Пречичудова стаття з Майдану.орг.
---
2010 рік виявився роком політичної боротьби проросійської влади зі Степаном Бандерою. Як бачимо тепер, після відзначення 102-ї річниці від народження лідера ОУН, боротьба ця нічого від нього не забрала, але створила діючій владі проблеми там, де вони їй зовсім зараз не потрібні. І далі створить ще не одну проблему, бо більш-менш ефективно боротися з поширенням у суспільстві світогляду, який уособлює Бандера, можна лише двома способами: радянського агітпропу, але тоді потрібно мати закрите тоталітарне суспільство з відсутністю альтернативних джерел інформації; або способом, застосованим у 1991-му році Леонідом Кравчуком. Жоден з цих способів не дає стопроцентного результату, але деяку ефективність, перевірену практикою, має. Влада ж Януковича пішла проти Бандери тим самим шляхом, що й влада міжвоєнної Польщі. Отож і матиме, незважаючи на історичний досвід (який нікого не вчить), такий самий результат. Якщо не гірший.
Вести боротьбу з Бандерою, керуючи державою, яка, принаймні за Конституцією, є Незалежною Україною під Тризубом, синьо-жовтим прапором і гимном “Ще не вмерла” є приблизно таким самим, як спроба боротися з Христом, спираючись на діяння євангелистів і матеріяли церковних соборів. Це найслабше місце всієї арґументації сьогоднішньої влади проти Бандери, оскільки будь-які спроби з її боку заперечити правомірність боротьби, яку вів Бандера, бумеранґом відбиваються до цієї влади, і забирають у неї моральне право керувати синьо-жовтою державою. Якби це була червоно-лазурова УРСР, то в поборюванні Бандери зберігалась би логіка, і це дуже добре розуміють ситуативні союзники Партії реґіонів — комуністи і вітренківці, які вимагають змінити державну символіку. Але для регіоналів нематеріяльний символізм та його вплив на управління суспільними процесами завжди був другорядним або й просто несуттєвим чинником.
( Далі... )
SRC
---
2010 рік виявився роком політичної боротьби проросійської влади зі Степаном Бандерою. Як бачимо тепер, після відзначення 102-ї річниці від народження лідера ОУН, боротьба ця нічого від нього не забрала, але створила діючій владі проблеми там, де вони їй зовсім зараз не потрібні. І далі створить ще не одну проблему, бо більш-менш ефективно боротися з поширенням у суспільстві світогляду, який уособлює Бандера, можна лише двома способами: радянського агітпропу, але тоді потрібно мати закрите тоталітарне суспільство з відсутністю альтернативних джерел інформації; або способом, застосованим у 1991-му році Леонідом Кравчуком. Жоден з цих способів не дає стопроцентного результату, але деяку ефективність, перевірену практикою, має. Влада ж Януковича пішла проти Бандери тим самим шляхом, що й влада міжвоєнної Польщі. Отож і матиме, незважаючи на історичний досвід (який нікого не вчить), такий самий результат. Якщо не гірший.
Вести боротьбу з Бандерою, керуючи державою, яка, принаймні за Конституцією, є Незалежною Україною під Тризубом, синьо-жовтим прапором і гимном “Ще не вмерла” є приблизно таким самим, як спроба боротися з Христом, спираючись на діяння євангелистів і матеріяли церковних соборів. Це найслабше місце всієї арґументації сьогоднішньої влади проти Бандери, оскільки будь-які спроби з її боку заперечити правомірність боротьби, яку вів Бандера, бумеранґом відбиваються до цієї влади, і забирають у неї моральне право керувати синьо-жовтою державою. Якби це була червоно-лазурова УРСР, то в поборюванні Бандери зберігалась би логіка, і це дуже добре розуміють ситуативні союзники Партії реґіонів — комуністи і вітренківці, які вимагають змінити державну символіку. Але для регіоналів нематеріяльний символізм та його вплив на управління суспільними процесами завжди був другорядним або й просто несуттєвим чинником.
( Далі... )
SRC