Особливості тролінгу Мормонів у літній період.

Вчора мене перехопили Мормони. Вдруге за тиждень чи коло того.
Від минулого разу я вирішив почати тролити цю і подібну публіку. Говорити українською, якби це комусь по-хамськи не виглядало.

- Зд'афстфуйтє мошна с вами погава'іть.
- Звісно можна. Поговоріть коли хочете.
Посмішки. Трохи хлопці ніяковіють.
- Я вас знаю. Ви Мормони, я читав декілька статей про вашу спільноту. Тому я знаю, що ангел Мороній передав золоті сторінки Джозефу Сміту, а він вже переписав на папері і так з'явилася ця книга, яку ви тримаєте в руках.
Хлопці, видно, зварьювали.
- Ісвєніте, я ні панімаю ваш язик. Ето ні 'рускій?
- Ні це українська. У вас з нею проблеми? Можемо англійською.
Зазвичай, ці хлопці дуже неохоче переходять на англійську, але тут аж скочили.

Поговорили хвилин 10-15.
- О! У вас дуже добра англійська, де ви вчили?
- Та то там, то сям, - відповідаю. Читаю, слухаю, пишу, говорю, читаю, слухаю, пишу, говорю. Так і навчився. :) Це як ото з ранніми християнами у П'ятидесятницю (хто не в темі, Мормони це місце з "Дій" активно приміряють на себе, що наче б їм теж Святий Дух дає мови у голову), трольнув я.
- А ну, звісно, Святий Дух допомагає, але багато, тим не менш, залежить і від людини (делікатно відбив він мій тролом'ячик).
- А то, - кажу, - ця абстрактна математична машина у голові здатна вивчити усе, що ви їй згодуєте, коли нема ліні, чи якого шовізінму. Це ваше прислів'я, американське? "Коли хочеш щось зробити знайдеш 1000 можливостей, коли не хочеш - знайдеш 1000 причин".
Охоче погодилися. Закивали головами. Щасливі посмішки.

Ну коротше. Їхня проповідь накрилася, бо проповідувати став я. Трохи історії України, трохи те, тохи се, чого харківські "гхарадскіє" (ака жлоби) зроду не розкажуть.

Потім вони мене гаряче запрошували до себе, обіцяли знайти Книгу Мормонів і англійською і українською.
Подякував, відмовився, потисли руки і пішли своїми дорогами у гарному настрої.
Принаймні у хлопців залишиться у голові інша Україна. Українська. Ну і НЕ поважати їх ніяк не виходить. Принаймні творці "Зоряного Десанту" увічнили їх як ревносних колоністів та першовідкривачів, щоправда таких, які недооцінили арахноїдів... Але то таке - лірика...