![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
je_suis_la_vieПочаток 2-го розділу.
(Закінчення 2-го розділу)
Саддамова реакція на Бушові захочення була передбачувана: він став відкрито погрожувати застосувати силу проти Кувейту та висунув свої війська до кордону. Щоб переконатися, що США підтримують вторгнення, він викликав до себе Посла США Апріл Ґласп’є і запитав її про ставлення Вашингтону до його суперечки з Кувейтом. Ґласп’є, згідно з інструкціями, що містилися у телеграмі, отриманій від Буша днем раніше, дала Садаму ледь замасковану відмашку, сказавши, що “Президент надав їй інструкції розширити та поглибити стосунки з Іраком" і передати Американське співчуття відносно його проблем. Далі вона сказала: “У нас немає певної думки щодо конфліктів Арабів проти Арабів, як-то ваші територіальні суперечки з Кувейтом...[Державний Секретар] Джеймз Бейкер дав вказівку нашому офіційному спікеру наголосити на цих інструкціях."44 Високопосадовці Пентагону боялися, що телеграми Буша стануть сигналом, що США не мають нічого проти вторгнення Іраку до Кувейту.45 "Ну і смердить" сказав хтось про телеграму. Але Буш випередив спробу Пентагону видати жорскіший посил, який би продемонстрував, що Америка не підтримує вторгнення Іраку до Кувейту.
На випадок виникнення питань про сигнали Хуссейну збоку Америки 31 липня, після того, як Іракські сили доставили паливо та амуніцію до лінії фронту для Іракських військових частин на кордоні з Кувейтом, Помічнику Державного Секретаря Келлі поставили запитання на громадських слуханнях підкомітету. Що трапиться, “якщо Ірак ринеться через кордон до Кувейту – не важливо з яких причин, - якою буде наша позиція стосовно використання військових сил США?” Спочатку Келлі відповів: "Я не можу давати відповіді з точки зору “якщо”". Потім, коли Конгресмен запитав: “Чи правильно буде сказати, що ми не маємо договірних зобов’язань, через які США були б змушені застосувати силу?” Келлі відповів: "Так, правильно.."46 Однак Генерал Норман Шварцкопф вже близько року креслив плани і провадив військві навчання масованого виступу сил США, на випадок вторгнення Іраку до Кувейту.47 Якби там не було, Саддаму дали зрозуміти, що США не виступлять проти у випадку його наступу на Кувейт.
2-го серпня Ірак вторгся до Кувейту.
ВІЙНА У ЗАТОЦІ, ЯК РЕКОНСТРУКЦІЯ ТРАВМИ
Через те, що підсвідомим фантазіям потрібен час, щоб встановився зв’язок фантазії з дійсністю, вторгнення Іраку до Кувейту спочатку лишилося майже непоміченим. В день вторгнення у Вашингтон Пост було опубліковано беземоційну статтю однією колонкою в нижній частині сторінки. Самому Бушу знадобився деякий час, щоби усвідомити переваги від вступу у війну, але спершу він не вбачав необхідності терміново втручатися, кажучи: "Ми не обговорюємо питання про втручання. Я зараз не розглядаю таку можливість”48 Так було доки Буш не зустрівся наступного дня у Аспені, штат Колорадо, з Британською Прем’єркою Маргарет Тетчер, де він визнав, що мусить обернути Іракську війну у американську; Тетчер відповіла йому, що він – Черчіль, Саддам – Гітлер, а Кувейт – Чехословакія.49 Як тільки пані Тетчер сказала Бушеві, що Саддам “лиходій”, він змінив свою думку на протилежну, як радила Тетчер: “Прем’єр Мініністр вдало виконала трансплантацію хребта” на Бушеві.50 Буш зненацька з’явився на ТБ та розповів Американцям, що вони мають “стати проти Зла”, проголосив політику “ніяких переговорів”з Іраком та спорядив Американські війська та літаки на Близький Схід.
Америка знову активізувалася, бо ось знову з’явився ворог, який виведе її із депресії. "Ми почувалися погано протягом місяців," сказав один оглядач. "Раптом ми відчули, що маємо мету... Американці люблять діяти."51 Нью Ріпаблік погодилася, надрукувавши: "Саддам Хуссейн зробив світові послугу, вторгнувшись до Кувейту" і цим забезпечив нам вихід із депресії.52 "Дяка Саддамові, Ми цього потребували" написав у заголовку до колонки про Іракське вторгнення ще одни журналіст.53 Наші загальні емоції злилися у Мальстрім. Ми станемо “Бурею у Пустелі”, щоби вичавити з себе наші страхи та розлюченність.
Логічні обґрунтування Буша щодо причин його вступу у війну схожі на зсув пустельних пісків. На початку він говорив, що це “наша робота”, потім “наш спосіб життя”, а потім “наша свобода”54 Справжня причина – психологічна: ми мали вилікуватися від депресії та сплесків спогадів про матусю з ремінцем, караючи чужих дітей, - на що, ми гадали, маємо право.
2:7 Саддам Хуссейн у вигляді Жахливої Матусі
Діти стали у центрі емоційної уваги відразу після початку Війни у Затоці. Тим часом як зображення жахливих Американських матусь повністю зникли з карикатур та журнальних обкладинок, замість них у карикатурах з’явився Саддам Хуссейн, котрого тепер зображували як жахливого батька, “дитячого кривдника”, якому подобається убивати дітей.
Незабаром тема “дітовбивці" розповсюдилася через ЗМІ. Надто переконливою була, повністю вигадана історія, розказана 15-літньою Іракською дівчинкою [згадалася осетинська дівчинка :))) L.V.], котра свідчила перед Радою Безпеки Конгресу про хірурга з Кувейту, який бачив, як Іракські солдати діставали немовлят із кюв’єзів і “клали на холодну підлогу помирати”55 Жоден з присутніх на слуханнях, як і жоден з журналістів, які заглитнули цю оповідь і не подумали перевірити деталі історії, оскільки вона підтверджувала підсвідомі фантазії, які вони поділяли. Лише після того, як війна закінчилася стало відомо, що “хірург” та дівчинка використовували фальшиві імена та персоналії, і що дівчинка насправді була донькою Кувейтського посла в США – факт відомий організаторам тієї зустрічі, як і те, що оповідь була повністю сфабрикованою, як і інші історії про масове зґвалтування та тортури збоку Іракців.56 Але ми потребували історій про жорстоке поводження з дітьми. Ми були готові знову розіграти наші дитячі травми, як пацієнти, які страждають від пост-травматичного стресу часто завдають болю своїм дітям чи самим собі для досягнення тимчасового полегшення від свого внутрішнього емоційного виснаження. Ми, відтак, мали реалізувати наші фантазії про жахливих матусь та мучити дітей, щоб підготуватися до війни.
ВІЙНА ЯК ВІДНОВЛЕННЯ ЧЕРЕЗ РИТУАЛЬНУ БИТВУ
Війна у Затоці була навряд чи першою, де ворог спочатку створювався а потім проти нього розпочиналася битва. Америка має довгу історію воєн проти диктаторів, яких вона спершу озброїла.57 Мета – національне оновлення через битву, як в ранніх цивілізаціях, коли країни, відчуваючи депресію, “забруднення”, влаштовували масштабні битви щоб “очистити” та “переродити” своїх грішних громадян.58 Ацтеки, приміром, час від часу вирішували, що вони забруднилися та влаштовували “Квіткові війни”, коли ділили свої армії на дві частини і влаштовували Космічні Битви поміж ними, щоб оживити свою країну. Під час цієї ритуальної битви вони не лише нищили тисячі людей, щоб задовольнити свою кровожерну богиню – рання версія Жахливої Матусі, - але також визначали в бою кращих воїнів та виривали їм серця в ритуалі кровного жертвоприношення богині.59
У ранніх цивілізаціях війна часто починалася з того, що лідери зазнавали ритуального приниження, метою яких було символічно відновити те саме приниження, якого вони зазнавали у дитинстві. Вавілонському царю, наприклад, давали ляпасів по обличчю, змушували принижено стояти на колінах перед священним зображенням та каятися в гріхах.60 В Америці, за кілька місяців до Війни у Затоці, Президента Буша змусили зазнати подібних принижень, називаючи його “хникалкою” (народний карикатурист Оліфант зобразив Буша, який носив ридикюльчик на покрученому зап’ясті), перед тим як він повернув собі чоловічість, вступивши у війну. Наприкінці 1989, журнал Тайм навіть зобразив його на своїй обкладинці як двоє Джорджів Бушів - один сильний, другий слабкий – точнісінько такий же фокус проробляли в ранніх суспільствах, коли перед війною призначалися “двійники” короля для демонстрації його слабкої половини та щоб підкреслити його сильні та слабкі сторони.61
2:8 Джордж Буш як “двійник” - і сильний лідер, і слабкий лідер
Жертовний ритуал війни тоді складався з трьох елементів:
(1)Грішний, забруднений світ з лідером, якого зображували як все слабнучого на тлі народних почуттів депресії та роззлюченості;
(2)Фантазії жахливих матусь – зображення роззлючених богинь, що загрожують пожерти країну в разі неотримання жертв, та
(3)Жертвоприношення дітей, чия кров поверне емоційне життя країні і яке у кінцевому рахунку становить собою “винну” дитину, котра була жертвою первинної травми.
Елементи цих дитячих травм видно у Війні в Затоці. Оскільки, Джорджа Буша самого били в дитинстві, він і сам почав погрожувати “дати копняка” Саддаму Хуссейну. Багато Американців, яких також били в дитинстві,62 примножили цю картину: країну заполонили майки з написами "Копняка йому", а також подібні прапори та бляхи для пасків. Американці відповідали журналістам, що вони хочуть “відшмагати того хлопця по заду" та "спустити йому штанці", а на карикатурах малювали будівлю ООН, прикрашеною написом “КОПНЯКА!”.63
Саддам Хуссейн, зі свого боку, бачив майбутню війну в контексті типових дитячих травм, яких він та його співвітчизники були зазнали. Приміром, більшість Іракців чоловічої статі перенесли криваве і жахливе обрізання десь у шестирічному віці. Сам Саддам говорив метафорами, які відображали страхи кривавої кастрації, говорячи, що місія Іраку - “повернути гілку Кувейт до свого коріння – Іраку” і клявся, що Американці “умиються власною кров’ю”64 Це його місія, казав він, повернути Іраку “частину, відрізану Англійськими ножицями”.65
Обидва народи бачили війну, як священу битву між Добром і Злом. Ірак заявляв, що Американці “осквернили Мекку” і що війна “очистить наші душі” у “відкритому бою... між Добром і Злом."66 Конгресмен США Стівен Соларц, проводячи провійськові сили до голосування за вторгнення, сказав: “У світі існує Зло."67 Конфлікт, певно, не стосувався економіки. США витрачають 50 мілярдів щорічно на підтримку своєї воєнщини у Затоці, в той же час імпортуючи щорічно лише на 15 мільярдів з цього регіону.68 Війна та ембарго носили чисто емоційний характер, не економічний. Як більшість сучасних народів, Америка вступала у війну раз на два десятиліття, починаючи з війни у В’єтнамі. Оскільки, війна була згубною схильністю, емоційним розладом, Америці довелося організовувати собі нову війну, щоби очиститися від поступу та процвітання 1980-х, а Саддам охоче став ворогом, щоб ми очистилися та переродилися.
Буш розповів країні, що він бореться за “Новий Світовий Порядок”, який приведе до “Нової Ери Миру” в усьому світі. Американці, у яких брали інтерв’ю до вторгнення, відповідали журналістам: "Хід історії змінився... Я не знаю точно, що це означає, але я знаю, що тепер все буде інакше... Країна перетнула певну межу... [Це] одна з тих подій, що відзначає кінець старої епохи та початок нової."69 Як і стародавні суспільства, Америка нафантазувала собі, що світ переродиться через людське жертвоприношення.
Оскільки ритуали жертвоприношення записані через Бога, то відчувається ніби вони містять у собі певну нав’язливу ознаку неминучості та неможливості уникнути руки виконавця цих ритуалів. Хоча декотрі Американці, у яких було краще дитинство, включаючи Джиммі Картера та Начальника Штабу Генерала Коліна Пауела,70 гадали, що варто б спробувати запровадити санкції перш ніж починати війну, Буш відкинув пропозиції Горбачова та Саддама, які погоджувалися відвести Іракські війська з Кувейту в обмін на гарантії залишити Саддама при владі.71 Навіть коли це було саме тим, чого досягли б через війну – мир був неприйнятним. "Неминучість цього завжди була присутньою”, сказав Буш, віддаючи наказ на вторгнення. У першу ніч війни, він, за інформацією, “слідкував за народом, який іде на війну, точно дотримуючись його сценарію. У своєму маленькому кабінеті коло Овального Кабінету, перемикаючи дистанційним пультом телеканали... [Він] спокійно зауважив: ‘Ну точно за планом’".72 Америка почала війну, скинувши 88000 тон бомб на Ірак, сімдесят відсотків з них не попали в ціль і убили цивільних.73 Одного ветерана служби новин на ЕнБіСі звільнили за спробу передати репортаж про загибель Іракських цивільних.74 Заборонені напалмові бомби, якими журналісти лякали, що Саддам скидатиме на Американців, широко використовувалися виключно Американськими військами на територіях перебування як Іракських військових, так і цивільних.75
2:9 Американці відчували переродження війною
Американці зачаровано дивилися по ТБ, як Б-52-гі вистилали бомбами цілі міста, буквально загіпнотизовано пожирали відео, де ракета влітає у вентиляційну шахту чи як лікарня вилітає у повіртя, чи як руйнують водні резервуари, станції фільтрації води, чи як вщент зносяться школи.76 Солдати казали, що це їм “нагадує стрілянину по рибам у діжці.”77 Незважаючи на спроби заперечити дійсність убивств, називаючи килимові бомбардування “хірургічними ударамми”, а десятки тисяч понівечених тіл Іракських цивільних “побічною шкодою”, Пентагон все ж пізніше визнав, що він масовано знищував цивільні об’єкти, щоб, цитую: “деморалізувати населення”.78 В наших головах, однак, був суцільний дисонанс. Ми убивали людей, але вони не були справжніми. Один тележурналіст сказав нам після того, як першими вісьмома тисячами вильотів було зітерто у порох території перебування Іракських цивільних: “Незабаром нам доведеться припинити повітряну війну та почати убивати людей".79 Прикуті до наших телевізорів, загіпнотизовані війною, ми виявили, що вона має “моторошну, контрольовану на відстані властивість... здавалося, що ми спостерігаємо за війною технологій..."80 чи сцену з фільму “Зоряні Війни”, де Люк Скайукер б’ється проти Дарта Вейдера, чи бункери з високотехнологічними лазерними бомбами, які нищать лише машини, а не людей.
Різанина повернула народ до життя. Рейтинги Буша злетіли. Оліфант намалював карикатуру, де ридикюльчик Буша тепер на “пенсії у шафці”, чествуючи його, як могутнього військового лідера. Політичні карикатури світилися радістю, показуючи Американців з піднятими руками у танці, доки бомби падають на ворога. Продовжуючи втілювати в життя фантазію “Копняка”, в одній карикатурі на День Валентина зобразили Американську ракету, що ось-ось влучить в зад нажаханому Саддаму Хуссейну. Відтворення наших дитячих травм, та перенесення їх на інших – це так збуджує.
Війна була страшною, як і обіцяли. За 43 дні війни плюс роки ембарго опісля, Америка досягла того, що ООН охарактеризувала як “майже апокаліптична руйнація” Іраку. На 42-й день вже налічувалося 110000 авіавильотів - еквивалент семи бомб, скинутих на Хіросіму. Більше 120000 солдатів було убито, плюс понад 1,000,000 дітей,81 більшість з яких померло від недоїдання та епідемій, спричинених нашими систематичними бомбардуваннями Іракських зрошувальних каналів, харчопереробних фабрик, а потім через наше тривале ембарго, - геноцидне порушення Женевської Конвенції, за якою забороняється допускати голодування цивільних.82 Убивство цивільних, хоч і стверджується, що Америка цього явно уникає – насправді Американська специалізація, починаючи геноцидом Корінних Американців (майже всі невинні цивільні), кінчаючи бомабрдуванням Хіросіми (цивільні усі).
Після того як 100 мільярдів доларів викинули на убивство Іракців, ми побачили, що ми не убили “лиходія” Саддама аж ніяк. Буш вирішив відкликати війська від переслідування Саддама під приводом “забезпечення противаг” проти інших країн. Ми в основному убивали невинних жінок та дітей, що представляли Небезпечних Матусь та Поганих Дітлахів у нашій підсвідомості. Ми злилися з винуватцями наших дитячих травм, вичистили приховане насильство в наших головах, і в результаті нашого жахливого жервтоприношення невинних людей, ми, як народ, відчули себе набагато краще.83
Співчуття до невинно убитих не було зовсім. Ми навіть не помітили, що відбувся геноцид дітей. Померлі цивільні, звісно ж, не були “побічною шкодою”, оскільки, за посиланням на одного уповноваженого “Пентагон масовано знищував цивільні об’єкти, щоб деморалізувати населення та поглибити ефект від санкцій”.84 В результаті, п’ятьма роками пізніше, вода була забрудненою, вулиці повні сміття, а лікарні практично не діяли. Від 1000000 до 6000000 і більше Іракців, зрештою, померли за інформацією Управління Атомною Енергетикою (і знову ж таки діти) як внаслідок ембарго, так і внаслідок впливу радіоактивних опадів від випущених Американцями 65000 снарядів зі збідненим ураном.85 Ті діти все ще живуть всупереч нашим геноцидним спробам і згідно зі звітом Уор Уоч ці діти “найбільш травмовані діти війни, про яких будь-коли писалося."86 Цією війною ми досягли своєї мети. Америка провела масовий парад перемоги, а Президент розповів Американцям, що “темніший бік людської природи” точно зазнав поразки. Темніший бік нашого власного “псіхе” знову стабілізувався, і запевнив нас, що наш народ вступив до Нового Світового Порядку.
Ритуал жертвоприношення було виконано згідно з планом: геноцид жінок та дітей. Народ знову очистився від емоційного забруднення. Рейтинги популярності Президента підскочили до 91-го відсотка – найвищий аніж у будь-якого Американського лідера за всю історію. Фондовий ринок злетів угору. "Буш... відновив Американськй дух “можу все”... Так добре почуватися переможцем."87 Різанина об’єднала країну так, як ніщо інше позитивне не могло її об’єднати. Передовиці по всій країні вітали Президента з “розгромом Зла” та розлягалися думками на що буде схожим Новий Світовий Порядок та коли він настане. Переможці більше не почувалися у депресії. Американська двадцять восьма війна і, можливо, людська мільйонна, знову відновила наше почуття могутності. Ми відчували – ми переродилися.
1. The best single study is Glenn David, Childhood and History in America. New York: Psychohistory Press, 1976. For bibliography of psychobiographical studies, see Henry Lawton, The Psychohistorian's Handbook. New York: Psychohistory Press, 1988, pp. 161-176.
2. See Paul H. Elovitz, "Three Days in Plains," and David Beisel, "Toward a Psychohistory of Jimmy Carter," in Lloyd deMause and Henry Ebel, Eds., Jimmy Carter and American Fantasy: Psychohistorical Explorations. New York: Two Continents, 1977, pp. 33-96.
3. Ronald Reagan, Where's the Rest of Me? New York: Karz Publishers, 1981, pp. 9 and 11.
4. See extensive psychobiography of Reagan in Lloyd deMause, Reagan's America. New York: Creative Roots, 1984, pp. 36-50.
5. Suzy T. Kane, "What the Gulf War Reveals About George Bush's Childhood." The Journal of Psychohistory 20(1992): 149-166.
6. Barbara T. Toessner, "Obedience, Diligence, and Fun: Bush's Extraordinary Family Life." Jacksonville, Florida, Times Union, January 15, 1989, p. A3. See also J. Hyams, Flight of the Avenger: George Bush at War. New York: Harcourt Brace Jovanovich, 1991.
7. Gail Sheehy, Character: America's Search for Leadership. New York: William Morrow & Co., 1988, p. 160.
8. See deMause, Foundations, pp. 172-243.
9. "Is Peace Really Breaking Out All Over?" Newsweek, August 1, 1988.
10. David R. Beisel, "Europe's Feelings of Collapse 1990-1993." The Journal of Psychohistory 21(1993): 133.
11. New York Times, March 3, 1990, p. D1.
12. The New York Times, January 2, 1990, p. D11; New York Post, April 26, 1990, p. 4; Washington Post, October 2, 1990, p. A19.
13. Lloyd deMause, "It's Time to Sacrifice...Our Children." The Journal of Psychohistory 18(1990): 135-144.
14. Benjamin J. Stein, "Our Man in Nirvana." The New York Times, January 22, 1992, p. A21.
15. The Washington Post, October 5, 1992, p. A8.
16. The result of the $165-billion tax increase was to decrease tax receipts and push the deficit in 1991 to the highest level in American history, $385 billion, rather than the projected deficit of $63 billion, an error of $322 billion; see Lewis H. Lapham, "Notebook: Washington Phrase Book. " Harper's Magazine, October 1993, p. 9; also see Dean Baker, "Depressing Our Way to Recovery." The American Prospect, Winter 1994, pp. 108-114.
17. The phrase is from the Federal Reserve in 1929, cited in William Greider, Secrets of the Temple: How the Federal Reserve Runs the Country. New York: Simon and Schuster, 1987, p. 300. The only economist who recognize the depressive intent of the 1991 budget deal was Robert Eisner, The Mistunderstood Economy: What Counts and How to Count It. Boston: Harvard Business School Press, 1994, p. 83.
18. Sigmund Freud, "The Interpretation of Dreams," The Standard Edition of The Complete Psychological Works of Sigmund Freud. Vol. IV., p. 260.
19. See Lloyd deMause, "'Heads and Tails'": Money As a Poison Container." The Journal of Psychohistory 16(1988): 1-18.
20. William Greider, "The Shadow Debate on the American Economy." Rolling Stone, July 14-28, p. 85.
21. For evidence, see Chapter 7, "The Poison Builds Up: "There's a Virus in our Bloodstream," in deMause, Reagan's America, pp. 114-135.
22. Ibid.
23. Paul Blustein, "Squeeze Play: The Slump We Need Has Started," Washington Post, February 7, 1988, p. C1; Maxwell Newton, "Fed Must Move to Stem Growth in U.S. Economy," New York Post, January 26, 1988, p. 35; "The Inevitable Tax Hike," U.S. News & World Report, July 11, 1988, p. 17; Greider, "The Shadow Debate," Rolling Stone, p. 85.
24. Paul Volcker, cited in Greider, Secrets of the Temple, p. 70.
25. Washington Post, November 26, 1990, p. B1.
26. Henry Allen, "America, the Bummed." Newsday, December 4, 1990, p. 82.
27. John Toland, The Rising Sun: The Decline and Fall of the Japanese Empire, 1936-1945. New York: Random House, 1970, p. 112.
28. See David Beisel, The Suicidal Embrace: Hitler, The Allies and The Origins of the Second World War, forthcoming, a book that is the most thoroughly-documented study of the emotional basis of nations going to war.
29. U.S. Army Chief of Staff Carl Vuono, cited in Rick Atkonson, Crusade: The Untold Story of the Persian Gulf War. Boston: Houghton Mifflin Co., 1993, p. 273.
30. Christopher Jencks, "Is Violent Crime Increasing?" The American Prospect, Winter, 1994, pp. 98-107; Richard Morin, "Crime Time: The Fear, The Facts." The Washington Post, January 30, 1994, p. C1.
31. Miles Harvey, "Hollywood's mega-monster horror hits and misses." In These Times, March 20-26, 1991, pp. 22-25.
32. Lloyd deMause, "It's Time to Sacrifice...Our Children." The Journal of Psychhistory 18(1990): 142.
33. Lloyd deMause, "The Gulf War as a Mental Disorder." The Journal of Psychohistory 19(1991): 1-22; also see the other articles in this Special Gulf War Issue (Fall 1990) of the Journal.
34. Murray Waas and Craig Unger, "In the Loop: Bush's Secret Mission." New Yorker, November 2, 1992, pp. 64-84; Kenneth Timmerman, The Death Lobby: How the West Armed Iraq. New York: Houghton Mifflin, 1992; Alan Friedman, Spider's Web: The Secret History of How the White House Illegally Armed Iraq. New York: Bantam Books, 1993.
35. "Iraqgate." U.S. News & World Report, May 18, 1992, pp. 42-51; "Did Bush Create This Monster?" Time, June 8, 1992, pp. 41-42; Stephen Pizzo, "Covert Plan." Mother Jones, July/August, 1992, pp. 20-22.
36. Alan Friedman, "The President Was Very, Very Mad." The New York Times, November 7, 1993, p. E15; Friedman, Spider's Web.
37. Ibid.
38. Anna Aragno, "Master of His Universe." The Journal of Psychohistory 19(1991): 96-108; Peter Waldman, "A Tale Emerges of Saddam's Origins That Even He May Not Have Known." The Wall Street Journal, February 7, 1991, p. A10; Gail Sheehy, "How Saddam Survived." Vanity Fair, August 1991, pp. 31-53; J. Miller and L. Mylroie, Saddam Hussein and the Crisis in the Gulf. New York: Times Books, Random House, 1990.
39. Ramsey Clark, The Fire This Time: U.S. War Crimes in the Gulf. New York: Thunder's Mouth Press, 1992, pp. 12-16.
40. Ibid., p. 15.
41. Ibid.
42. Jonathan Vankin, Conspiracies, CoverUps, and Crimes: Political Manipulation and Mind Control in America. New York: Paragon House Publishers, 1991, p. 203.
43. Peter Mantius, "Iraqgate: Shell Game." In These Times, January 22, 1996, p. 28.
44. Ibid., p. 23; also see Clark's description of how Glaspie lied to Congress on what she said to Hussein, p. 24.
45. The New York Times, October 25, 1992, p. A1;
46. Ibid;.;The New York Times, September 23, 1990, pp. L18 and L19; The Washington Post, September 19, 1990, p. A19; Paul A. Gigot, "A Great American Screw-Up: The U.S. and Iraq, 1980-1990," The National Interest, Winter 1990/91, pp. 3-10.
47. Ramsey Clark, War Crimes: A Report on United States War Crimes Against Iraq. Washington, DC: Maisonneuve Press, 1992, p. 67.
48. Jean Edward Smith, George Bush's War. New York: Henry Holt and Co., 1992, p. 64.
49. Robert B. McFarland, "War Hysteria and Group-Fantasy in Colorado." Journal of Psychohistory 19(1991): 36; Smith, George Bush's War, pp. 7-8.
50. Jean Edward Smith, George Bush's War. New York: Henry Holt and Co., 1992, p. 68.
51. DeMause, "It's Time to Sacrifice," p. 143.
52. The New Republic, September 3, 1990, p. 9.
53. Ben Wattenberg, "Thanks Saddam. We Needed That." New York Post, January 17, 1991, p. 8.
54. Theodore Draper, "The True History of the Gulf War." The New York Review of Books, January 30, 1992, p. 41.
55. The entire deception is described in Clark, The Fire This Time, pp. 31-32 and in John R. MacArthur, "Remember Nayirah, Witness for Kuwait?" The New York Times, January 6, 1991, A17.
56. Ibid.
57. DeMause, "America's Search for a Fighting Leader," pp. 122-123.
58. DeMause, "Gulf War," pp. 12-14; Lloyd deMause, Foundations of Psychohistory, pp. 244-332.
59. Burr C. Brundage, The Fifth Sun: Aztec Gods, Aztec World. Austin, Texas: University of Texas Press, 1979; Patricia R. Anawalt, "Understanding Aztec Human Sacrifice." Archaeology 35(1982): 38-45; Elizabeth P. Benson and Elizabeth H. Boone, Eds. Ritual Human Sacrifice in MesoAmerica. Washington, D.C.: Dumbarton Oaks Research Library, 1985; Burr C. Brundage, The Jade Steps: A Ritual Life of the Aztecs. Salt Lake City: University of Utah Press, 1985.
60. Details of the combat ritual are documented in Theodore H. Gaster, Thespis: Ritual, Myth and Drama in the Ancient Near East. New York: Harper and Row, n.d.; Valerio Valeri, Kingship and Sacrifice: Ritual and Society and Ancient Hawaii. Chicago: The University of Chicago Press, 1985; Brundage, The Jade Steps; deMause, "Gulf War," pp. 12-14.
61. Valeri, Kingship and Sacrifice, p. 165.
62. DeMause, Foundations of Psychohistory, pp. 1-83.
63. New York Post, June 11, 1991, p. 16; WABC-TV, February 28, 1991; Washington Post, February 24, 1991, p. A26.
64. Rafael Patai, The Arab Mind. New York: Charles Scribners Sons, 1983; The Wall Street Journal, Febrauary 7, 1991, p. A1; The New York Times, January 7, 1991, p. A1.
65. The New York Times, October 11, 1994, p. A13.
66. New York Post, August 11, 1990, p. 3; New York Newsday, January 12, 1991, p. 10.
67. New York Post, January 17, 1991, p. 31.
68. Ramsey Clark, The Children Are Dying. Washington, DC: Maisonneuve Press, 1996, p. 113.
69. The New York Times, January 16, 1991, p. A1 and January 18, 1991, p. A1.
70. David Roth, Sacred Honor: The Biography of Colin Powell. Zondervan Books, 1993; Howard Means, Colin Powell: A Biography. Ballantine Books, 1992.
71. Jean Edward Smith, George Bush's War, p. 8; Rick Atkinson, Crusade: The Untold Story of the Persian Gulf War. Boston: Houghton Mifflin Co., 1993, p. 347-348.
72. The Washington Post, January 16, 1991, p. A1; new York Post, January 17, 1991, p. 8.
73. Ramsey Clark, War Crimes: A Report on United States War Crimes Against Iraq. Washington, DC: Maisonneuve Press, 1992, p. 15.
74. Beth Sanders, "Fear and Favor in the Newsroom." California Newsreel, KTEH, San Jose Public Television.
75. Ibid., p. 17.
76. U.S. bombs hit 28 civilian hospitals, 52 community health centers, 676 schools, and 56 mosques; see Clark, The Fire This Time, pp. 66. On the psychohistorical role of American TV, see Daniel Dervin, "From Oily War to Holy War: Vicissitudes of Group-Fantasy Surrounding the Persian Gulf Crisis." The Journal of Psychohistory 19(1991): 67-83.
77. Elizabeth Drew, "Letter from Washington." New Yorker, May 6, 1991, p. 101.
78. Ibid., p. 69.
79. WCBS-TV, January 21, 1991.
80. The New Yorker, January 28, 1991, p. 21.
81. Ramsey Clark, The Children Are Dying. Washington DC: Maisonneuve Press, 1996.
82. Out Now, "Weapons of Mass Destruction." War Watch, November-December 1991, pp. 1-10; Kane, "What the Gulf War Reveals About George Bush's Childhood," pp. 149-140; Robert Reno, "Heck, Let's Drop a Few More if The Allies Are Buying." New York Newsday, May 16, 1991, p. 50; William M. Arkin, "The Gulf 'Hyperwar'--An Interim Tally." The New York Times, June 22, 1991, p. 23; Nina Burleigh, "Watching Children Starve to Death." Time, June 10, 1991, p. 56; Ross B. Mirkarimi, "Disease, despair, destruction still plague Iraq." In These Times, June 10-23, 1992, p. 10; Clark, The Fire This Time, p. 43; Draper, "The True History of the Gulf War." pp. 36-45.
83. The U.S. government has used illegal blockade sanctions against the civilians populations in Cuba, Panama, Libya, Iran, Vietnam, Nicaragua and Korea as well as Iraq.
84. Clark, The Fire This Time, p. 69.
85. Kemp Houck, "Tank-Plinking in the Gulf." Z Magazine, July/August, 1994, pp. 70-72.
86. Julia Devin, executive director of the International Commission on Medical Neutrality, November 13, 1991, cited in Draper, "True History of the Gulf War," p. 40.
87. Ann McFeatters, "The Good Guys Won, and America's Can-do Spirit Was Restored," Chicago Tribune, March 1, 1991.
(Закінчення 2-го розділу)
Саддамова реакція на Бушові захочення була передбачувана: він став відкрито погрожувати застосувати силу проти Кувейту та висунув свої війська до кордону. Щоб переконатися, що США підтримують вторгнення, він викликав до себе Посла США Апріл Ґласп’є і запитав її про ставлення Вашингтону до його суперечки з Кувейтом. Ґласп’є, згідно з інструкціями, що містилися у телеграмі, отриманій від Буша днем раніше, дала Садаму ледь замасковану відмашку, сказавши, що “Президент надав їй інструкції розширити та поглибити стосунки з Іраком" і передати Американське співчуття відносно його проблем. Далі вона сказала: “У нас немає певної думки щодо конфліктів Арабів проти Арабів, як-то ваші територіальні суперечки з Кувейтом...[Державний Секретар] Джеймз Бейкер дав вказівку нашому офіційному спікеру наголосити на цих інструкціях."44 Високопосадовці Пентагону боялися, що телеграми Буша стануть сигналом, що США не мають нічого проти вторгнення Іраку до Кувейту.45 "Ну і смердить" сказав хтось про телеграму. Але Буш випередив спробу Пентагону видати жорскіший посил, який би продемонстрував, що Америка не підтримує вторгнення Іраку до Кувейту.
На випадок виникнення питань про сигнали Хуссейну збоку Америки 31 липня, після того, як Іракські сили доставили паливо та амуніцію до лінії фронту для Іракських військових частин на кордоні з Кувейтом, Помічнику Державного Секретаря Келлі поставили запитання на громадських слуханнях підкомітету. Що трапиться, “якщо Ірак ринеться через кордон до Кувейту – не важливо з яких причин, - якою буде наша позиція стосовно використання військових сил США?” Спочатку Келлі відповів: "Я не можу давати відповіді з точки зору “якщо”". Потім, коли Конгресмен запитав: “Чи правильно буде сказати, що ми не маємо договірних зобов’язань, через які США були б змушені застосувати силу?” Келлі відповів: "Так, правильно.."46 Однак Генерал Норман Шварцкопф вже близько року креслив плани і провадив військві навчання масованого виступу сил США, на випадок вторгнення Іраку до Кувейту.47 Якби там не було, Саддаму дали зрозуміти, що США не виступлять проти у випадку його наступу на Кувейт.
2-го серпня Ірак вторгся до Кувейту.
ВІЙНА У ЗАТОЦІ, ЯК РЕКОНСТРУКЦІЯ ТРАВМИ
Через те, що підсвідомим фантазіям потрібен час, щоб встановився зв’язок фантазії з дійсністю, вторгнення Іраку до Кувейту спочатку лишилося майже непоміченим. В день вторгнення у Вашингтон Пост було опубліковано беземоційну статтю однією колонкою в нижній частині сторінки. Самому Бушу знадобився деякий час, щоби усвідомити переваги від вступу у війну, але спершу він не вбачав необхідності терміново втручатися, кажучи: "Ми не обговорюємо питання про втручання. Я зараз не розглядаю таку можливість”48 Так було доки Буш не зустрівся наступного дня у Аспені, штат Колорадо, з Британською Прем’єркою Маргарет Тетчер, де він визнав, що мусить обернути Іракську війну у американську; Тетчер відповіла йому, що він – Черчіль, Саддам – Гітлер, а Кувейт – Чехословакія.49 Як тільки пані Тетчер сказала Бушеві, що Саддам “лиходій”, він змінив свою думку на протилежну, як радила Тетчер: “Прем’єр Мініністр вдало виконала трансплантацію хребта” на Бушеві.50 Буш зненацька з’явився на ТБ та розповів Американцям, що вони мають “стати проти Зла”, проголосив політику “ніяких переговорів”з Іраком та спорядив Американські війська та літаки на Близький Схід.
Америка знову активізувалася, бо ось знову з’явився ворог, який виведе її із депресії. "Ми почувалися погано протягом місяців," сказав один оглядач. "Раптом ми відчули, що маємо мету... Американці люблять діяти."51 Нью Ріпаблік погодилася, надрукувавши: "Саддам Хуссейн зробив світові послугу, вторгнувшись до Кувейту" і цим забезпечив нам вихід із депресії.52 "Дяка Саддамові, Ми цього потребували" написав у заголовку до колонки про Іракське вторгнення ще одни журналіст.53 Наші загальні емоції злилися у Мальстрім. Ми станемо “Бурею у Пустелі”, щоби вичавити з себе наші страхи та розлюченність.
Логічні обґрунтування Буша щодо причин його вступу у війну схожі на зсув пустельних пісків. На початку він говорив, що це “наша робота”, потім “наш спосіб життя”, а потім “наша свобода”54 Справжня причина – психологічна: ми мали вилікуватися від депресії та сплесків спогадів про матусю з ремінцем, караючи чужих дітей, - на що, ми гадали, маємо право.
Діти стали у центрі емоційної уваги відразу після початку Війни у Затоці. Тим часом як зображення жахливих Американських матусь повністю зникли з карикатур та журнальних обкладинок, замість них у карикатурах з’явився Саддам Хуссейн, котрого тепер зображували як жахливого батька, “дитячого кривдника”, якому подобається убивати дітей.
Незабаром тема “дітовбивці" розповсюдилася через ЗМІ. Надто переконливою була, повністю вигадана історія, розказана 15-літньою Іракською дівчинкою [згадалася осетинська дівчинка :))) L.V.], котра свідчила перед Радою Безпеки Конгресу про хірурга з Кувейту, який бачив, як Іракські солдати діставали немовлят із кюв’єзів і “клали на холодну підлогу помирати”55 Жоден з присутніх на слуханнях, як і жоден з журналістів, які заглитнули цю оповідь і не подумали перевірити деталі історії, оскільки вона підтверджувала підсвідомі фантазії, які вони поділяли. Лише після того, як війна закінчилася стало відомо, що “хірург” та дівчинка використовували фальшиві імена та персоналії, і що дівчинка насправді була донькою Кувейтського посла в США – факт відомий організаторам тієї зустрічі, як і те, що оповідь була повністю сфабрикованою, як і інші історії про масове зґвалтування та тортури збоку Іракців.56 Але ми потребували історій про жорстоке поводження з дітьми. Ми були готові знову розіграти наші дитячі травми, як пацієнти, які страждають від пост-травматичного стресу часто завдають болю своїм дітям чи самим собі для досягнення тимчасового полегшення від свого внутрішнього емоційного виснаження. Ми, відтак, мали реалізувати наші фантазії про жахливих матусь та мучити дітей, щоб підготуватися до війни.
ВІЙНА ЯК ВІДНОВЛЕННЯ ЧЕРЕЗ РИТУАЛЬНУ БИТВУ
Війна у Затоці була навряд чи першою, де ворог спочатку створювався а потім проти нього розпочиналася битва. Америка має довгу історію воєн проти диктаторів, яких вона спершу озброїла.57 Мета – національне оновлення через битву, як в ранніх цивілізаціях, коли країни, відчуваючи депресію, “забруднення”, влаштовували масштабні битви щоб “очистити” та “переродити” своїх грішних громадян.58 Ацтеки, приміром, час від часу вирішували, що вони забруднилися та влаштовували “Квіткові війни”, коли ділили свої армії на дві частини і влаштовували Космічні Битви поміж ними, щоб оживити свою країну. Під час цієї ритуальної битви вони не лише нищили тисячі людей, щоб задовольнити свою кровожерну богиню – рання версія Жахливої Матусі, - але також визначали в бою кращих воїнів та виривали їм серця в ритуалі кровного жертвоприношення богині.59
У ранніх цивілізаціях війна часто починалася з того, що лідери зазнавали ритуального приниження, метою яких було символічно відновити те саме приниження, якого вони зазнавали у дитинстві. Вавілонському царю, наприклад, давали ляпасів по обличчю, змушували принижено стояти на колінах перед священним зображенням та каятися в гріхах.60 В Америці, за кілька місяців до Війни у Затоці, Президента Буша змусили зазнати подібних принижень, називаючи його “хникалкою” (народний карикатурист Оліфант зобразив Буша, який носив ридикюльчик на покрученому зап’ясті), перед тим як він повернув собі чоловічість, вступивши у війну. Наприкінці 1989, журнал Тайм навіть зобразив його на своїй обкладинці як двоє Джорджів Бушів - один сильний, другий слабкий – точнісінько такий же фокус проробляли в ранніх суспільствах, коли перед війною призначалися “двійники” короля для демонстрації його слабкої половини та щоб підкреслити його сильні та слабкі сторони.61
Жертовний ритуал війни тоді складався з трьох елементів:
(1)Грішний, забруднений світ з лідером, якого зображували як все слабнучого на тлі народних почуттів депресії та роззлюченості;
(2)Фантазії жахливих матусь – зображення роззлючених богинь, що загрожують пожерти країну в разі неотримання жертв, та
(3)Жертвоприношення дітей, чия кров поверне емоційне життя країні і яке у кінцевому рахунку становить собою “винну” дитину, котра була жертвою первинної травми.
Елементи цих дитячих травм видно у Війні в Затоці. Оскільки, Джорджа Буша самого били в дитинстві, він і сам почав погрожувати “дати копняка” Саддаму Хуссейну. Багато Американців, яких також били в дитинстві,62 примножили цю картину: країну заполонили майки з написами "Копняка йому", а також подібні прапори та бляхи для пасків. Американці відповідали журналістам, що вони хочуть “відшмагати того хлопця по заду" та "спустити йому штанці", а на карикатурах малювали будівлю ООН, прикрашеною написом “КОПНЯКА!”.63
Саддам Хуссейн, зі свого боку, бачив майбутню війну в контексті типових дитячих травм, яких він та його співвітчизники були зазнали. Приміром, більшість Іракців чоловічої статі перенесли криваве і жахливе обрізання десь у шестирічному віці. Сам Саддам говорив метафорами, які відображали страхи кривавої кастрації, говорячи, що місія Іраку - “повернути гілку Кувейт до свого коріння – Іраку” і клявся, що Американці “умиються власною кров’ю”64 Це його місія, казав він, повернути Іраку “частину, відрізану Англійськими ножицями”.65
Обидва народи бачили війну, як священу битву між Добром і Злом. Ірак заявляв, що Американці “осквернили Мекку” і що війна “очистить наші душі” у “відкритому бою... між Добром і Злом."66 Конгресмен США Стівен Соларц, проводячи провійськові сили до голосування за вторгнення, сказав: “У світі існує Зло."67 Конфлікт, певно, не стосувався економіки. США витрачають 50 мілярдів щорічно на підтримку своєї воєнщини у Затоці, в той же час імпортуючи щорічно лише на 15 мільярдів з цього регіону.68 Війна та ембарго носили чисто емоційний характер, не економічний. Як більшість сучасних народів, Америка вступала у війну раз на два десятиліття, починаючи з війни у В’єтнамі. Оскільки, війна була згубною схильністю, емоційним розладом, Америці довелося організовувати собі нову війну, щоби очиститися від поступу та процвітання 1980-х, а Саддам охоче став ворогом, щоб ми очистилися та переродилися.
Буш розповів країні, що він бореться за “Новий Світовий Порядок”, який приведе до “Нової Ери Миру” в усьому світі. Американці, у яких брали інтерв’ю до вторгнення, відповідали журналістам: "Хід історії змінився... Я не знаю точно, що це означає, але я знаю, що тепер все буде інакше... Країна перетнула певну межу... [Це] одна з тих подій, що відзначає кінець старої епохи та початок нової."69 Як і стародавні суспільства, Америка нафантазувала собі, що світ переродиться через людське жертвоприношення.
Оскільки ритуали жертвоприношення записані через Бога, то відчувається ніби вони містять у собі певну нав’язливу ознаку неминучості та неможливості уникнути руки виконавця цих ритуалів. Хоча декотрі Американці, у яких було краще дитинство, включаючи Джиммі Картера та Начальника Штабу Генерала Коліна Пауела,70 гадали, що варто б спробувати запровадити санкції перш ніж починати війну, Буш відкинув пропозиції Горбачова та Саддама, які погоджувалися відвести Іракські війська з Кувейту в обмін на гарантії залишити Саддама при владі.71 Навіть коли це було саме тим, чого досягли б через війну – мир був неприйнятним. "Неминучість цього завжди була присутньою”, сказав Буш, віддаючи наказ на вторгнення. У першу ніч війни, він, за інформацією, “слідкував за народом, який іде на війну, точно дотримуючись його сценарію. У своєму маленькому кабінеті коло Овального Кабінету, перемикаючи дистанційним пультом телеканали... [Він] спокійно зауважив: ‘Ну точно за планом’".72 Америка почала війну, скинувши 88000 тон бомб на Ірак, сімдесят відсотків з них не попали в ціль і убили цивільних.73 Одного ветерана служби новин на ЕнБіСі звільнили за спробу передати репортаж про загибель Іракських цивільних.74 Заборонені напалмові бомби, якими журналісти лякали, що Саддам скидатиме на Американців, широко використовувалися виключно Американськими військами на територіях перебування як Іракських військових, так і цивільних.75
Американці зачаровано дивилися по ТБ, як Б-52-гі вистилали бомбами цілі міста, буквально загіпнотизовано пожирали відео, де ракета влітає у вентиляційну шахту чи як лікарня вилітає у повіртя, чи як руйнують водні резервуари, станції фільтрації води, чи як вщент зносяться школи.76 Солдати казали, що це їм “нагадує стрілянину по рибам у діжці.”77 Незважаючи на спроби заперечити дійсність убивств, називаючи килимові бомбардування “хірургічними ударамми”, а десятки тисяч понівечених тіл Іракських цивільних “побічною шкодою”, Пентагон все ж пізніше визнав, що він масовано знищував цивільні об’єкти, щоб, цитую: “деморалізувати населення”.78 В наших головах, однак, був суцільний дисонанс. Ми убивали людей, але вони не були справжніми. Один тележурналіст сказав нам після того, як першими вісьмома тисячами вильотів було зітерто у порох території перебування Іракських цивільних: “Незабаром нам доведеться припинити повітряну війну та почати убивати людей".79 Прикуті до наших телевізорів, загіпнотизовані війною, ми виявили, що вона має “моторошну, контрольовану на відстані властивість... здавалося, що ми спостерігаємо за війною технологій..."80 чи сцену з фільму “Зоряні Війни”, де Люк Скайукер б’ється проти Дарта Вейдера, чи бункери з високотехнологічними лазерними бомбами, які нищать лише машини, а не людей.
Різанина повернула народ до життя. Рейтинги Буша злетіли. Оліфант намалював карикатуру, де ридикюльчик Буша тепер на “пенсії у шафці”, чествуючи його, як могутнього військового лідера. Політичні карикатури світилися радістю, показуючи Американців з піднятими руками у танці, доки бомби падають на ворога. Продовжуючи втілювати в життя фантазію “Копняка”, в одній карикатурі на День Валентина зобразили Американську ракету, що ось-ось влучить в зад нажаханому Саддаму Хуссейну. Відтворення наших дитячих травм, та перенесення їх на інших – це так збуджує.
Війна була страшною, як і обіцяли. За 43 дні війни плюс роки ембарго опісля, Америка досягла того, що ООН охарактеризувала як “майже апокаліптична руйнація” Іраку. На 42-й день вже налічувалося 110000 авіавильотів - еквивалент семи бомб, скинутих на Хіросіму. Більше 120000 солдатів було убито, плюс понад 1,000,000 дітей,81 більшість з яких померло від недоїдання та епідемій, спричинених нашими систематичними бомбардуваннями Іракських зрошувальних каналів, харчопереробних фабрик, а потім через наше тривале ембарго, - геноцидне порушення Женевської Конвенції, за якою забороняється допускати голодування цивільних.82 Убивство цивільних, хоч і стверджується, що Америка цього явно уникає – насправді Американська специалізація, починаючи геноцидом Корінних Американців (майже всі невинні цивільні), кінчаючи бомабрдуванням Хіросіми (цивільні усі).
Після того як 100 мільярдів доларів викинули на убивство Іракців, ми побачили, що ми не убили “лиходія” Саддама аж ніяк. Буш вирішив відкликати війська від переслідування Саддама під приводом “забезпечення противаг” проти інших країн. Ми в основному убивали невинних жінок та дітей, що представляли Небезпечних Матусь та Поганих Дітлахів у нашій підсвідомості. Ми злилися з винуватцями наших дитячих травм, вичистили приховане насильство в наших головах, і в результаті нашого жахливого жервтоприношення невинних людей, ми, як народ, відчули себе набагато краще.83
Співчуття до невинно убитих не було зовсім. Ми навіть не помітили, що відбувся геноцид дітей. Померлі цивільні, звісно ж, не були “побічною шкодою”, оскільки, за посиланням на одного уповноваженого “Пентагон масовано знищував цивільні об’єкти, щоб деморалізувати населення та поглибити ефект від санкцій”.84 В результаті, п’ятьма роками пізніше, вода була забрудненою, вулиці повні сміття, а лікарні практично не діяли. Від 1000000 до 6000000 і більше Іракців, зрештою, померли за інформацією Управління Атомною Енергетикою (і знову ж таки діти) як внаслідок ембарго, так і внаслідок впливу радіоактивних опадів від випущених Американцями 65000 снарядів зі збідненим ураном.85 Ті діти все ще живуть всупереч нашим геноцидним спробам і згідно зі звітом Уор Уоч ці діти “найбільш травмовані діти війни, про яких будь-коли писалося."86 Цією війною ми досягли своєї мети. Америка провела масовий парад перемоги, а Президент розповів Американцям, що “темніший бік людської природи” точно зазнав поразки. Темніший бік нашого власного “псіхе” знову стабілізувався, і запевнив нас, що наш народ вступив до Нового Світового Порядку.
Ритуал жертвоприношення було виконано згідно з планом: геноцид жінок та дітей. Народ знову очистився від емоційного забруднення. Рейтинги популярності Президента підскочили до 91-го відсотка – найвищий аніж у будь-якого Американського лідера за всю історію. Фондовий ринок злетів угору. "Буш... відновив Американськй дух “можу все”... Так добре почуватися переможцем."87 Різанина об’єднала країну так, як ніщо інше позитивне не могло її об’єднати. Передовиці по всій країні вітали Президента з “розгромом Зла” та розлягалися думками на що буде схожим Новий Світовий Порядок та коли він настане. Переможці більше не почувалися у депресії. Американська двадцять восьма війна і, можливо, людська мільйонна, знову відновила наше почуття могутності. Ми відчували – ми переродилися.
1. The best single study is Glenn David, Childhood and History in America. New York: Psychohistory Press, 1976. For bibliography of psychobiographical studies, see Henry Lawton, The Psychohistorian's Handbook. New York: Psychohistory Press, 1988, pp. 161-176.
2. See Paul H. Elovitz, "Three Days in Plains," and David Beisel, "Toward a Psychohistory of Jimmy Carter," in Lloyd deMause and Henry Ebel, Eds., Jimmy Carter and American Fantasy: Psychohistorical Explorations. New York: Two Continents, 1977, pp. 33-96.
3. Ronald Reagan, Where's the Rest of Me? New York: Karz Publishers, 1981, pp. 9 and 11.
4. See extensive psychobiography of Reagan in Lloyd deMause, Reagan's America. New York: Creative Roots, 1984, pp. 36-50.
5. Suzy T. Kane, "What the Gulf War Reveals About George Bush's Childhood." The Journal of Psychohistory 20(1992): 149-166.
6. Barbara T. Toessner, "Obedience, Diligence, and Fun: Bush's Extraordinary Family Life." Jacksonville, Florida, Times Union, January 15, 1989, p. A3. See also J. Hyams, Flight of the Avenger: George Bush at War. New York: Harcourt Brace Jovanovich, 1991.
7. Gail Sheehy, Character: America's Search for Leadership. New York: William Morrow & Co., 1988, p. 160.
8. See deMause, Foundations, pp. 172-243.
9. "Is Peace Really Breaking Out All Over?" Newsweek, August 1, 1988.
10. David R. Beisel, "Europe's Feelings of Collapse 1990-1993." The Journal of Psychohistory 21(1993): 133.
11. New York Times, March 3, 1990, p. D1.
12. The New York Times, January 2, 1990, p. D11; New York Post, April 26, 1990, p. 4; Washington Post, October 2, 1990, p. A19.
13. Lloyd deMause, "It's Time to Sacrifice...Our Children." The Journal of Psychohistory 18(1990): 135-144.
14. Benjamin J. Stein, "Our Man in Nirvana." The New York Times, January 22, 1992, p. A21.
15. The Washington Post, October 5, 1992, p. A8.
16. The result of the $165-billion tax increase was to decrease tax receipts and push the deficit in 1991 to the highest level in American history, $385 billion, rather than the projected deficit of $63 billion, an error of $322 billion; see Lewis H. Lapham, "Notebook: Washington Phrase Book. " Harper's Magazine, October 1993, p. 9; also see Dean Baker, "Depressing Our Way to Recovery." The American Prospect, Winter 1994, pp. 108-114.
17. The phrase is from the Federal Reserve in 1929, cited in William Greider, Secrets of the Temple: How the Federal Reserve Runs the Country. New York: Simon and Schuster, 1987, p. 300. The only economist who recognize the depressive intent of the 1991 budget deal was Robert Eisner, The Mistunderstood Economy: What Counts and How to Count It. Boston: Harvard Business School Press, 1994, p. 83.
18. Sigmund Freud, "The Interpretation of Dreams," The Standard Edition of The Complete Psychological Works of Sigmund Freud. Vol. IV., p. 260.
19. See Lloyd deMause, "'Heads and Tails'": Money As a Poison Container." The Journal of Psychohistory 16(1988): 1-18.
20. William Greider, "The Shadow Debate on the American Economy." Rolling Stone, July 14-28, p. 85.
21. For evidence, see Chapter 7, "The Poison Builds Up: "There's a Virus in our Bloodstream," in deMause, Reagan's America, pp. 114-135.
22. Ibid.
23. Paul Blustein, "Squeeze Play: The Slump We Need Has Started," Washington Post, February 7, 1988, p. C1; Maxwell Newton, "Fed Must Move to Stem Growth in U.S. Economy," New York Post, January 26, 1988, p. 35; "The Inevitable Tax Hike," U.S. News & World Report, July 11, 1988, p. 17; Greider, "The Shadow Debate," Rolling Stone, p. 85.
24. Paul Volcker, cited in Greider, Secrets of the Temple, p. 70.
25. Washington Post, November 26, 1990, p. B1.
26. Henry Allen, "America, the Bummed." Newsday, December 4, 1990, p. 82.
27. John Toland, The Rising Sun: The Decline and Fall of the Japanese Empire, 1936-1945. New York: Random House, 1970, p. 112.
28. See David Beisel, The Suicidal Embrace: Hitler, The Allies and The Origins of the Second World War, forthcoming, a book that is the most thoroughly-documented study of the emotional basis of nations going to war.
29. U.S. Army Chief of Staff Carl Vuono, cited in Rick Atkonson, Crusade: The Untold Story of the Persian Gulf War. Boston: Houghton Mifflin Co., 1993, p. 273.
30. Christopher Jencks, "Is Violent Crime Increasing?" The American Prospect, Winter, 1994, pp. 98-107; Richard Morin, "Crime Time: The Fear, The Facts." The Washington Post, January 30, 1994, p. C1.
31. Miles Harvey, "Hollywood's mega-monster horror hits and misses." In These Times, March 20-26, 1991, pp. 22-25.
32. Lloyd deMause, "It's Time to Sacrifice...Our Children." The Journal of Psychhistory 18(1990): 142.
33. Lloyd deMause, "The Gulf War as a Mental Disorder." The Journal of Psychohistory 19(1991): 1-22; also see the other articles in this Special Gulf War Issue (Fall 1990) of the Journal.
34. Murray Waas and Craig Unger, "In the Loop: Bush's Secret Mission." New Yorker, November 2, 1992, pp. 64-84; Kenneth Timmerman, The Death Lobby: How the West Armed Iraq. New York: Houghton Mifflin, 1992; Alan Friedman, Spider's Web: The Secret History of How the White House Illegally Armed Iraq. New York: Bantam Books, 1993.
35. "Iraqgate." U.S. News & World Report, May 18, 1992, pp. 42-51; "Did Bush Create This Monster?" Time, June 8, 1992, pp. 41-42; Stephen Pizzo, "Covert Plan." Mother Jones, July/August, 1992, pp. 20-22.
36. Alan Friedman, "The President Was Very, Very Mad." The New York Times, November 7, 1993, p. E15; Friedman, Spider's Web.
37. Ibid.
38. Anna Aragno, "Master of His Universe." The Journal of Psychohistory 19(1991): 96-108; Peter Waldman, "A Tale Emerges of Saddam's Origins That Even He May Not Have Known." The Wall Street Journal, February 7, 1991, p. A10; Gail Sheehy, "How Saddam Survived." Vanity Fair, August 1991, pp. 31-53; J. Miller and L. Mylroie, Saddam Hussein and the Crisis in the Gulf. New York: Times Books, Random House, 1990.
39. Ramsey Clark, The Fire This Time: U.S. War Crimes in the Gulf. New York: Thunder's Mouth Press, 1992, pp. 12-16.
40. Ibid., p. 15.
41. Ibid.
42. Jonathan Vankin, Conspiracies, CoverUps, and Crimes: Political Manipulation and Mind Control in America. New York: Paragon House Publishers, 1991, p. 203.
43. Peter Mantius, "Iraqgate: Shell Game." In These Times, January 22, 1996, p. 28.
44. Ibid., p. 23; also see Clark's description of how Glaspie lied to Congress on what she said to Hussein, p. 24.
45. The New York Times, October 25, 1992, p. A1;
46. Ibid;.;The New York Times, September 23, 1990, pp. L18 and L19; The Washington Post, September 19, 1990, p. A19; Paul A. Gigot, "A Great American Screw-Up: The U.S. and Iraq, 1980-1990," The National Interest, Winter 1990/91, pp. 3-10.
47. Ramsey Clark, War Crimes: A Report on United States War Crimes Against Iraq. Washington, DC: Maisonneuve Press, 1992, p. 67.
48. Jean Edward Smith, George Bush's War. New York: Henry Holt and Co., 1992, p. 64.
49. Robert B. McFarland, "War Hysteria and Group-Fantasy in Colorado." Journal of Psychohistory 19(1991): 36; Smith, George Bush's War, pp. 7-8.
50. Jean Edward Smith, George Bush's War. New York: Henry Holt and Co., 1992, p. 68.
51. DeMause, "It's Time to Sacrifice," p. 143.
52. The New Republic, September 3, 1990, p. 9.
53. Ben Wattenberg, "Thanks Saddam. We Needed That." New York Post, January 17, 1991, p. 8.
54. Theodore Draper, "The True History of the Gulf War." The New York Review of Books, January 30, 1992, p. 41.
55. The entire deception is described in Clark, The Fire This Time, pp. 31-32 and in John R. MacArthur, "Remember Nayirah, Witness for Kuwait?" The New York Times, January 6, 1991, A17.
56. Ibid.
57. DeMause, "America's Search for a Fighting Leader," pp. 122-123.
58. DeMause, "Gulf War," pp. 12-14; Lloyd deMause, Foundations of Psychohistory, pp. 244-332.
59. Burr C. Brundage, The Fifth Sun: Aztec Gods, Aztec World. Austin, Texas: University of Texas Press, 1979; Patricia R. Anawalt, "Understanding Aztec Human Sacrifice." Archaeology 35(1982): 38-45; Elizabeth P. Benson and Elizabeth H. Boone, Eds. Ritual Human Sacrifice in MesoAmerica. Washington, D.C.: Dumbarton Oaks Research Library, 1985; Burr C. Brundage, The Jade Steps: A Ritual Life of the Aztecs. Salt Lake City: University of Utah Press, 1985.
60. Details of the combat ritual are documented in Theodore H. Gaster, Thespis: Ritual, Myth and Drama in the Ancient Near East. New York: Harper and Row, n.d.; Valerio Valeri, Kingship and Sacrifice: Ritual and Society and Ancient Hawaii. Chicago: The University of Chicago Press, 1985; Brundage, The Jade Steps; deMause, "Gulf War," pp. 12-14.
61. Valeri, Kingship and Sacrifice, p. 165.
62. DeMause, Foundations of Psychohistory, pp. 1-83.
63. New York Post, June 11, 1991, p. 16; WABC-TV, February 28, 1991; Washington Post, February 24, 1991, p. A26.
64. Rafael Patai, The Arab Mind. New York: Charles Scribners Sons, 1983; The Wall Street Journal, Febrauary 7, 1991, p. A1; The New York Times, January 7, 1991, p. A1.
65. The New York Times, October 11, 1994, p. A13.
66. New York Post, August 11, 1990, p. 3; New York Newsday, January 12, 1991, p. 10.
67. New York Post, January 17, 1991, p. 31.
68. Ramsey Clark, The Children Are Dying. Washington, DC: Maisonneuve Press, 1996, p. 113.
69. The New York Times, January 16, 1991, p. A1 and January 18, 1991, p. A1.
70. David Roth, Sacred Honor: The Biography of Colin Powell. Zondervan Books, 1993; Howard Means, Colin Powell: A Biography. Ballantine Books, 1992.
71. Jean Edward Smith, George Bush's War, p. 8; Rick Atkinson, Crusade: The Untold Story of the Persian Gulf War. Boston: Houghton Mifflin Co., 1993, p. 347-348.
72. The Washington Post, January 16, 1991, p. A1; new York Post, January 17, 1991, p. 8.
73. Ramsey Clark, War Crimes: A Report on United States War Crimes Against Iraq. Washington, DC: Maisonneuve Press, 1992, p. 15.
74. Beth Sanders, "Fear and Favor in the Newsroom." California Newsreel, KTEH, San Jose Public Television.
75. Ibid., p. 17.
76. U.S. bombs hit 28 civilian hospitals, 52 community health centers, 676 schools, and 56 mosques; see Clark, The Fire This Time, pp. 66. On the psychohistorical role of American TV, see Daniel Dervin, "From Oily War to Holy War: Vicissitudes of Group-Fantasy Surrounding the Persian Gulf Crisis." The Journal of Psychohistory 19(1991): 67-83.
77. Elizabeth Drew, "Letter from Washington." New Yorker, May 6, 1991, p. 101.
78. Ibid., p. 69.
79. WCBS-TV, January 21, 1991.
80. The New Yorker, January 28, 1991, p. 21.
81. Ramsey Clark, The Children Are Dying. Washington DC: Maisonneuve Press, 1996.
82. Out Now, "Weapons of Mass Destruction." War Watch, November-December 1991, pp. 1-10; Kane, "What the Gulf War Reveals About George Bush's Childhood," pp. 149-140; Robert Reno, "Heck, Let's Drop a Few More if The Allies Are Buying." New York Newsday, May 16, 1991, p. 50; William M. Arkin, "The Gulf 'Hyperwar'--An Interim Tally." The New York Times, June 22, 1991, p. 23; Nina Burleigh, "Watching Children Starve to Death." Time, June 10, 1991, p. 56; Ross B. Mirkarimi, "Disease, despair, destruction still plague Iraq." In These Times, June 10-23, 1992, p. 10; Clark, The Fire This Time, p. 43; Draper, "The True History of the Gulf War." pp. 36-45.
83. The U.S. government has used illegal blockade sanctions against the civilians populations in Cuba, Panama, Libya, Iran, Vietnam, Nicaragua and Korea as well as Iraq.
84. Clark, The Fire This Time, p. 69.
85. Kemp Houck, "Tank-Plinking in the Gulf." Z Magazine, July/August, 1994, pp. 70-72.
86. Julia Devin, executive director of the International Commission on Medical Neutrality, November 13, 1991, cited in Draper, "True History of the Gulf War," p. 40.
87. Ann McFeatters, "The Good Guys Won, and America's Can-do Spirit Was Restored," Chicago Tribune, March 1, 1991.
