конструкціях завжди право-, садо-, а хто срака-? Чи, як подивишся росТВ, і так ясно? По-моєму ясно. І, природно, що в цій ситуації, зовсім не випадково, наші «братья» вирішили черговий раз сказати нам про любов.
Сказали, як уміли. Перше – Україна не держава. Друге – Крим заберем. Третє – сидіть у себе і дихайте, поки дозволяємо. Останнє – ну ми ж братья, йоптваюмать, зачєм же вам НАТО?! Не бачу, на що тут ображатися. Давно ж відомо, що у фразі: «Дура ти, Маша, ведь люблю я тєбя!», ключовими словами є не «дура» і не «Маша», а «люблю». І рятуватися від тої любові, як каже Ніколя і Ангела (знають що кажуть!), не треба. Треба розслабитись і одержати задоволення. А вони нас підтримають і потримають. За ноги і за руки. Бо це така прагматична політика – платити Росії рублями, а рублів можна нарубати з одної великої гривні площею 603,7 тис. кв. км…
Тим більше по–дурному ображатися на галантну любов братньої країни зі сторони наших провідників нації. Вони самі прийняли позу «баришня лєглі і просють», а тепер кокетливо схлипують в екран про якісь загрози національній безпеці. Воно, конєшно, добре, що на сімнадцятому році існування держави злегка стурбувались: а шо там у нас з безпекою? З інформаційною, з економічною, з національною? Може, десь років за тридцять роздупляться вони, врешті, що говорити про національну безпеку і незалежність можна на повному серйозі тоді, коли в парламенті країни з 450 депутатів хоча б двісті не будуть мати на себе компромату в підвалах Луб’янки.
Може, така свіжа ідея люстрації державних чиновників за принципом недопущення до певних державних посад колишніх комуністів, співробітників радянських і російських спецслужб та осіб з кримінальним минулим осіяє чиюсь світлу голову десь так у році 2030-му? Пізно? Та ні. Пізно не буде. Ми потерпимо. Ми можемо. Ми ж не чехи-поляки-естонці. Ми вдвічі хитріші навіть за ізраїльтян, мабуть, тому Господь вирішив нас поводити десь у два рази довше, щоб дурість з голови вивітрити. Біда хіба з Мойсеями – наші зі скелі газ добути можуть, а от води в них не допросишся і манна нерівномірно падає... Але то від погоди – така в нас троянда вітрів, що хмари з манною на Київ зганяє та над Печерськом їх трусить. А може, там просто місця благодатні?
А й справді, якщо б на Дніпрових кручах не було стільки благодаті, то чи претендували б на роль намісників Господніх в КМДА та Київраді аж три (!) суб’єкти підприємницької діяльності – духовні особи? Ось вони: посол Божий з далеких світів Леонід Черновецький, пастор Урядовців Сотого Дня Олександр Турчинов і отєц Павєл – настоятель Києво-Печерської Лаври православного ордена Леніна Московського Патріархату. Я, коли побачив у списку до Київради від КПУ благосного отца Павла, «зєло умілілся» - тепер до Київради, як до Ноєва ковчега можуть увійти всі тварі, яких тільки можна уявити.
А, власне, чого дивуватися? Чим отєц Павєл гірший за інших духовних проводирів? Батюшка це ж моща! Отєц Павел трьома перстами стільки за раз загрібає, що Клички в чотири кулаки не вколотять. І потім, Лаврушку-то, пора, пора уже повністю у держави бєсовської відібрати! А то некошерно получається: не доведи Боже, завтра вступить Україна в НАТО істінодіавольскоє, а на території Лаври ще не всі приміщення від музею відібрані! Це шо ж виходить, шо не вся Лавра територією вільною від НАТО буде?! Істінно базарю – Лєнін в Мавзолеї перевернеться! Заплачуть кривавими сльозами ікони Сталіна, ібо нікада Русь праваславная, сапога НАТОвскаго на сібє тєрпєть не буде, яко же протівно сіє генеральній лінії партії, лічно товаріщу Путіну і намєсніку єго Медвєдєву!
Крім сили духовної, отєц Павєл має значні господарські здібності, які в КМДА можна проявити на повну котушку. Десь пів року тому, повідомлялося про те, що на території Лаври знищено ворота, які мали історико-культурну цінність і були в охоронному списку ЮНЕСКО. Кам’яні ворота 19-го століття «бойци духовного фронта» розібрали, а потім з красівого силікатного кірпіча, як би ото канонічніше висловитись… М-м-м – захуярили нові. Признаюсь, я тоді не зрозумів благородної цілі краснознамьонних отців. А все виявилось логічно і осліплююче ясно – у постійній боротьбі за остаточне витіснення музею – заповідника «Києво – Печерська Лавра» та музейних працівників, які б перестали врешті – решт богомільним отцям заважати у святій справі освячення «Лексусів» і роз’яснення політики партії, отєц Павєл і Московський Патріархат непогано опанували науку сучасного рейдерства.
Майже всі будівлі Лаври уже не є власністю держави, себто музею. Державною залишилась тільки земля. Так як брама не є приміщенням, то приватизувати її духовним підприємцям також не було ніякої можливості. Але то тільки ТУ БРАМУ, браму стару. А якщо буде нова? Збудована у 2007-му? О! Це креативно. Збудована власними силами споруда належить тому, хто її збудував. Так що, за одну ніч, отєц Павєл і його братія, яка більше схожа на братву, руками кількох шабашників наочно показала, що вона мріє зробити з Україною та її законами, що для неї ЮНЕСКО та світова культурна спадщина… А і давно пора било! Всьо-такі силікатний кірпіч – нє булижнік! Так даже красівше!
Але, прошу, не думайте, що у отца Павла більше нема талантів, окрім як тільки ломать та строіть! Він вам не Бабушкін! Він різноплановий. От, наприклад, на території Києво-Печерської Лаври є каналізаційні колектори. Чистити їх треба обов’язково, хоча б два рази на рік – восени та весною. Інакше – буде біда. Колектори виконують надзвичайно важливу роль – відведення води в каналізацію, а не в святі печери, що означало б їх обвали та смерть. Довгі роки колектори чистили самі працівники музею – здебільшого жінки. Був період коли їм допомагав посол Італії в Україні. Отак приходив з дружиною, брав до рук лопату та грабельки і вигрібав старе листя та пульпу. Корона з нього не падала – старовину любив, музею допомагав. Братва таких «нєуставних» відносин с блудніцамі патлатимі да сатаною католічєскою терпіти не могла. Тому і вигнала музейниць та посла православним заклятієм з трьох букв. На постійне нагадування щодо чистки колекторів, отєц радной відповідав однозначно, – «братія почістіт». Але братія в своїх руках може тримати або кропило для «Лексуса», або лопату з моторчиком. Так як кропилом незручно гребти болото, а тільки бабло, а лопату з моторчиком «промишлєнность не видєлує», колектори лишались не чищеними. Зайве й казати, що вода знайшла собі свої ходи в лесових грунтах на яких стоїть Лавра і пішла в печери… Далі, думаю, говорити не варто…
А ні, варто! Бо, щоб повністю уявити собі масштаб особистості господарників ідеологічного тилу, треба описати ще один нюанс. Здавна печери білили вапном. Тільки вапном, або крейдою. Стіни печер «дихали» і зайва волога, проступаючи крізь стіни та стелю печери, скапувала собі помаленьку на долівку та стікала далі. Але ж білити вапном і крейдою – це вчорашній день. Красіво і благолєпно єсть пофарбувати стелю та стіни печери «красочкою масляною». Кожен, хто хоч раз робив ремонт вдома, знає чим відрізняється олійна фарба від вапна. Преподобному Будьонному і коню єво ясно, що через стіну, пофарбованою олійною фарбою вода не пройде, достоту як НАТОвська контра через мозок Наталі Вітренко. А тепер увага! Вода, яка пішла поза колектори, в пласти між печерами могла б ще пересочитись крізь стіни печер, власне, вона так і зробила в тих місцях, до яких роботящі руки братви ще не дійшли. Там же, де «красіва масляна краска» укрила собою стіни і стелю, утворились водяні лінзи – воді нікуди було тікати. В результаті, під вагою води, обвалилось кілька печер. Я так гадаю, що отцу Павлу до снаги буде керувати Київським метрополітеном і відати землевідводом – ну, не все ж на студентів землю в Києві оформляти! У братви тоже паспорта з прописочкою імєются…
Оце я приділив отцю Павлу скільки площі! Але мені не шкода! Про Кличка, Черновецького, Турчинова і сестру їх Юлю ще напишуть і скажуть стільки, що оскомою скрутить навіть найвідданіших гречконосів. А борця за праве діло Леніна-Сталіна, отца Павла хто розпіарить? Хіба є гроші на повноцінну виборчу кампанію у КПУ? Нема! Тому й допомагаю народу знати своїх героїв! Бо народ у нас мудрий – за стільки років еволюціонував від гречкосія до гречконоса та гречкоїда і слухає все, що ллється на нього з динаміків радіоточок і бачить все, що дивиться на нього з екранів телевізорів та біг-бордів, а все одно – плаче, колеться і їсть. І хоча гречка не хрін, але чомусь не солодша…
Хочеться, врешті, поговорити і про щось солодке, але органолептичним методом ( пальцем і на смак) визначаємо, що не все коричневе шоколад, а не все біле і пухнасте вата. Частіше всього, у наших умовах, біле і пухнасте це плісень, або пухнасте полярне звірятко з тихою ходою. Сюзанна Романівна Станік вже знає, що таке звірятко підкрадається непомітно. І, навіть, як його чекаєш, все одно можеш пропустити довгоочікуваний прихід. Сюзанна Романівна втрапила до швидкої через такий несподіваний виверт долі, як прогул Леоніда Кучми того засідання Верховної Ради, де Станік давала присягу. Такої несправедливості Сюзанна Романівна витримати не могла і відкликала свої підписи з тих рішень Конституційного суду, в яких вона приймала участь. Шикарно. Я чекаю наступного кроку Сюзанни Романівни, а саме – повернення заробітної плати, неправильним чином нею заробленої в період її неправомірного перебування на робочому місці, займати яке вона не мала права.
Крім того, хотілося б знати, яким чином Голова Верховної Ради проводив пленарне засідання, на якому приймала присягу суддя Конституційного Суду з порушенням Конституції України? Яку відповідальність понесе цей чоловік? А депутати, які чемно дивились це дійство і – жоден! – не звернув увагу на таке неподобство, як відсутність у залі Президента, при процедурі приведення до присяги судді Конституційного суду? Що потрібно для того, щоб у цій країні посадовці і політики за щось відповідали? Що потрібно? Хто потрібен? Країні потрібен Литвин! А Литвину потрібна совість! Втім, не тільки йому.
Совість могла б знадобитися і іншим нашим діячам. Особливо тим, хто відповідає за безпеку і правопорядок. Ще не встигли придумати як «відмазати» Фелікса Петросяна (Занадто широкий розголос! Одесити молодці і не покидають цікавитися: а як же там гонщик–Фєля?), як у Кременчуку стався просто жахливий випадок. Кретин на «Порш Каєн» розірвав трьох чоловік. Такі випадки вже давно стали звичними, але від того легше не стає, а стає ще страшніше. Яка користь країні від усіх спроб реформ ДАІ, якщо вони провалились? Яка користь країні від зміни урядів, якщо ніхто з міністрів МВС не може собі дати ради з ситуацією на дорогах? Яка користь від міністерства юстиції, якщо рішення судів масово не виконуються? Яка користь від зміни кабінетів, якщо податкова і далі має план зі збору податків, і просить-погрожує платити ще і ще? Яка користь від вас, шановна пані Прем’єр-міністр, члени уряду, пане Президенте, депутати Верховної Вади, судді, прокурори та панове міліціонери?
Якої бісової мами ми платимо вам зарплати (слід додати, що дуже непогані!), якщо ви не можете знайти і віддати в суд Каліновского? Чим ви зараз займаєтесь? Так, так прямо зараз! Думаєте про національну безпеку? Нову Конституцію? Чергові вибори? Скільки потрібних речей!
Думайте краще про себе. І не питайте, за ким жене черговий «Каєн». Може бути, що то за вами, бо бумеранги мають властивість вертатись, навіть, якщо їх запускаємо не ми.
На все ж бо воля Божа і закони фізики.
http://durdom.in.ua/site/bulletin/mode/print/id/258.phtml![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
