Кульбабки на асфальті.

Вчора відбулися чергові батьківські збори.

Ну самі розумієте спершу ішлося про гроші... облишаю це поза репортажем - і так все ясно... :)

Обурювався тим, що англійської аж чотири штуки на тиждень, а українського читання лише ОДНЕ!!! Табачник, превед!
Результати читання упали в усього класу.

Мамаші, схоже на це особливо не повелися, бо їх хвилювали проблеми як то воно буде з англійською, бо стара англічанка пішла купляти собі бейбе, а нова ще не в крусі усіх справ.

На мої емоційні питання, нафіга вам англійська, її досить буде ввести в класах середньої школи, а не початкової, і двох років за 9-10 класи більш ніж досить для її вивчення.
Як вони на мене визвірилися!
- Вам не потрібно, ви й не вчить!
- Так мені не потрібно, я б і радий не вчити, так не дають не вчити.
- Так не вказуйте нам, ми хочемо вчити!
- Я вам як професійний перекладач випуску 2000 кажу, у 10 класі ваші сини англійської НЕ ЗНА-ТИ-МУТЬ! Не вірите? Самі переконаєтесь, та пізно буде - все.
Ступор.

Це ті дві активістки, яких я практично ніколи не бачу зі своїми синами - все бабусі та дідусі. А вони самі - "ростуть духовно": не спішно прогулються вулицями, розглядають бірюльки на другому поверсі супермаркету - нікуди не спішать.

У тій конторі, з якої я пішов ще два роки тому, бос наймав викладачку англійської для адмінів на службі підтримки, щоб хоч самі могли давати короткі відповіді на короткі питання. C'etait miserable(*), мої шановні. Хто щось там міг стулити до купи пару слів, той так і міг, хто не міг, той так і не зміг. А причина, я глибоко переконаний, - викладання англійської з 2-го класу. Інших причин не бачу, бо мозок не може не вивчити мову, якщо це не мозок, блядь, - ДАУНА!!!
Я вже було хотів запропонувати босу, з метою поліпшення успішності, штрафувати за ігнор уроків англійської, та потім подумав - їхні проблеми, їхні мамИ хотіли навчити своїх чад англійської - нехай насолоджуються, і я сам увімкнув на них жорсткий ігнор...

Фінал засідання:
Вчителька каже (дурненька трохи, але ж яка у неї красива українська - така між полтавсько-умансько-чернігівська - оххх!):
- Говоріть дітям, що їхні оцінки - це їхні майбутні заробітки. Які оцінки вони заробляють зараз, так вони і зароблятимуть.
Не стримався:
- Це не правда, хіба діти не знають, що у нас президент - уголовник? Мер - наперсточник?
Пауза...
- Ну вони ще цього не знають... - непевним таким тоном...
- Вони колись узнають - і спитають, і, можливо, проклянуть?
- ...

Збори закінчилися і мамаші побігли обговорювати як куди більше бабла злупити...
Я пішов геть.

---
(*) [се'те мізер'абль] Це було жалюгідно.

Ось їду я сьо'дні в маршрутці.
Зайшли якісь два чувачка на "Ботанічному Саду" в кєпочках а ля жлоби Семесюка. Між собою говорили незрозумілою мені азійською мовою.
Поряд зі мною сиділа дівчина; вийшла на Новгородській, а один з них підсів на її місце.
Вийняв телефон:

Альо здравствуйтє, позовітє Сашу.
Прівєт.
Чєм занімаєшся?
Што?
Красішся?
Я тєбє сказал, штоб нє смєла красіться!
Да я тєбє па русскі говоріл, чтоб ти нє смєла красіться.
Что? Ти русский знаєш лучше меня? Ти??? Я нє знаю?! Да я лучше тебя его знаю!
Так тєбє на каком єщьо повторіть? На туркмєнском [ага то він туркмен і це туркменська мова] ілі на англійском?
Может тебе еще на украінском - хе-хе - повторить? Хотя тогда ти точно ніфіга не поймьош. Хе-хе... [оце він добре під'їбнув - по-нашому]
Карочє, будєшь красіться убью.

Відбив телефон. Я вийшов коло Тараса, вони поїхали далі.
Знову ж таки, сам преться до макітри мій же ж власний концептуальний афоризм: "не хочете вчити українську, вчитимете "китаську"".

P.S. А туркмен таки добре говорив, я - доки він говорив по телефону - так і не вичленив якихось відмінностей від харківського православного суржика.