Революція від Бандери.
Jan. 1st, 2012 10:26 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
je_suis_la_vieСтаття Ярослава Сватка, з моїми вставками у квадратних дужечках.
---
За два роки правління Януковича Бандера став більше символом, ніж політичним діячем, який мав власну ідеологію, програму, і бачив власний шлях до втілення цієї програми. У такій символізації деталі неодмінно губляться, а подекуди образ міфологізується, відповідно до того, що людина хоче бачити за цим образом. Оскільки ж Бандера є образом знаковим, то стає об’єктом інформаційної війни, у якій його творять, часто за своїм власним образом і подобою, вороги. І стає він тоді аналогом Сталіна або Гітлера, або й обох, виключно для того, щоб відбити бажання цікавитися справжніми працями Бандери. Цьому сприяють фальшиві “цитати”, джерело в яких одне — КҐБ.
Однак попри бажання ворогів, Бандера був і залишається суб’єктом, активним учасником сучасної інформаційної війни. В Україні війну проти Бандери, прямо чи приховано, ведуть проросійські сили — і їх можна зрозуміти. Що б вони не говорили про “світову змову проти СРСР” та діяльність ЦРУ, самі вони добре знають, що при розпаді СРСР спрацювала концепція ОУН, розроблена ще в 1940 році, так само, як і пам’ятають промову Буша-старшого в Києві незадовго до проголошення Незалежності. США до останнього намагалося зупинити відцентрові сили в СРСР, обмежитися відділенням Прибалтики, а нам пояснювали, що українська незалежність це щось таке, як незалежність Каліфорнії чи Техасу.
[Саме так. До такого розуміння розпаду СССР я і сам давно прийшов. Я вже багато разів повторював, що вперше до цього розуміння я прийшов ще під час “відбування” в армії. Комісар щовечора, до 17 березня 1991-го, збирав нас і промивав мізки як потрібно правильно проголосувати, цим лише утверджуючи мене в моїй правоті: СССР має подохнути. Сьогодні мені трохи страшнувато згадати звідки у мене тоді недосвідченого юнака, який ще й 20 не має, такі думки. Я не знаю. Просто відчувалася неправильність усього, штучність, надуманість. Приємно зазначити, що після цього “референдуму”, в якому Москва з Лєнінградом у більшості своїй сказали НІ “Союзу, як новій фередації рівноправних народів”, комісар зібрав нас і сказав: “все ж таки знайшлися чотири виродки серед нас і проголосували проти, тобто поставили НІ. Ну один з них був я. Де ті троє? Цікаво де вони і хто вони, і звідки вони, і чому вони сказали НІ “чіста паржать”, чи як і я? Можна сміятися скільки завгодно з моєї побрехеньки про смерть совка, та подальший розвиток подій, обмовки по-фрейду ерефійський політегів, їхня ностальгія за совком, переконує мене дедалі більше у правильності моєї побрехеньки. Те що, Штати намагалися утримати розвал совка лише підтверджує те, що розвідувальна діяльність США на території СССР обмежувалася читанням совєцьких газет. Але совєцькі газети ще треба було уміти читати, це пізніше вже Суворов навчив їх читати газети. Але це вже інша тема... L.V.]
Насправді захисники ідеї відновлення Російської імперії давно вивчили механізм руйнування СРСР, який почав працювати від часу, коли ГУЛАГ спробував проковтнути УПА. Проковтнув – і від того часу ідея спільної боротьби поневолених народів почала поширюватися саме в тих національних середовищах, які мали гін до боротьби за національні права, і за це були репресовані радянським режимом. Коли інтернаціональні повстання в концтаборах, переважно очолювані бандерівцями, зруйнували економічну доцільність ГУЛАГу, “зараза” бандерівського сепаратизму помандрувала в союзні республіки, створюючи там національні середовища, які по-своєму сприйняли ідеї Антибольшевицького Блоку Народів. Якщо уже в дисидентські часи представники національного відродження в республіках СРСР отримували тавро узбецьких чи татарських “бандерівців” – це визнання КҐБ, що ідея ОУН спрацювала. Коли сьогодні речники російської ідеї в Україні пропонують відділити Галичину, знайте — це говорить імперіальна пам’ять про те, що спроба проковтнути ОУН призвела до тотального отруєння радянської ідеологічної системи. Насправді ж сьогодні відділяти Галичину вже пізно, доведеться вдруге вбити Стуса, Литвина і Василя Симоненка.
[Коли мені один “русскій націоналіст” вірменської національності сказав (на прощання при взаємо-розфренді, через розбіжності думок про російський напад на Грузію в 2008-му), що поважає українських націоналістів, а ось “аранжевую мразь нєнавіжу”, мене це трохи спантеличило. Я довго не міг зрозуміти як він розподіляє, де він проводить межу між українским націоналістом і “аранжевой мразью”. Це ми тут ще можемо розрізнити, але не називаємо це “мразью”, а вони як? Я облишив цю думку дочасу, слідуючи старій пораді, коли чогось не розумієш облиш це до часу, коли добереться більше пазликів. Того вірмена я то розфрендив, але слідкував весь час за ним через RSS, бо його думки характерні для “єдросів”. Цікаво просто, що вони думають. І ось почалися проблеми у Каддафі, я побіг до нього: що пише. Вгадав “давай, Муамару, мачі ету аранжевую мразь”. Почался протести болотних революцьйонерів – знову до нього: що думають в єдросі. Так і є “аранжевая мразь” “слава ОМОНУ”... Поцікавився трохи цими протестами і забив – нічого з того не вийде. Бо я звернув увагу, що там УСІ, геть УСІ старанно, запопадливо уникають слова “оранжевий”, уникають з неменшим запалом жовто-гарячих кольорів, і це не змовляючись. Ну і повішали на себе ці “кондоми”(с). Стало ясно, що це керована Кремлівська акція з випускання пару невдоволених.
Пояснюю докладніше: до 2004-го року кацапська пропагандонська машина боролася з фантомами. Вона не знала як персоніфікувати оцього Бандеру. Він же ж, наче б, і убитий давно (двічі ренегатом – навіть тут обісралися), – а досі живіший за “живєйшого со всєх живих”, і дедалі живішає. Що ж робити? Почалася Трояндова Революція у Грузії, і все одно у кремляді нема підходящого “персоніфікатора”. І ось Помаранчева Революція, або коротше і простіше – Майдан, слово, відоме тепер на увесь світ. Воно! Ось. Нарешті дух Бандери персоніфікував себе у новому образі. Так би мовити пройшов реінкарнацію. І пішло-поїхало! Відразу було придумано купу слів “оранжоід”, “оранжгутанг”, “майдаун”, ну і хіт сезону “бандерлог”. Ви можете пригадати ще якісь мирні революції, які б у кремляді породили стільки синонімічного батхьорту як ось наша Революція? Ну там “розовий” чи шось таке... (“гризун” не зараховуєтсья). Чи ви ще знаєте який сайт подібний до "анті-оранж" (анті-роуз, анті-ще щось), Оце воно і є. Підтверження правильності тез із другого абзацу цієї статті про поширення “зарази” на всіх теренах СССР. Помаранчева Революція – це чи не найбільша подія світового значення на найближчі кілька десятків років (може й століття, хто йо' зна – поживем' побачим'), бо це насправді – друга хвиля тієї самої “бандерівської зарази”, що покотилася потужним цунамі по усьому світові, а перш за все - колишнім СССР. Майдан – це подія “всесоюзного” значення, а в умовах глобальної інформатизації – бандерівське насіння пішло світами. Відразу його не зрозуміють, але якщо перекласти англійською його листування, статті, то за десяток років воно проросте у найвіддаленіших куточках Землі, де є пригноблення - і навіть на Уолл Стріті, бо недаремно США так в особі Буша-старшого в 1991-му переймалися бажанням України відійти від москви (навмисне з маленької, бо пишу не про місто, а про цивілізаційне явище). Навіть у США розуміли, що тут може зародитися друга хвиля “зарази” свободолюбства, яка піде світами і може докотитися навіть до них самих підсвідомо, чи свідомо – нема різниці. Ця “зараза” розваливши СССР, розвалить і чинний світовий порядок, де кожен народ отримає свій шанс жити так, він того сам бажає...
І це дуже чітко, на мою скромну думку, пояснює те, як Путін обізвав Болотну площу “бандерлогамі”. Його Ко дуже страшить ця “зараза”, він боїться, що вона прокотиться і по Московії. Він знає, він вивчав Бандеру у свої школі КГБ, він дуже добре його вивчав. Хоча він мислить як чекіст – нічого конструктивного. Все ті ж сталінські методи, які вже давно просмерділися тліном як головний жмур його країни. L.V.]
Як же їм не боротися з Бандерою і після смерті, коли він і сьогодні говорить: “У самій основі нашої революційної концепції лежить ідея і програма спільної визвольної, революційної боротьби всіх народів, поневолених московсько-большевицьким імперіалізмом.” А сьогодні Росія знову нуртує, і є народи, які за двадцять років існування федерації створили свої незалежні уряди у вигнанні — а чеченці від 1995 року борються за програмою, дуже схожою до “Перспектив національної революції”. І немає значення, що вони запозичили, а що — придумали самі, є механізм, який одного разу вже спрацював, а отже, якщо його правильно застосувати, спрацює і вдруге.
[А двічі вбити – не можливо, от засада... Тому все вислизає з рук. Навіть Назарбаєв запанікував, він же ж бо навіть українською мовою досить добре володіє, а відтак, розуміє наш світ, розуміє, що це може означати... для нього Бандеру перекладати англійською не треба. L.V.]
А ще є Україна, без якої Росія стає умираючою імперією. Умираючою, бо бракує власного національного людського матеріалу, щоб скріплювати імперські обручі. Саме для того, щоб збільшити базу національно-репресивної сили в імперії, придумано Русскій Мір. Українське населення, як резерв для утримання імперії силою — ось що потрібно Русскому Міру. Однак же не спрацьовує. Є небагато людей, які читали Бандеру, але достатньо тих, які сприйняли його ідеї, навіть не знаючи, що це — від Степана Андрійовича. А тому, все відбувається так, як він сам писав більше, ніж піввіку тому: “В українській політиці вже давно устійнилася однодушна негативна постава до всіх, явних чи замаскованих, намагань впрягти українську справу до московського імперіалістичного воза. Всюди, поза засягом московського насильства, українська національна спільнота ставиться до того роду московських затій так, як звичайно до ворожих починів.”
[Тут навіть нічого додати. Все що пропонує РФ Україні – все без винятку на шкоду Україні. Ненависть їхня до всього українського має якусь патологічну фізичну форму, яку навіть можна помацати. Починаючи від “шароварщини” - розстріл кобзарів у 33 році, закінчуючи Бандерою з Шухевичем, чи Володимером Івасюком... Що з цих двох країв небезпечніше для “русского міра” навіть важко відповісти. І я дуже боюся за Антоніну Матвієнко, - щоб її так не розітлінили як зробили це з Таїсією Повалій... бо вони тепер дуже добре навчилися “не тіло вбивати, а душу”...L.V.]
А є ще Бандера для внутрішнього українського політичного вжитку. Хоча політична сила, яка керує Україною впродовж уже двох років, намагається не зв’язувати себе ні з якою ідеологією, до влади вона прийшла за підтримки проросійськи зорієнтованих союзників. І мусить віддавати їм борги. Навіть коли це “віддавання боргів”, як от харківські угоди, за їх власним визнанням, не дає їм жодної користі, мусять триматися союзників, бо втратять навіть власну базу підтримки. Сам процес виглядає, як нове духовне російське поневолення — зменшення українського мовлення, поява двомовних офіційних прес-релізів в міністерствах тощо. Українське ж середовище нагадує визвольний рух після поразки революції початку минулого століття: отаманщина, шарпанина спроб протидії, пошуки винних, але, на жаль, відсутність системного підходу до протидії. Саме той період, який Бандера називав першою фазою національної революції. В його історичних умовах це було так: “У першій фазі проходить процес затяжної, прогресуючої підпільної боротьби. В ній іде змагання передусім за душу народних мас, мобілізація й активізація їх по боці революції, проти большевизму; підриваються позиції большевицької системи і сили большевицького режиму, зростає організована сила революції. В цій фазі проходить основоположний конструктивний процес: наші ідеї і програма опановують найширші маси українського народу, поширюються на інші народи, уярмлені большевизмом, визначають для них бажаний зміст і форми життя в усіх ділянках, стають дороговказами їхньої дії — їхньою метою, мобілізують й організують змагання за реалізацію нашої програми.”
Тут повний рецепт для політичної сили, яка хоче, щоб народ за нею пішов. Потрібно небагато — озвучити “зміст і форми життя”, які могли б стати дороговказами. На жаль, найбільше присутні в інформаційному просторі українські політики не можуть нічого озвучити, бо їхній зміст і форми життя дещо відрізняються від змісту і форми життя народу. Ось тут причина того, що Бандера є незручний для сьогоднішніх українських політиків. Але тут є великий резерв для поширення його ідей в народі. “Наша ідея позитивної, творчої ролі держави, яка має обороняти, організувати і сприяти вільному життю і розвиткові культурного поступу та господарського добробуту народу й людини, є протиставна большевицькій системі гноблення, визиску і нівечення людини та народних мас державою…” Цього Бандеру, якщо й заперечувати, то собі на шкоду. Тому його замовчують і витягують із запліснявілих скринь КҐБ старі вигадки, але ідеї вперто, як в СРСР, приходять в свідомість народу. І не так важливо було для Бандери, хто, і під іменем якої партії реалізує його програму. “Нашою перемогою є перемога наших ідей.” Тому Бандера переміг після смерті, а сучасні українські політики програють за життя. Тут причина, чому Бандера буде привертати до себе доти, доки український народ не заживе визначеним собою змістом і формою життям.
[Та політична сила, що, не соромлячись підніме символ Бандери, не відмежуєтсья сором'язливо від Донцова – та політична сила одного дня дуже здивується, коли, озирнувшись, побачить силу силенну народу, що іде за нею. Для неї тоді буде лише три головні задачі: 1) сміливо і рішуче позбутится сисунів, які тут же набіжать звідусюди; 2) змусити запрацювати закон без винятку для всіх; 3) а з другого випливає найважливіше третє – тотальна люстрація. Я би назвав це – ЛЮСТРОЦИДОМ. Нафіг ті КГБ-ешні списки стукачів та сексотів. Ось вони усі як на долоні. Скупчилися навколого “харанта” як таргани навколо теплого чайника...
Амінь. L.V.]
---
За два роки правління Януковича Бандера став більше символом, ніж політичним діячем, який мав власну ідеологію, програму, і бачив власний шлях до втілення цієї програми. У такій символізації деталі неодмінно губляться, а подекуди образ міфологізується, відповідно до того, що людина хоче бачити за цим образом. Оскільки ж Бандера є образом знаковим, то стає об’єктом інформаційної війни, у якій його творять, часто за своїм власним образом і подобою, вороги. І стає він тоді аналогом Сталіна або Гітлера, або й обох, виключно для того, щоб відбити бажання цікавитися справжніми працями Бандери. Цьому сприяють фальшиві “цитати”, джерело в яких одне — КҐБ.
Однак попри бажання ворогів, Бандера був і залишається суб’єктом, активним учасником сучасної інформаційної війни. В Україні війну проти Бандери, прямо чи приховано, ведуть проросійські сили — і їх можна зрозуміти. Що б вони не говорили про “світову змову проти СРСР” та діяльність ЦРУ, самі вони добре знають, що при розпаді СРСР спрацювала концепція ОУН, розроблена ще в 1940 році, так само, як і пам’ятають промову Буша-старшого в Києві незадовго до проголошення Незалежності. США до останнього намагалося зупинити відцентрові сили в СРСР, обмежитися відділенням Прибалтики, а нам пояснювали, що українська незалежність це щось таке, як незалежність Каліфорнії чи Техасу.
[Саме так. До такого розуміння розпаду СССР я і сам давно прийшов. Я вже багато разів повторював, що вперше до цього розуміння я прийшов ще під час “відбування” в армії. Комісар щовечора, до 17 березня 1991-го, збирав нас і промивав мізки як потрібно правильно проголосувати, цим лише утверджуючи мене в моїй правоті: СССР має подохнути. Сьогодні мені трохи страшнувато згадати звідки у мене тоді недосвідченого юнака, який ще й 20 не має, такі думки. Я не знаю. Просто відчувалася неправильність усього, штучність, надуманість. Приємно зазначити, що після цього “референдуму”, в якому Москва з Лєнінградом у більшості своїй сказали НІ “Союзу, як новій фередації рівноправних народів”, комісар зібрав нас і сказав: “все ж таки знайшлися чотири виродки серед нас і проголосували проти, тобто поставили НІ. Ну один з них був я. Де ті троє? Цікаво де вони і хто вони, і звідки вони, і чому вони сказали НІ “чіста паржать”, чи як і я? Можна сміятися скільки завгодно з моєї побрехеньки про смерть совка, та подальший розвиток подій, обмовки по-фрейду ерефійський політегів, їхня ностальгія за совком, переконує мене дедалі більше у правильності моєї побрехеньки. Те що, Штати намагалися утримати розвал совка лише підтверджує те, що розвідувальна діяльність США на території СССР обмежувалася читанням совєцьких газет. Але совєцькі газети ще треба було уміти читати, це пізніше вже Суворов навчив їх читати газети. Але це вже інша тема... L.V.]
Насправді захисники ідеї відновлення Російської імперії давно вивчили механізм руйнування СРСР, який почав працювати від часу, коли ГУЛАГ спробував проковтнути УПА. Проковтнув – і від того часу ідея спільної боротьби поневолених народів почала поширюватися саме в тих національних середовищах, які мали гін до боротьби за національні права, і за це були репресовані радянським режимом. Коли інтернаціональні повстання в концтаборах, переважно очолювані бандерівцями, зруйнували економічну доцільність ГУЛАГу, “зараза” бандерівського сепаратизму помандрувала в союзні республіки, створюючи там національні середовища, які по-своєму сприйняли ідеї Антибольшевицького Блоку Народів. Якщо уже в дисидентські часи представники національного відродження в республіках СРСР отримували тавро узбецьких чи татарських “бандерівців” – це визнання КҐБ, що ідея ОУН спрацювала. Коли сьогодні речники російської ідеї в Україні пропонують відділити Галичину, знайте — це говорить імперіальна пам’ять про те, що спроба проковтнути ОУН призвела до тотального отруєння радянської ідеологічної системи. Насправді ж сьогодні відділяти Галичину вже пізно, доведеться вдруге вбити Стуса, Литвина і Василя Симоненка.
[Коли мені один “русскій націоналіст” вірменської національності сказав (на прощання при взаємо-розфренді, через розбіжності думок про російський напад на Грузію в 2008-му), що поважає українських націоналістів, а ось “аранжевую мразь нєнавіжу”, мене це трохи спантеличило. Я довго не міг зрозуміти як він розподіляє, де він проводить межу між українским націоналістом і “аранжевой мразью”. Це ми тут ще можемо розрізнити, але не називаємо це “мразью”, а вони як? Я облишив цю думку дочасу, слідуючи старій пораді, коли чогось не розумієш облиш це до часу, коли добереться більше пазликів. Того вірмена я то розфрендив, але слідкував весь час за ним через RSS, бо його думки характерні для “єдросів”. Цікаво просто, що вони думають. І ось почалися проблеми у Каддафі, я побіг до нього: що пише. Вгадав “давай, Муамару, мачі ету аранжевую мразь”. Почался протести болотних революцьйонерів – знову до нього: що думають в єдросі. Так і є “аранжевая мразь” “слава ОМОНУ”... Поцікавився трохи цими протестами і забив – нічого з того не вийде. Бо я звернув увагу, що там УСІ, геть УСІ старанно, запопадливо уникають слова “оранжевий”, уникають з неменшим запалом жовто-гарячих кольорів, і це не змовляючись. Ну і повішали на себе ці “кондоми”(с). Стало ясно, що це керована Кремлівська акція з випускання пару невдоволених.
Пояснюю докладніше: до 2004-го року кацапська пропагандонська машина боролася з фантомами. Вона не знала як персоніфікувати оцього Бандеру. Він же ж, наче б, і убитий давно (двічі ренегатом – навіть тут обісралися), – а досі живіший за “живєйшого со всєх живих”, і дедалі живішає. Що ж робити? Почалася Трояндова Революція у Грузії, і все одно у кремляді нема підходящого “персоніфікатора”. І ось Помаранчева Революція, або коротше і простіше – Майдан, слово, відоме тепер на увесь світ. Воно! Ось. Нарешті дух Бандери персоніфікував себе у новому образі. Так би мовити пройшов реінкарнацію. І пішло-поїхало! Відразу було придумано купу слів “оранжоід”, “оранжгутанг”, “майдаун”, ну і хіт сезону “бандерлог”. Ви можете пригадати ще якісь мирні революції, які б у кремляді породили стільки синонімічного батхьорту як ось наша Революція? Ну там “розовий” чи шось таке... (“гризун” не зараховуєтсья). Чи ви ще знаєте який сайт подібний до "анті-оранж" (анті-роуз, анті-ще щось), Оце воно і є. Підтверження правильності тез із другого абзацу цієї статті про поширення “зарази” на всіх теренах СССР. Помаранчева Революція – це чи не найбільша подія світового значення на найближчі кілька десятків років (може й століття, хто йо' зна – поживем' побачим'), бо це насправді – друга хвиля тієї самої “бандерівської зарази”, що покотилася потужним цунамі по усьому світові, а перш за все - колишнім СССР. Майдан – це подія “всесоюзного” значення, а в умовах глобальної інформатизації – бандерівське насіння пішло світами. Відразу його не зрозуміють, але якщо перекласти англійською його листування, статті, то за десяток років воно проросте у найвіддаленіших куточках Землі, де є пригноблення - і навіть на Уолл Стріті, бо недаремно США так в особі Буша-старшого в 1991-му переймалися бажанням України відійти від москви (навмисне з маленької, бо пишу не про місто, а про цивілізаційне явище). Навіть у США розуміли, що тут може зародитися друга хвиля “зарази” свободолюбства, яка піде світами і може докотитися навіть до них самих підсвідомо, чи свідомо – нема різниці. Ця “зараза” розваливши СССР, розвалить і чинний світовий порядок, де кожен народ отримає свій шанс жити так, він того сам бажає...
І це дуже чітко, на мою скромну думку, пояснює те, як Путін обізвав Болотну площу “бандерлогамі”. Його Ко дуже страшить ця “зараза”, він боїться, що вона прокотиться і по Московії. Він знає, він вивчав Бандеру у свої школі КГБ, він дуже добре його вивчав. Хоча він мислить як чекіст – нічого конструктивного. Все ті ж сталінські методи, які вже давно просмерділися тліном як головний жмур його країни. L.V.]
Як же їм не боротися з Бандерою і після смерті, коли він і сьогодні говорить: “У самій основі нашої революційної концепції лежить ідея і програма спільної визвольної, революційної боротьби всіх народів, поневолених московсько-большевицьким імперіалізмом.” А сьогодні Росія знову нуртує, і є народи, які за двадцять років існування федерації створили свої незалежні уряди у вигнанні — а чеченці від 1995 року борються за програмою, дуже схожою до “Перспектив національної революції”. І немає значення, що вони запозичили, а що — придумали самі, є механізм, який одного разу вже спрацював, а отже, якщо його правильно застосувати, спрацює і вдруге.
[А двічі вбити – не можливо, от засада... Тому все вислизає з рук. Навіть Назарбаєв запанікував, він же ж бо навіть українською мовою досить добре володіє, а відтак, розуміє наш світ, розуміє, що це може означати... для нього Бандеру перекладати англійською не треба. L.V.]
А ще є Україна, без якої Росія стає умираючою імперією. Умираючою, бо бракує власного національного людського матеріалу, щоб скріплювати імперські обручі. Саме для того, щоб збільшити базу національно-репресивної сили в імперії, придумано Русскій Мір. Українське населення, як резерв для утримання імперії силою — ось що потрібно Русскому Міру. Однак же не спрацьовує. Є небагато людей, які читали Бандеру, але достатньо тих, які сприйняли його ідеї, навіть не знаючи, що це — від Степана Андрійовича. А тому, все відбувається так, як він сам писав більше, ніж піввіку тому: “В українській політиці вже давно устійнилася однодушна негативна постава до всіх, явних чи замаскованих, намагань впрягти українську справу до московського імперіалістичного воза. Всюди, поза засягом московського насильства, українська національна спільнота ставиться до того роду московських затій так, як звичайно до ворожих починів.”
[Тут навіть нічого додати. Все що пропонує РФ Україні – все без винятку на шкоду Україні. Ненависть їхня до всього українського має якусь патологічну фізичну форму, яку навіть можна помацати. Починаючи від “шароварщини” - розстріл кобзарів у 33 році, закінчуючи Бандерою з Шухевичем, чи Володимером Івасюком... Що з цих двох країв небезпечніше для “русского міра” навіть важко відповісти. І я дуже боюся за Антоніну Матвієнко, - щоб її так не розітлінили як зробили це з Таїсією Повалій... бо вони тепер дуже добре навчилися “не тіло вбивати, а душу”...L.V.]
А є ще Бандера для внутрішнього українського політичного вжитку. Хоча політична сила, яка керує Україною впродовж уже двох років, намагається не зв’язувати себе ні з якою ідеологією, до влади вона прийшла за підтримки проросійськи зорієнтованих союзників. І мусить віддавати їм борги. Навіть коли це “віддавання боргів”, як от харківські угоди, за їх власним визнанням, не дає їм жодної користі, мусять триматися союзників, бо втратять навіть власну базу підтримки. Сам процес виглядає, як нове духовне російське поневолення — зменшення українського мовлення, поява двомовних офіційних прес-релізів в міністерствах тощо. Українське ж середовище нагадує визвольний рух після поразки революції початку минулого століття: отаманщина, шарпанина спроб протидії, пошуки винних, але, на жаль, відсутність системного підходу до протидії. Саме той період, який Бандера називав першою фазою національної революції. В його історичних умовах це було так: “У першій фазі проходить процес затяжної, прогресуючої підпільної боротьби. В ній іде змагання передусім за душу народних мас, мобілізація й активізація їх по боці революції, проти большевизму; підриваються позиції большевицької системи і сили большевицького режиму, зростає організована сила революції. В цій фазі проходить основоположний конструктивний процес: наші ідеї і програма опановують найширші маси українського народу, поширюються на інші народи, уярмлені большевизмом, визначають для них бажаний зміст і форми життя в усіх ділянках, стають дороговказами їхньої дії — їхньою метою, мобілізують й організують змагання за реалізацію нашої програми.”
Тут повний рецепт для політичної сили, яка хоче, щоб народ за нею пішов. Потрібно небагато — озвучити “зміст і форми життя”, які могли б стати дороговказами. На жаль, найбільше присутні в інформаційному просторі українські політики не можуть нічого озвучити, бо їхній зміст і форми життя дещо відрізняються від змісту і форми життя народу. Ось тут причина того, що Бандера є незручний для сьогоднішніх українських політиків. Але тут є великий резерв для поширення його ідей в народі. “Наша ідея позитивної, творчої ролі держави, яка має обороняти, організувати і сприяти вільному життю і розвиткові культурного поступу та господарського добробуту народу й людини, є протиставна большевицькій системі гноблення, визиску і нівечення людини та народних мас державою…” Цього Бандеру, якщо й заперечувати, то собі на шкоду. Тому його замовчують і витягують із запліснявілих скринь КҐБ старі вигадки, але ідеї вперто, як в СРСР, приходять в свідомість народу. І не так важливо було для Бандери, хто, і під іменем якої партії реалізує його програму. “Нашою перемогою є перемога наших ідей.” Тому Бандера переміг після смерті, а сучасні українські політики програють за життя. Тут причина, чому Бандера буде привертати до себе доти, доки український народ не заживе визначеним собою змістом і формою життям.
[Та політична сила, що, не соромлячись підніме символ Бандери, не відмежуєтсья сором'язливо від Донцова – та політична сила одного дня дуже здивується, коли, озирнувшись, побачить силу силенну народу, що іде за нею. Для неї тоді буде лише три головні задачі: 1) сміливо і рішуче позбутится сисунів, які тут же набіжать звідусюди; 2) змусити запрацювати закон без винятку для всіх; 3) а з другого випливає найважливіше третє – тотальна люстрація. Я би назвав це – ЛЮСТРОЦИДОМ. Нафіг ті КГБ-ешні списки стукачів та сексотів. Ось вони усі як на долоні. Скупчилися навколого “харанта” як таргани навколо теплого чайника...
Амінь. L.V.]
