![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
je_suis_la_vieПанове други Кербасай з Діверсеєм надихнули мене на спогади вже двадцятидвох літньої давнини...
Саме під "1 Мая" підійде. Мір, труд, май arbeit macht frei.
Замість епіграфа:
"Если бы захотел, я бы и без твоих удобрений рекорды ставил. Да только к чему они мне, рекорды?"
-- Віктор Суворов "Освободитель"
Замість другого епіграфа:
"В монастыре свободно Настя могла читать хоть Троцкого, хоть Бухарина, хоть Радека. Не запрещалось. Даже рекомендовалось. И висели фотографии вождей, которые врагами оказались. Настя на Троцкого часто смотрела. В глаза портрету. А однажды на руки посмотрела. Большая фотография, спокойное лицо, свободное положение тела, руки на животе. А на руках - маникюр. Ногти товарища Троцкого длинны и ухоженны, как ногти стареющей придворной красавицы.
Почему-то эти ногти Насте покоя не давали. Почему-то возненавидела она их. Предлагал товарищ Троцкий ликвидировать семью и собственность. Предлагал всех организовать в трудовые армии. Только не сказал товарищ Троцкий, кто этими трудовыми армиями будет командовать. И как-то пальцы холеные товарища Троцкого, и полированные длинные ногти под ярким красным лаком не вязались с идеей трудовых армий. Или очень даже с этой идеей вязались. Просто закрыла Настя глаза и представила себе, что есть трудовая армия..."
-- Віктор Суворов "Контроль"
Навмисне вживаю слово "колхоз", а не "колгосп". Бо воно як і "радянський" не притамаманне українському світогляду. Правильно буде не "радянський", а саме "совєцкій". Як кажуть в західноєвропейських мовах.
Надворі був 1990 рік, я щойно закінчив " Рокитнянське СПТУ 54 Трактористів-машиністів широкого профілю" ("вузькими дорогами", як ми дожартовували далі). Ну що таке "широкий профіль" у мілітарі-країні совєтів, пояснювати не треба, особливо коли разом з тракторами вивчаєш танкові дизелі і все таке похідне... ;)
Отже, закінчив. А доки вчився я отримував пен... стипендію в училищі - 10 рублів, потім за успішність накинули ще 5 == 15. Плюс до цього місцевий колхоз, видав мені "Посвідку на навчання". Офіційна така "бомага", завдяки якій, я ніби-то офіційно вже працевлаштований відразу після закінчення училища. Ну і відношення до "вільно-вступників" було не таке пієтетне як до нас "кріпосних" з "посвідкою". До того ж, направляючи нас офіційно на навчання, колхоз платив нам пен... ем... стипендію у розмірі 30 рублів. Як жартував мій батько - "Руб у день і рано дома".
Вчився я там заввиграшки. Вже тоді на гусеничному Т-150 міг закрити сірникову коробочку, а пізніше мені ці навички згодилися, щоб закривати сірникову коробочку на Т-330. Наші "майстри виробничого навчання" на це не здатні були (це для "совєцькіх воїнів", що мені щоразу хизуютсья, як вони в армії керували танком "каг свайей рукой", ага - жоден з них БєлАЗ-а не відчував так як я Т-330-го). Екзамени я здавав лише зі шкільних дисциплін, та й то не з усіх - лише з математики, бо з математикою у мене трохи не ладилося...
За успішне навчання, відразу видали мені та ще трьом відмінникам групи - другий клас і шостий розряд.
Звісно, після трьох років отримування пен.... тю зараза причепилося як гімно до закаблука - стиПЕНдії! від колхозу, я мав два роки на той колхоз відпрацювати, або відразу податися до армії, яка "все списувала". Ну мені до армії було ще до осені чекати... Треба якось витримати колхоз.
Прийшов. Посадили мене на Т-25, відомий як "Владімірєц", невеличкий такий тракторець, з двигуном від ДВШ, двоциліндровий, ~25кс.
- Обслуговуватимеш бази з худобою.
Бригада, де я працював, обслуговувала бази великої рогатої худоби, з одного боку м'ясні бички, з іншого дійні корівки. Їх доять, я підганяю діжку, заливають туди те молоко, я відвожу теляткам, їх там годують. Я відвожу померлих теляток (що померли за ніч) на бійню, що там з ними далі відбувалося - точно не скажу. Коли купуєте м'ясо заливайте його холодною водою і мніть руками, якщо вода стане аж червоною як кров - померле телятко ви купили, але то таке - лірика...
Потім відвезти діжку до парилки, де її пропарять паром +200С. Потім силос корівкам, потім навоз з під корівок, потім знову база, телятка, вивезти теляток, що померли без матері з ранку до обіду, знову пропарити діжку, відвезти обіднє молоко у бідонах до магазину, вчорашні бідони привезти на парилку пропарити, бо заврішнє молоко скисне щойно залий. Знову поле,силос,навоз,телятка,молокотеляткам,вивезтимерлихтелятоксилоснавоздійня,... фух...
Обслуговування трактора на ранок......
На роботі я о 06:00 ранку, вдома - о 23:00, мені ще 18 не було. Тобто за законом я мав працювати 7 годин на день. Силяки, навіть закинувши тренування, у мене було предосить. Тому особливо втоми не відчував. Але такий стан справ влаштовував мало, я ж не для роботи народився, а ще ж і життя має бути якесь власне...
Їв я на ходу. Дядько Сергій - оператор та бог дійного автомату - наллє мені літр молока, я куплю булку - пообідав. Самому молоко брати не дозволяв, лише тоді коли сам наллє, - бо, - каже, - ці курви, миють вим'я коровам, воду до канави не зливають, а кидають присоски у відро і дійня всмоктує. "Змусили мене у автоматиці дійні, зменшити відсотокк жиру та білку, бо автоматика відразу блокувала таку жижу", - побідкався мені цей добрий дядько. Сам голова бригади наказав. А автоматика на той час була якась модна, німецька. Ні, не просто НДР-івська, а саме ФРН-івська! Ага.
Ото він мені наливав завжди молоко ще без тої жижі... Ви, хронічно городскіє, срали б від нього тижднень, звиклії до продмагівських сцяк з написом "молоко"...
...Так минув місяць. Зрозуміло, що зарплатня вас цікавить.
Так я отримав зарплатню.
3 рублі 3 копійки.
ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.
Повторюйте за мною, совки, комуняки та ліваки з борошняними руцями, борці за трудящіхся усєх стран, шоб вам повидохнути усім коліном.
ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.
ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.
ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.
Я стояв перед касиркою ніякий, мене душив гнів та образа. Я пішов до обліковниці, вона подивилася, - та тобі ж 17, ти ж по 7 годин працюєш, і то нічого не робиш....
Це вже було позамеж мого обурення і розуміння... Я кинув роботу, сів на веломашину і рвонув до Правління кохозу. Там спочатку та ж історія. Голови колхозу нема, є заступник. Я до нього, він знічєв'я викликає головну обліковницю, - Валю, роберися. Ну хвилин за двадцять Валя "розібралася", повертається. "Йому 17, він працює 7 годин, напружувати його не мають права, там була помилка у зарплатні, йому нарахували 43 рублі 3 копійки."
Я тут же хапаю ручку (кілька завжи висіли прищеплені на нагрудній кишені сорочки), у неї зі столу - аркуш і катаю заяву на звільнення.
Пішло лайно лайновідбійниками:
Ми тобі стипендію платити три роки, доки ти вчився...
Як це так?
А хто ж працюватиме?
Та як ти смієш?
Та шо за молодь пішла?
Та ось у наші роки...
Та тобі доведеться усі гроші повернути...
Та шо це за ледацюги...
Тахтожпрацюватиме...
Тахтотобідругийкласвидав...
Тайшостийрозряд...
Хвилин 40. Я один, і їх ціла зграя колхозних функціонерів з білими руцями і кігтиками як у Хорошковського.
Я неухильно веду своє. А потім їм удар під пахвину, - Я вступаю до інституту міжнародних відносин. Заступник і сів.
- Валю, видай йому трудову, нехай іде під три чорти!
Ось так я став вільним в день моєї зарплатні.
Приїжджаю додому. Кладу перед батьками трудову, повідомляю, що я вже у колхозі не працюю. Кладу поряд з трудовою свою ЗП.
ТРИ
РУБЛІ
ТРИ
КОПІЙКИ
Пояснив усе. Батько (Полісся, Волинь, Берестейщина, без генетичної пам'яті про Голодомор) лише гірко крекнув... - "прокляті комуняки"... Мати (тутешня ж, наші предки зі Святославом цими Полями ходили, але у неї генетична пам'ять про Голодомор): - О! Ну хоч на хліб заробив!
І від її слів я заплакав мов дитина...
...Пішов до кар'єру. Там сказали, що їм потрібні механізатори як повітря. Т-130, Т-330. Там я став "оператором бульдозера". Приносив ЗП, що були вищі мало не у півтора рази за сумарну ЗП моїх батьків, - розморозили будівництво хати...
А там совкова армія, вона все списала... всі борги за ту стипендію. А вже коли пізніше я почав вивчати історію Голодомору, я навіть і миті не сумнівався в - методах. Досвід вже був.
Саме під "1 Мая" підійде. Мір, труд, май arbeit macht frei.
Замість епіграфа:
"Если бы захотел, я бы и без твоих удобрений рекорды ставил. Да только к чему они мне, рекорды?"
-- Віктор Суворов "Освободитель"
Замість другого епіграфа:
"В монастыре свободно Настя могла читать хоть Троцкого, хоть Бухарина, хоть Радека. Не запрещалось. Даже рекомендовалось. И висели фотографии вождей, которые врагами оказались. Настя на Троцкого часто смотрела. В глаза портрету. А однажды на руки посмотрела. Большая фотография, спокойное лицо, свободное положение тела, руки на животе. А на руках - маникюр. Ногти товарища Троцкого длинны и ухоженны, как ногти стареющей придворной красавицы.
Почему-то эти ногти Насте покоя не давали. Почему-то возненавидела она их. Предлагал товарищ Троцкий ликвидировать семью и собственность. Предлагал всех организовать в трудовые армии. Только не сказал товарищ Троцкий, кто этими трудовыми армиями будет командовать. И как-то пальцы холеные товарища Троцкого, и полированные длинные ногти под ярким красным лаком не вязались с идеей трудовых армий. Или очень даже с этой идеей вязались. Просто закрыла Настя глаза и представила себе, что есть трудовая армия..."
-- Віктор Суворов "Контроль"
Навмисне вживаю слово "колхоз", а не "колгосп". Бо воно як і "радянський" не притамаманне українському світогляду. Правильно буде не "радянський", а саме "совєцкій". Як кажуть в західноєвропейських мовах.
Надворі був 1990 рік, я щойно закінчив " Рокитнянське СПТУ 54 Трактористів-машиністів широкого профілю" ("вузькими дорогами", як ми дожартовували далі). Ну що таке "широкий профіль" у мілітарі-країні совєтів, пояснювати не треба, особливо коли разом з тракторами вивчаєш танкові дизелі і все таке похідне... ;)
Отже, закінчив. А доки вчився я отримував пен... стипендію в училищі - 10 рублів, потім за успішність накинули ще 5 == 15. Плюс до цього місцевий колхоз, видав мені "Посвідку на навчання". Офіційна така "бомага", завдяки якій, я ніби-то офіційно вже працевлаштований відразу після закінчення училища. Ну і відношення до "вільно-вступників" було не таке пієтетне як до нас "кріпосних" з "посвідкою". До того ж, направляючи нас офіційно на навчання, колхоз платив нам пен... ем... стипендію у розмірі 30 рублів. Як жартував мій батько - "Руб у день і рано дома".
Вчився я там заввиграшки. Вже тоді на гусеничному Т-150 міг закрити сірникову коробочку, а пізніше мені ці навички згодилися, щоб закривати сірникову коробочку на Т-330. Наші "майстри виробничого навчання" на це не здатні були (це для "совєцькіх воїнів", що мені щоразу хизуютсья, як вони в армії керували танком "каг свайей рукой", ага - жоден з них БєлАЗ-а не відчував так як я Т-330-го). Екзамени я здавав лише зі шкільних дисциплін, та й то не з усіх - лише з математики, бо з математикою у мене трохи не ладилося...
За успішне навчання, відразу видали мені та ще трьом відмінникам групи - другий клас і шостий розряд.
Звісно, після трьох років отримування пен.... тю зараза причепилося як гімно до закаблука - стиПЕНдії! від колхозу, я мав два роки на той колхоз відпрацювати, або відразу податися до армії, яка "все списувала". Ну мені до армії було ще до осені чекати... Треба якось витримати колхоз.
Прийшов. Посадили мене на Т-25, відомий як "Владімірєц", невеличкий такий тракторець, з двигуном від ДВШ, двоциліндровий, ~25кс.
- Обслуговуватимеш бази з худобою.
Бригада, де я працював, обслуговувала бази великої рогатої худоби, з одного боку м'ясні бички, з іншого дійні корівки. Їх доять, я підганяю діжку, заливають туди те молоко, я відвожу теляткам, їх там годують. Я відвожу померлих теляток (що померли за ніч) на бійню, що там з ними далі відбувалося - точно не скажу. Коли купуєте м'ясо заливайте його холодною водою і мніть руками, якщо вода стане аж червоною як кров - померле телятко ви купили, але то таке - лірика...
Потім відвезти діжку до парилки, де її пропарять паром +200С. Потім силос корівкам, потім навоз з під корівок, потім знову база, телятка, вивезти теляток, що померли без матері з ранку до обіду, знову пропарити діжку, відвезти обіднє молоко у бідонах до магазину, вчорашні бідони привезти на парилку пропарити, бо заврішнє молоко скисне щойно залий. Знову поле,силос,навоз,телятка,молокотеляткам,вивезтимерлихтелятоксилоснавоздійня,... фух...
Обслуговування трактора на ранок......
На роботі я о 06:00 ранку, вдома - о 23:00, мені ще 18 не було. Тобто за законом я мав працювати 7 годин на день. Силяки, навіть закинувши тренування, у мене було предосить. Тому особливо втоми не відчував. Але такий стан справ влаштовував мало, я ж не для роботи народився, а ще ж і життя має бути якесь власне...
Їв я на ходу. Дядько Сергій - оператор та бог дійного автомату - наллє мені літр молока, я куплю булку - пообідав. Самому молоко брати не дозволяв, лише тоді коли сам наллє, - бо, - каже, - ці курви, миють вим'я коровам, воду до канави не зливають, а кидають присоски у відро і дійня всмоктує. "Змусили мене у автоматиці дійні, зменшити відсотокк жиру та білку, бо автоматика відразу блокувала таку жижу", - побідкався мені цей добрий дядько. Сам голова бригади наказав. А автоматика на той час була якась модна, німецька. Ні, не просто НДР-івська, а саме ФРН-івська! Ага.
Ото він мені наливав завжди молоко ще без тої жижі... Ви, хронічно городскіє, срали б від нього тижднень, звиклії до продмагівських сцяк з написом "молоко"...
...Так минув місяць. Зрозуміло, що зарплатня вас цікавить.
Так я отримав зарплатню.
3 рублі 3 копійки.
ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.
Повторюйте за мною, совки, комуняки та ліваки з борошняними руцями, борці за трудящіхся усєх стран, шоб вам повидохнути усім коліном.
ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.
ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.
ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.
Я стояв перед касиркою ніякий, мене душив гнів та образа. Я пішов до обліковниці, вона подивилася, - та тобі ж 17, ти ж по 7 годин працюєш, і то нічого не робиш....
Це вже було позамеж мого обурення і розуміння... Я кинув роботу, сів на веломашину і рвонув до Правління кохозу. Там спочатку та ж історія. Голови колхозу нема, є заступник. Я до нього, він знічєв'я викликає головну обліковницю, - Валю, роберися. Ну хвилин за двадцять Валя "розібралася", повертається. "Йому 17, він працює 7 годин, напружувати його не мають права, там була помилка у зарплатні, йому нарахували 43 рублі 3 копійки."
Я тут же хапаю ручку (кілька завжи висіли прищеплені на нагрудній кишені сорочки), у неї зі столу - аркуш і катаю заяву на звільнення.
Пішло лайно лайновідбійниками:
Ми тобі стипендію платити три роки, доки ти вчився...
Як це так?
А хто ж працюватиме?
Та як ти смієш?
Та шо за молодь пішла?
Та ось у наші роки...
Та тобі доведеться усі гроші повернути...
Та шо це за ледацюги...
Тахтожпрацюватиме...
Тахтотобідругийкласвидав...
Тайшостийрозряд...
Хвилин 40. Я один, і їх ціла зграя колхозних функціонерів з білими руцями і кігтиками як у Хорошковського.
Я неухильно веду своє. А потім їм удар під пахвину, - Я вступаю до інституту міжнародних відносин. Заступник і сів.
- Валю, видай йому трудову, нехай іде під три чорти!
Ось так я став вільним в день моєї зарплатні.
Приїжджаю додому. Кладу перед батьками трудову, повідомляю, що я вже у колхозі не працюю. Кладу поряд з трудовою свою ЗП.
ТРИ
РУБЛІ
ТРИ
КОПІЙКИ
Пояснив усе. Батько (Полісся, Волинь, Берестейщина, без генетичної пам'яті про Голодомор) лише гірко крекнув... - "прокляті комуняки"... Мати (тутешня ж, наші предки зі Святославом цими Полями ходили, але у неї генетична пам'ять про Голодомор): - О! Ну хоч на хліб заробив!
І від її слів я заплакав мов дитина...
...Пішов до кар'єру. Там сказали, що їм потрібні механізатори як повітря. Т-130, Т-330. Там я став "оператором бульдозера". Приносив ЗП, що були вищі мало не у півтора рази за сумарну ЗП моїх батьків, - розморозили будівництво хати...
А там совкова армія, вона все списала... всі борги за ту стипендію. А вже коли пізніше я почав вивчати історію Голодомору, я навіть і миті не сумнівався в - методах. Досвід вже був.
no subject
Date: 2016-05-01 10:02 pm (UTC)Мій з Дрогичиня біля Пінську (раніше казали Дорогичин):
фото зроблено в Дорогичині (між Кобрином і Пінськом) приблизно у 1928-1930 році http://mysliwiec.livejournal.com/1847036.html
no subject
Date: 2016-05-02 12:46 am (UTC)