Психоісторія: Дитинство та емоційне життя народів [2]

[je_suis_la_vie]

Емоційне життя народів (The Emotional Life Of Nations)
Ллойд деМоз (by Lloid deMause)

Розділ 2 — Війна у Затоці як розумовий розлад

	"Ось ми дамо йому копняка!"
	-- Джордж Буш

Не кожному Американському президенту вдавалося протистояти схильності свого народу до війни. Дослідження показали, що головним чинником характеру президента – яким було його дитинство.¹ Джиммі Картер був незвичайним в тому сенсі, що він мав люблячих батьків, зокрема матір, яка розвивала його індивідуальність та незалежність – вельми незвичайні якості батьків у 1920-і роки.² Зовсім не випадково, - коли я зібрав дитячі фотографії Американських президентів, які лише зміг знайти, - я помітив, що тільки у Джиммі Картера та Дуайта Айзенхауера (ще одного президента, який не дав себе втягнути у війну) матері на фотографіях посміхалися.


Дитинство Рональда Рейгана, на противагу, було як і у більшості президентів: жах занедбаності та жорсткого поводження. У дитинстві над Рейганом панувала релігійно одержима мати та жорстокий батько-алкоголік, котрий - згадував Рейган - зазвичай “напіддавав йому черевиком” та “чморив” його та брата.³ Результатом, як я задокументував у своїй книзі “Рейганівська Америка”, було дитинство фобій та страхів “аж до межі істерії”. Затамовані почуття розлюченості та важкі почуття вихолощеності (заголовок його автобіографії - “Де поділася решта мене?”). У зрілому віці, Рейган взяв за звичку носити заряджений пістолет і якось думав про самогубство, але його врятував захисний маневр входу в політику та реалізації себе як воїна-антикомуніста, коли він влаштовував хрестові походи проти уявних “ворогів”, яких він звинувачував у почуттях, які заперечував у собі.⁴

ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ СТИЛЬ ДЖОРДЖА БУША
Дитинство Джорджа Буша, хоча і не таке хаотичне як у Рейгана, також було сповнене страхів та покарань. Психоісторик Сьюзі Кейн, беручи інтерв’ю у брата Джорджа, Прескота молодшого, виявила, що батько Бушів часто бив його по сідницях ременем або паском для правки бритви. Очікування покарання, пригадує Прескот молодший, змушувало їх “здригатися” від страху.⁵ "Вони затискали нас у себе між колін і лупили своїм паском”, згадує Прескот. “Вони мали важку руку, Господи, ми це відчували”.⁶ Як він зізнався перед Кейн, "Ми усі їх боялися. Ми боялися папка до смерті, коли ми були малі." Однокласники Джорджа описували його батька як "відчуженого та відстороненого... грізного та твердого... дуже суворого та не теплого чоловіка". "Папко були дійсно страшні", якось зізнався Джордж.⁷ Результат – відчайдушна потреба догоджати була головною особливістю Джорджа у дитинстві і депресивний характер особистості та нездолана потреба задобрювати стали його торговою маркою в роки його президентства.

Настрої Америки, коли Буш брав участь у перегонах на пост Президента були також депресивними, що і стало причиною його перемоги над менш депресивним опонентом. Протягом вісімдесятих, помилково названих “Декадою Індульгенції”, Америка мала безпрецендентний період миру та процвітання; останнє базувалося в основному на маніакальних витратах, що рікою лилися на військовий комплекс, та на фінансових спекуляціях - як те так і інше за рахунок запозичень.⁸ Далі ми ще покажемо, що маніакальні періоди, такі як цей, зазвичай, завершуються війнами. Однак, на 1989-й рік Американський традиційний ворог, Совєцький Союз упав у колапс, і безпрецендентний мир в усьому світі без дійсних ворогів “увесь репнув” як висловився Ньюзуік.⁹ Незабаром після кінця Імперії Зла як Америка, так і Європа занурилися у депресію. Бейзел підсумовував почуття:

Нью Йорк Таймз пише про "Відчуття пустки... що вразило східну Європу”. Британська влада зазначає, що Британці зазнають “сумнівів у собі і самоприниження... ще більшого аніж будь-коли... за останні тридцять років.” На обкладинці Уорлд Прес Рів’ю пишуть:“Німеччина знову об’єдналася у понурості”... Європа у депресії. Лише три роки тому Німеччина “цілими днями марила об’єднанням”, говориться у Новітній Історії. “За пару місяців їхня ейфорія перетворилася у понурість”.¹⁰

Америка також почувалася просто жахливо після падіння Берлінської Стіни. "Демократія перемагає," писала Нью Йорк Таймз 4 березня 1990 року. "Гонку озброєнь закінчено. Вороги тепер друзі... джекпот, так бажаний, випав Америці. Тож, чому ж ми не почуваємося краще?"¹¹ Навколо звучали пророцтва про кінець світу, занепад та смерть Американської мрії. ЗМІ все запитували: чому, всупереч факту, що миру у світі нарешті досягнуто та Американська економіка зростає, "люди у такій неймовірній депресії" (Нью Йорк Таймз), "Минулого місяця містом ширяв дух колапсу та кінця світу” (Нью Йорк Пост), та "Наближається щось катастрофічне" (Вашингтон Пост).¹² Не маючи жодного іноземного ворога, проти якого б ми могли направити свої страхи, Америка мала лише один спосіб покласти край цим почуттям депресії - влаштувати жертвоприношення у вигляді економічної рецесії, яка б покарала нас, наші сім’ї за наше життя у мирі та процвітанні.

Однією причиною, чому обрали Буша, було його часте висловлювання: “нам усім треба принести жертву”.¹³ Маючи економіку, яка все ще зростала протягом 1989 та 1990, він підсвідомо зрозумів, що йому треба зробити щось драматичне, щоби зупинити це зростання. Змусити людей почуватися навіть ще більш пригніченими, щоб вони припинили купляти товари, робити інвестиції, а відтак прискорили спад економіки. На його власні настрої вплинули посили провини, щоденно повторювані в ЗМІ. Такий же вплив на нього справив Хальціон – ліки, що впливали на психіку, які він приймав і які заганяли пацієнтів у таку депресію та/чи маніакальний стан, що пацієнти схилялися до самогубства.¹⁴

Бушівський рецепт для Америки – пригнітити її, піднявши податки, зменшивши витрати і весь час ветувати закони, що були необхідні для поступу економіки. Саме так як Президенти робили під час попередніх рецесій, Буш створив економічний спад, піднявши податки та знизивши витрати, оплату праці, - цим зруйнувавши попит на товари. Хоча він і знав, що підвищення податку зробить його непопулярним¹⁵ і це буде порушенням його обіцянки, яку він дав у своїй вступній промові - “Читайте по губах: ніяких нових податків”, на глибинному рівні він карав народ, як той підсвідомо й хотів. Як виявилось дійсні доходи, отримані, зрештою, від підвищення податку під час рецесії були значно меншими, аніж якби рівень податків залишили як є.¹⁶ Відтак, рецесія, а не додатковий дохід від податків була підсвідомим мотивом для підвищення податковго тиску. Рецесія була необхідною для “очищення нашої системи від загнивання”, як офіційно висловився Буш.¹⁷

МИР, ПРОЦВІТАННЯ ТА ЗАБРУДНЕННЯ
Те, що особисті досягнення та процвітання часто змушують індивідуумів почуватися гріховно та нікчемно - звичайне спостереження, відоме психотерапевтам ще за часів перших досліджень Фройдом людей “зруйнованих успіхом."¹⁸ Однак, здається, ніхто ще не помітив, що почуття гріховності, зазвичай, дуже добре видно на загальному емоційному житті народів після довгих періодів миру, процвітання, зокрема, якщо вони супроводжуються більшою особистою та сексуальною свободою.¹⁹ Вже у 1988 Американські політичні та бізнесові лідери задумувалися, чи не занадто рейганівське процвітання затяглося, а декотрі закликали до очищаючої рецесії. Федеральний Резерв, радий з того, що підвищення ставки влітку 1987 в один день спричинило найгостріший в історії спад фондового ринку, знову підняв ставки влітку 1988, щоб спровокувати рецесію, аргументуючи тим, що “економіку треба остудити” - звичайне формулювання під “зменшити почуття провини за надлишок успіху”. Ось як один проникливий журналіст описав план у 1988-у: “Після виборів лідери цієї країни скажуть Федрезу, - Нуж бо поїхали! Затисніть [постачання грошей], хлопці. Федеральний Резерв затискає, ставки піднімаються, економіка уповільнюється. Потім вони скажуть наступному президенту та Конгресу підвищити податки... Мене це лякає”²⁰



2:1 Америка почувалася гірховно після миру та процвітання 1980-х

Як показали мої попередні дослідження,²¹ картина гріховності народу зазвичай подавалася у політичних карикатурах у вигляді забрудення. Щоразу, як народ почувається занадто процвітаючим за своє пережите важке дитинство і він починає вважати, що він згрішив, оголошується “тривога забруднення”. Це коли ЗМІ раптом помічають такі речі, як-то забруднення довкілля (кислотні дощі), забруднення осель (діоксин) чи забруднення крові (СНІД) – все це існувало і до того, просто зараз раптом стало символами фантазій про внутрішнє забруднення (гріх, провина). Те що відбувається під час цих емоційних “тривог забруднення” - це те, що ЗМІ перестають помічати справжні небезпеки та влаштовують істерію про те, яким небезпечним місцем для життя став світ, а потім і зовсім уникають щось міняти, оскільки забруднення, якого боїться народ – насправді внутрішнє, а не зовнішнє.²²



2:2 У 1988-му Америка почувалася забрудненою

Роль банківської системи у подіях 1988/9 років, і що ЗМІ потім почали називати “потрібне нам гепання”²³, полягала в обмеженні грошових потоків, піднятті ставок та зменшенні позик. Федрез оголосив, що вони б хотіли вивести інфляцію “в нуль” - мета, якої ніколи не було досягнуто жодною з країн в історії без всекараючої рецесії. Звичану роль, яка відводилася Центральному банку у припиненні процвітання ще раніше розкрив Головуючий Федерального Резерву Пол Волкер, котрий, намагаючись жартувати, розповів журналістам, що секретом головних банкірів є “постійних страх, що хтось десь може бути щасливим”.²⁴

Багато журналістів розпізнали депресивне походження народних настроїв і навіть провини, яка їх спровокувала. Після восьми років оптимізму Вашингтон Пост писала: “Америка знаходиться у... гидких судомах провини, гидкому страху та ностальгії. Америка знову в депресії”²⁵ Один колумніст поставив точний діагноз настроїв Америки у 1990:

Америка як п’яничка у барі. Ось він горланить про свої гроші та м’язи, а через годину хнюпає над своїм пивом про свої невдачі та безнадію... Американська депресія виникла не через чуму, паводок, голод чи війну... Ми винні, винні, винні... депресія, спад, розбещенність, дисфорія, деконструктивізм, застій, собаче життя, недовіра, наркотики, розпач...”²⁶

Була лише одна єдина альтернатива затяжній рецесії у лікуванні народної депресії - створити зовнішнього ворога, якого можна було б звинуватити за нашу “жадобу” а потім покарати його замість себе.

З першого погляду думка про розв’язання Америкою війни через емоційні причини здається богохульством. Хоча більшість людей знайомі з таким поняттям як акти убивства індивідуумів, що походять від глибинних емоційних розладів, але рідко хто цікавився чи війни – акти убивства цілих народів – виникають через всезагальні розумові розлади. Якщо емоційна провина не лежить на одному лідерові, як Гітлер, війни зазвичай пояснюють економічними мотивами. Але якби це було правдою, то це вже давно б знайшли у словах та діях лідерів, які б обговорювали економічні переваги запропонованої війни, однак саме цього в історичних документах і немає. Замість того війни завше починаються з картин самогубства. Наприклад, коли японське командування вирішувало чи нападати на Перл Харбор і розпочинати війну проти Сполучених Штатів, Тодзі попросив кількох міністрів вивчити питання, - що трапиться, якщо вони нападуть на Америку. На зустрічі, кожен міністр за столом передрікав повну поразку, якої завдадуть Японії США, і до того як останній міністр доповів про своє бачення, стало очевидно, що цей напад буде самогубчим для Японії. Після того Тодзі звернувся до присутніх: “Бувають часи, коли ми мусимо мати сміливість зробити щось надзвичайне – таке як з закритими очима зістрибнути з Храму Кіоміцу! [Токійський храм, звідки частенько стрибали самогубці]"²⁷ Гітлер також говоривв самогубчими, а не економічними образами коли вступав у війну²⁸ та обіцяв Німеччині славну смерть на полі битви і називав себе “сновидою”, ведучи Німецький народ на скелю самогубців. Ось саме так починаються війни.

Історія свідчить, що в рішенні Америки іти на війну у Затоці в 1991 році, були присутні суттєві іраціональні причини. Для початку Президент пустив пробну кульку, щоб перевірити, як сприймуть військовий підхід до вирішення емоційних проблем народу, надіславши 25.000 Американських солдатів до Панами, буцім-то, щоб захопити Мануеля Норієгу за участь у торгівлі наркотиками. Хоча Панамське вторгнення, здавалося, збентежило військових, які називали його сміхотворним, бо: “уся ця проклята операція залежала від того, чи знайдемо ми одного чувака у бункері”²⁹, Американці все ж отримали насолоду від шоу, рейтинги Буша підскочили і, таким чином, було дано дозвіл на майбутні військові операції.

Однак, підготовка до нової жертовної війни, спершу і перш за все вимагає нівелювання провини за її розв’язання. Навіть Гітлер зауважив за необхідне одягнути кількох своїх солдатів у Польську уніформу, щоб розіграти напад на німців і отримати таким чином привід вторгнутися до Польщі. Америка, в своїх власних думках, ніколи не нападала на інші країни за всю свою історію, вона лише захищалася та рятувала тих, на кого нападали інші. Тож, коли в 1990 народна депресія поглибилася, завданням Буша стало знайти когось, хто бажав розпочати війну проти якоїсь слабшої країни, і щоб Америка могла прийти їй на допомогу у визвольній війні, і через яку б ми знову відчули себе краще.

ДИТЯЧІ ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ
Тим часом, обкладинки Американських журналів та політичні карикатури за місяці до Близькосхідної кризи почали виражати підсвідомі смертні побажання Американській молоді, ніби пропонуючи, що їх треба принести в жертву. Дітей зображували застрелених, заколотих, задушених, падючими зі скель. Це були ніби пробні фантазії майбутньої війни.



2:3 Дитячі жертвоприношення, запропоновані перед Близькосхідною кризою

Журнал “Мані”, публікуючи статтю, про те як легко вступити до коледжу, надрукував на обкладинці безплатну ілюстрацію з зображенням юнака, проколотого прапорцями і з заголовком: "ДИТЯЧІ ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ". Образ - точна протилежність до головної статті, але точно ілюструє головну фантазію народу. Дітей, яких убивають у “гарячих точках”, все частіше і частіше зображували на обкладинках журналів та в газетах, навіть при тому, що рівень убивств за минуле десятиліття фактично знизився.³⁰ Всесвітній Саміт ООН з Питань Дітей зобразили в карикатурі, де Буш каже, що Американські діти заслуговують елетростільця за непослух.




2:4 Здавалося діти такі неслухняні, що заслуговують страти на електростільці

Те що це була наша власна смерть, яку нам пропонували, стало особливо ясно на початку 1990, коли ЗМІ раптово загострили увагу на терапевті, який довгий час відстоював ідею асистування самогубства і котрий створив “машину для самогубств” для керованого впорскування дози яду. Одна карикатура навіть зображувала самого Буша як “доктора самогубств”, зауважуючи, що він бажає допомогти народу кінчити життя самогубством. Народні настрої гримнулися об саме дно. За два десятиліття колекціонування візуальних матеріалів це була перша карикатура зі 100.000, що я назбирав, яка зображувала президента, котрий збирався убивати громадян своєї країни.



2:5 Буша уявляли як доктора убивств

ВИДІННЯ ПРО ЖАХЛИВУ МАТУСЮ
Коли пацієнт приходить до психіатричної клініки зі скаргами на жорстку депресію, що ніяк не пов’язана з подіями у житті і розповідає, що він бачить сни про поранених дітей, що у нього думки про самогубство, лікарі починають підозрювати у нього розлад внаслідок постравматичного стресу [РВПС]. Це особливо стосується Америки 1990-х. У пацієнта спостерігалися різкі коливання настроїв, часті приступи паніки, перебільшених страхів за майбутнє, маніакальні приступи марнотратсва та запозичень, зловживання наркотиками та почуття нереальності і відірванності. Оскільки це все симптоми РВПС, то одним з перших питань, що може поставити психіатр, чи були у пацієнта сплески спогадів про дитячі травми, як-то нав’язливі картини батьків, що якось завдавали йому шкоди, зокрема жорстоких чи недбайливих матерів. Коли ці фантазії широко розповсюджуються – оскільки вони виникають перед більшістю війн – це вказує на повернення травм отриманих у дитинстві, свідчення того, що народ переживає кризу на зразок РВПС. Кризу, захистом від якої може бути лише виплескування своїх страхів на ворога.



2:6 ЗМІ зображували жахливих жінок

Карикатури та тенденції в Американських ЗМІ протягом цих місяців дуже часто демонструють моторошних жінок. На журнальних обкладинках домінувала схожа на сучку Мадонна, яка когось каструє. Іванна Трамп, дружина відомого магната в сфері нерухомості Дональда Трампа, була зображена з кастрованим нею колишнім чоловіком. Набули популярності десятки фільмів про фатальну закоханість, де зображували жорстоких жінок, спокусливих душогубок.³¹ Політичні карикатури рясніли зображеннями кусаючих щелеп звірів. Зображення жахливих, каструючих та здоровенних матусь, підсвідомі навіювання дитячих жертвоприношень в ЗМІ були настільки поширеними, що я опублікував статтю “Час принести наших дітей... в жертву”, в якій детально зупинився на Американських побажаннях пожертвувати своєю молоддю та прогнозуючи, що незабаром має розпочатися якась військова авантюра, на меті якої і буде це жертвоприношення.³² У статті, написаній за чотири місяці до вторгнення Іраку до Кувейту ішлося:

Підсвідомі навіювання про принесення дітей у жертву особливо поширился в Американських ЗМІ за останній рік. В нашому Інституті Психоісторії ми ретельно аналізуємо зразки зображень в тисячах політичних карикатур та журнальних обкладинок, для того щоб знайти ключ: який зміст наших загальних фантазій і куди ми рухаємося як народ. Те що ми відкрили – це потік зображень дітей, в яких стрілляють, яких колють, душать, зіштовхують із жертвенних скель – загалом їх карають за гріхи старших.

Ці зображення в ЗМІ, що ми знаходимо, схожі на пробні кульки на перевірку реакції народу на плановані дії, але їх не визнають такими, вони розосереджені – настільки вони огидні для нашого почуття моралі. Фактично ми визначили, що ці зображення в ЗМІ – надзвичайно важливі для народу в процесі обміну своїми найпотужнішими емоційними фантазіями. Вони нагадують чиїсь повторювані сновидіння, як, наприклад, низку сновидінь про смерть чоловіка чи дружини – і тим виражені глибинні підсвідомі бажання особи.

Спочатку ЗМІ рясніють зображеннями дитячого жертвоприношення, затим ми пускаємо пробні кульки на підсвідомому рівні. Цим ми навіваємо, що зараз саме час нашим дітям заплатити за нашу гріховну надмірність протягом недавнього “Десятиліття Індульгенції”

У той час я собі ставив таке питання: оскільки фантазії про Імперію Зла колапсували, хто ж стане нашим наступним ворогом в нашій війні жертвоприношень?

ПОШУКИ ВОРОГА
Президент Буш незабаром почав відчувати, підсвідомо розповсюджує інформацію про нову війну. Постало питання його чоловічості. Карикатуристи почали зображувати його у сукні, і все частіше називали його “хникалкою”. В карикатурах на нього нападали та жерли потвори.³³ Відчуваючи народний тиск та гнів, він вирішив діяти якнайскоріше. В такому мирному пост-холодно-воєнному світі – де йому було знайти ворога досить божевільного і такого, щоб мав бажання виступити проти найпотужнішої військової машини на землі, але досить невеличкого для нас, щоби швидко завдати йому поразки?

Оскільки до задач лідера входить надавати ворога на першу вимогу, то Буш не довго думав, коли народ висунув таку вимогу. Іракський лідер, Саддам Хуссейн, довго був Штатівським сатрапом. Буш, ще будучи Віце Президентом, особисто контактував з Саддамом в 1986, під час таємної подорожі, щоби змусити його розпочати повітряну війну проти Ірану.³⁴ Протягом десятиліття Америка таємно та незаконно вибудовувала Іракські військові сили, включаючи програму ядерних озброєнь, а також давала “гарантії під позики” на мільярд доларів, яку Штати і покривали.³⁵ Таємна передача зброї Іраку, гроші переказані через Італійські Банки, офіційне схвалення Штатами експорту військового оснащення, навіть поставки зброї з наших Натівських складів у Німеччині були частиною підпільного накопичення – повністю незаконного та покриваного Адміністрацією Рейгана.³⁶ Ірак, зі свого боку, висловлював США вдячність. Як точно висловився Кеннет Тіммерман у своїй книзі “Лоббі Смерті: Як Захід озброював Ірак”:

Озброєння Іраку було [для Америки] 15 річною любовною пригодою. Саддам Хуссейн був нашим творінням, нашим чудовиськом. Ми його створили, а потім спробували його зруйнувати.³⁷

У Саддама Хуссейна, як і в багатьох диктаторів, було неймовірно травматичне дитинство.³⁸ Його вагітна мати намагалася позбутися його, б’ючи кулаками собе по животі, та ріжучи собе ножем з криком: “Я виношую сатану!” Ще малим вона віддала його дядькові, який часто бив хлопчика та називав його “сином боягуза”, вчив його користуватися зброєю та красти овець. Саддам здійснив своє перше убивство в одинадцять років. Його політична кар’єра базувалася на вбивстві своїх співвітчизників. До того ж він отримував насолоду, спостерігаючи за тортурами та стратами офіцерів, котрі до того воювали проти нього. Саддам, очевидно, був ідеальною мішенню, яку б Америка уповноважила розпочати нову війну, щоб ми могли залишитися чистенькими.

На початку 1990, перед початком кризи в Затоці, війська США несподівано розпочали чотири військових навчання, на яких відпрацьовувалася війна в Іраці, причиною та підставою якої було вторгнення до Кувейту.³⁹ В той же час, керівництво Кувейту займало провокативну позицію щодо Іраку, відмовляючись обговорювати гострі питання щодо спірних територій та кредитів – відношення, яке навіть Ійорданський король Хуссейн назвав “загадковим”⁴⁰. А один експерт з питань Близького Сходу заявив, що “якби Американці не підштовхнули королівську сім’ю [Кувейту], то вона б ніколи не здійснила кроків, спрямованих на провокацію Саддама”.⁴¹ До того ж, США надали Саддаму 3 мільярди доларів “сільськогосподарських кредитів”, які він негайно ж витратив на військове оснащення.

У звіті спецрозслідування, який ґрунтувався на витоку інформації, опублікованому у Лондон Обзервер і проігнорованому рештою ЗМІ світу, говорилося, що в 1990 році “Буш послав таємного посла назустріч з одним з високопосадовців Хуссейна”⁴²,"посол розповів довіреній особі диктатора,що 'Іраку треба накрутити ціни на нафту, щоб вийти зі скрутного економічного становища'... Хуссейн дослухався до поради і повів свої війська до кордону з Кувейтом...'Свідчення говорять про те, що співучасть США з Саддамом зайшла залеко за межі прорахунків намірів Іракського лідера та [включно також] активної підтримки Іракського Президента Штатами.'" в його військовій загрозі Кувейту. Свідчення про те, що США фінансували, поставляли Саддаму оснащення та заохочували його до агресивної військовї авантюри були настільки вичерпними, що Ел Гор, під час боротьби за місце Віце Президента, сказав: “Буш хоче, щоб Американці бачили його як героя, котрий загасив полум’я. Але нові свідчення на разі вказують, що саме він і розпалив те полум’я. Він не лише чиркнув сірником, але й підлив бензину у вогонь."⁴³

Закінчення 2-го розділу...