![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
je_suis_la_vieЛлойд деМоз (by Lloid deMause)
Розділ 3 — Дитяче походження Тероризму
| "Той, хто омиватиме моє тіло навколо статевих органів - нехай одягне рукавиці, щоби мене там не торкатися." |
| --Заповіт Мохаммеда Атта |
В ході історії велика частина світу поза межами Заходу дуже відстала у методиках вирощування дітей і в результаті цього виникла глибока різниця у типах характеру народів; віднедавна це призвело до виникнення глобальної терористичної війни проти цінностей ліберального Заходу. Щоби зрозуміти, що це за війна, не завадило б дізнатися чому люди стають терористами – які життєві історії, що формують їхній світогляд їх об’єднують. Ці знання допоможуть нам побачити чому вони хочуть убити “Американських невірних” разом із собою, щоби, дізнавшись, ми змогли докласти зусиль на усунення джерел їхнього насильства та попередити появу тероризму у майбутньому. Коріння терористичних нападів сьогодення лежить, я вважаю, не в тій чи іншій помилці Американської зовнішньох політики, а в надзвичайній жорстокості у сім’ях, в яких виростали терористи. Діти, котрі зростають, щоб стати ісламськими терористами є продуктами жіноненависницької фундаменталістської системи, яка часто сегрегує сім’ю на два відокремлених табори: чоловічу та жіночу частини, в яких дітей і виховують, і які батько відвідує вкрай рідко.1 Сьогодні навіть в країнах таких як Саудівська Аравія жінки за законом не можуть змішуватися з чоловіками-не родичами, а в громадських місцях все ще є жіночі території - в ресторанах, на роботі. За нехитрим формулюванням одного мусульманського соціолога: “У нашому суспільстві немає місця відносинам чи дружбі між чоловіком та жінкою”2 Сім’ї, з яких виходять терористи найбільш жіноненависницькі; наприклад у Афганістані, дівчатка не можуть ходити до школи, а жінок, котрі намагаються отримати роботу чи комусь здається, що вони “гордо ходять” - стріляють.3
Ставлення до дівчаток у більшості фундаменталістських сімей – просто огидне. Коли народжується хлопчик, сім’я святкує, коли дівчинка – вся сім’я у траурі.4 Дівчача сексуальність настільки їм ненависна, що коли дівчинці сповнюється близько п’яти, жінки хапають її, прив’язують та бритвою або склянкою відрізають клітор часто навіть зі статевими губами, незважаючи на її агонію чи крики про допомогу. Бо – як вони вважають – клітор “нечистий”, “потворний”, “ядовитий”, “призводить но невгамовного бажання мати секс з ким прийдеться” та "може стати причиною чоловічої імпотенції".5 Після операції ту частину тіла зшивають для запобігання статевого акту, залишаючи лише невеличкий отвір для сечовипускання. Таке калічення статевих органів нестерпно болісне. Практично третина помирає від інфекцій. Покалічені жінки мусять "дибуляти поволі, відчуваючи біль” і, звісно ж, не здатні до оргазму.6 За оцінками, більше 130 мільйонів жінок з покаліченими статевими органами сьогодні живуть в ісламських карїнах від Сомалі, Нігерії, та Судану до Єгипту, Ефіопії та Пакистану. Недавнє досліження єгипетських дівчаток та жінок, наприклад, показало, що 97 відсотків неосвічених сімей та 66 освічених все ще практикують це каліцтво жіночих статевих органів.7 Хоча й на декотрих територіях це у більшості припинили робити, в інших місцях, як Судан та Уганда, стали робити частіше – опитування показало, що 90 відсотків жінок планують зробити обрізання своїм донькам.8
Коран не вимагає робити це каліцтво; Мохаммед, насправді, казав, щоб з дівчатками поводилися навіть краще, аніж з хлопчиками.9 Однак жінки виплескують на своїх доньок той тисячолітній жах, що випав на їхню долю. Переносячи на них ту жорстокість, що чоловіки виплеснули на них, калічачи своїх доньок, вони співають веселу пісеньку як ось ця:
"Колись ми були друзями, але сьогодні я господар, бо я чоловік. Дивись – у мене в руці ніж…Твій клітор, - я його відріжу та викину геть, бо сьогодні я чоловік"10
Доки дівчатка підростають у своїх фундаменталістських сім’ях, з ними поводяться як з брудними істотами, покритими чадрою. Інколи вони зазнають групових зґвалтувань, коли чоловіки, які не належать до їхньої сім’ї хочуть звести рахунки з чоловіками їхньої сім’ї.11 Дослідження, такі як проведене недавно Палестинськими студентами, показують, що сексуальне насильство над дівчатками набагато частіше трапляється в ісламських суспільствах, аніж будь-де інде. Переконлива більшість дівчат зазначають, що зазнавали сексуальних утисків у дитинстві.12 Навіть заміжжя можна розглядати як зґвалтування, оскільки сім’ї часто підбирають партнера, коли дівчинці ще вісім років.13 Дівчину часто звинувачують в тому, що її зґвалтували, оскільки вважається, що “ті, хто не просять про зґвалтування тих ніколи і не зґвалтують”14 Побиття дружини – звичайна справа, а розлучення за бажанням жінки рідкість, бо, по суті, жінок убивали в їхніх же сім’ях лише через те, що ті просили згоди на розлучення.15 Не дивно, що терапевти із Хьюман Райтс виявили, наприклад, що “97 відсотків Афганок, яких вони оглядали, страждають від глибокої депресії.”16
Зовсім не дивує, що ці покалічені побиті жінки стають далеко не ідеальними матерями, переносячи свої нещастя на своїх же дітей. Хто відвідував сім’ї у цілком фундаменталістських мусульманських суспільствах зазначають про “ляпаси, побиття, шмагання та штурляння” дітей, постійні присоромлення та приниження. Часто дітям закидають, що вони “боягузи”, якщо вони не б’ють інших.17 Фізичне насильство над дітьми ніколи не припиняється. У Звіті Пакистанської Конференції з Насилля над дітьми йдеться:
“Велика кількість дітей зіштовхується з певною формою фізичного насильства. Дітей або убивють чи відмовляються, або б’ють, штурляють, припікають, ріжуть, труять, тримають під водою, дають алкоголь чи наркотики. Жорстокість: дітей протикають, буцають, кусають, душать, забивають, стрілляють або заколюють...”18
Ісламські школи регулярно практикують колективні покарання — особливо релігійні школи, з яких так часто виходять добровольці у терористи — коли школярі днями сидять прикуті ланцюгом "у темних кімнатах майже без їжі та в антисанітарії."19 Сексуальне насильство — описане як: "гра статевими органами, примушування дітей гратися статевими органами кривдника, мастурбація разом з дитиною чи як учасник, чи спостерігач, оральний секс, анальне або вагінальне проникнення пенісом, пальцем чи яким іншим предметом, [дитяча] проституція – все це широко розповюджене, хоча й не піддається обліку.20 Були повідомлення навіть про матерів, які “довго та енергійно натирають пеніс [своїх синів], щоб збільшити його розмір"21 Як говориться у звіті Палестинських студентів, хлопчиків навіть частіше використовували для сексу, аніж дівчаток – чоловіки анально ґвалтували хлопчиків, уникаючи, як вони вважали, “ненаситних вагін” жінок.22 В деяких місцях, говориться у звітах, діти мали на тілі опіки, отримані від своїх батьків розжареним пруттям чи голками як покарання чи лікування від одержимості демонами.23 Дітей привчають до суворої покори усім наказам батьків: вставати, коли батьки входять до кімнати, цілувати їм руки, не сміятися “голосно”, без міри боятися батьків, запам’ятати, що потурання власним потребам та бажанням - величезний гріх.24 Усі ці підходи вирощування дітей, дуже схожі на практиковані у Середньовіччі на Заході.25
Вельми негативні результати такого виховання через покарання передбачувані. Коли ці діти, які зазнавали насильства виростають, вони відчувають як щоразу, коли вони спробують проявити ініціативу, щоразу, коли вони спробують зробити щось для себе самостійно, вони втрачатимуть схвалення батьків у своїх головах – головним чином матерів та бабусь у жіночій половині. Коли за останні десятиліття їхні міста заповнилися нафтодолларами та Західною культурою, фундаменталісти були першими, кого привабили нові свободи та розваги. Відразу зі спадом, відчуваючи, що вони втрачають схвалення своїх матусь та ризикуючи стати “Поганими Хлопчиськами”, вони спроеціювали свою провину на жителів Заходу і зробили їх своїми власними “Поганими Хлопчиськами”, яких треба убивати, як того заслуговували вони самі за такі тяжкі гріхи як прослуховування музики, запуск повітряного змія, та насолоди від сексу.26 Як висловився один фундаменталіст: "Америка безбожна. Західний вплив тут істотний і це не добре, наші люди можуть переглядати СіЕнЕн, ЕмТіВі, поцілунки...27 Інший описав свої мотиви таким чином: "Ми зруйнуємо Американські міста частину за частиною, бо ваш стиль життя настільки несприйнятний для нас, ваші порнофільми та ТБ".28 Багато хто погоджується з Іранським Міністром Культури в тому, що Американські телепрограми - “це частина широкомасштабної змови зітерти наші священні релігійні цінності”29 і з цієї причини вони мусять убивати Американців. Саїд Кутб, ідейний засновник ісламського тероризму, описує як він обернувся проти Заходу, побачивши танці у церкві, коли перебував у Америці:
"Кожен юнак взяв дівчину за руку. Це були просто юнаки та дівчата, котрі співали псалми! В кімнаті перемішалося все – ноги, руки. Руки обіймали стегна, губи зустрічалися з губами, груди притискалися до грудей."30
Сам Осама Бін Ладен “навчаючись у коледжі, частенько відвідував яскраві нічні клуби, казино та бари, [і] був добряче випивав та волочився за жінками," але незабаром він відчув глибоку провину за вої гріхи та почав проповідувати знищення людей Заходу за їхні свободи та гріховні спокуси мусульман.31 Більшість із лідерів Талбіану, насправді – такі ж багаті як і Бін Ладен – мали контакти із Заходом, та були настільки шоковані, що в них спалахнула жага до терористичного насильства через "особисті свободи та достаток пересічного громадянина, безладність у відносинах, вживання алкоголю та наркотиків Західною молоддю … лише абсолютне та безумовне повернення до лона консервативного ісламізму може захивстити Мусульманський світ від гріхів властивих Заходу."32 Бін Ладен облишив своє життя утіх та оселився зі своїми чотирма дружинами та п’ятнадцятьма дітьми не невеличкі печері без проточної води, та веде війну проти усіх, хто насолоджується гріховним життям та свободами, які він не може дозволити собі.
З самого малечку ісламістських терористів навчають убивати частину себе і – як проекцію тієї частини – інших, егоїстичних, прагнучих до особистих задоволень та свобод. Саме у своїх сповнених терору домівках — не в терористичних тренувальних таборах пізніше — вони вперше засвоюють науку бути мучениками, що “помирають в ям’я Аллаха”. Коли в терористів-смертників, наміри яких так чи інакше попередили, пізніше брали інтерв’ю на телебаченні, вони казали, що відчували “екстаз”, коли натискали кнопку.33 Вони заперечували свою вмотивованість зустріччю з гуріями та іншими благами, що очікували на них у Раю. Навпаки, вони говорили, що хотіли померти, щоб поєжнатися з Аллахом – отримати любов, якої вони ніколи не знали. Матері мучеників, ішлося у звітах, були щасливими через смерть своїх дітей. Матір одного палестинського бомбиста-смертника, котрий розіврвав себе на шматки, “з неприхованою радістю на обличчі” сказала:
"Я була дуже щаслива, коли почула. Бути мучеником - це щось. Дуже мало людей можуть так вчинити. Я дякую Богу в молитвах. Я знаю – мій син поряд зі мною"34
Як і серійні убивці — які в дитинстві зазнавали фізичного та сексуального насильства — терористи виростають сповнені гніву, який треба виплеснути на інших. Багато навіть проповідують насильство проти інших країн Близького Сходу таких як Єгипет та Саудівська Аравія “за їхнє недостатнє завзяття у кампанії проти матеріалістичних цінностей Заходу".35 Якщо попередження а не помста є нашою метою, то замість ведення тривалих військових антитерористичних кампаній, де також гинуть невинні люди і кількість майбутніх терактів, відтак, лише збільшується, США було б краще підтримати План Маршалла, спонсорованого ООН. Той самий, який включає в себе створення Центрів Батьківських Спільнот, організованих місцевими людьми, які навчають гуманнішим способам вирощування дітей,36 щоб дати їм нагоду розвиватися поза насиллям сімейної системи, яка стала причиною тероризму; саме так як ми після ДСВ надали допомогу через План Маршалла німецьким сім’ям, які породили Нацизм.37
1. Soraya Altorki, Women in Saudi Arabia: Ideology and Behavior Among the Elite. New York: Columbia University Press, 1986, p. 30; Mazharul Haq Khari, Purdah and Polygamy: A Study in the Social Pathology of the Muslim Society. Peshawar Cantt., Nashiran-e-Ilm-o-Taraqiyet, 1972, p. 91.
2. Mona AlMunajjed, Women in Saudi Arabia Today. New York: St. Martin’s Press, 1997, p. 45.
3. The New York Times October 19, 20001, p. A19.
4. Jan Goodwin, Price of Honor: Muslim Women Lift the Veil of Silence on the Islamic World. Boston: Little, Brown, 1994, p. 43.
5. Hanny Lightfoot-Klein, Prisoners of Ritual: An Odyssey Into Female Genital Circumcision in Africa. New York: Harrington Park Pres, 1989, pp. 9, 38, 39.
6. Ibid, p. 81.
7. Nawal El Saadawi, The Hidden Face of Even: Women in the Arab World. Boston: Beacon Press, 1980, p. 34; for additional references, see Lloyd deMause, "The Universality of Incest." The Journal of Psychohistory 19(1991): 157-164.
8. Cathy Joseph, "Compassionate Accountability: An Embodied Consideration of Female Genital Mutilation." The Journal of Psychohistory 24(1996): 5. Lindy Williams and Teresa Sobieszczyk, "Attitudes Surrounding the Continuation of Female Circumcision in the Sudan: Passing the Tradition to the Next Generation." Journal of Marriage and the Family 59(1997): 996; Jean P. Sasson, Princess: A True Story of Life Behind the Veil in Saudi Arabia. New York: Morrow, 1992, p. 137; http://www.path.org/Files/FGM-The-Facts.htm.
9. Mona AlMunajjed, Women in Saudi Arabia Today, p. 14.
10. Ibid, p. 13.
11. Eleanor Abdella Doumato, Getting God’s Ear: Women, Islam and Healing in Saudi Arabia and the Gulf. New York: Columbia University Press, 2000, pp. 23, 85; Peter Parkes, "Kalasha Domestic Society." In Hastings Donnan and Frits Selier, Eds., Family and Gender in Pakistan: Domestic Organization in a Muslim Society. New Delhi: Hindustan Publishing Corp., 1997, p. 46; Jan Goodwin,Price of Honor, p. 52.
12. Muhammad M. Haj-Yahia and Safa Tamish, "The Rates of Child Sexual Abuse and Its Psychological Consequences as Revealed by a Study Among Palestinian University Students." Child Abuse and Neglect 25(2001): 1303-1327, the results of which must be compared to comparable written responses for other areas, with allowance given for the extreme reluctance to reveal abuse that may put their lives in serious danger (p. 1305); for problems of interpretation of sexual abuse figures, see Lloyd deMause, "The Universality of Incest." The Journal of Psychohistory 19(1991): 123-165 (also on www.psychohistory.com in full).
13. Deborah Ellis, Women of the Afghan War. London: Praeger, 2000, p. 141.
14. S. Tamish, Misconceptions About Sexuality and Sexual Behavior in Palestinian Society. Ramallah: The Tamer Institute for Community Education, 1996.
15. "Women’s Woes," The Economist August 14, 1999, p. 32.
16. MSNBC, October 4, 2001.
17. Mazharul Haq Khari, Purdah and Polygamy, p. 107.
18. Samra Fayyazuddin, Anees Jillani, Zarina Jillani, The State of Pakistan’s Children 1997. Islamabad Pakistan: Sparc, 1998, p. 46.
19. Ibid, p. 47.
20. Samra Fayyazuddin et al, The State of Pakistan’s Children 1997, p. 51.
21. Allen Edwardes, The Cradle of Erotica. New York: The Julian Press, 1963, p. 40.
22. Muhammad M. Haj-Yahia and Safa Tamish, "The Rates of Child Sexual Abuse…," p. 1320; Fatna A. Sabbah, Woman in the Muslim Unconscious. New York: Pergamon Press, 1984, p. 28.
23. Samuel M. Zwemer, Childhood in the Moslem World, p. 104; Hilma Natalia Granqvist, Child Problems Among the Arabs: Studies in a Muhammadan Village in Palestine. Helsingfors: Soderstrom, 1950, pp. 102-107.
24. Soraya Altorki, Women in Saudi Arabia: Ideology and Behavior Among the Elite. New York: Columbia University Press, 1986, pp. 72-76.
25. Lloyd deMause, "The Evolution of Childrearing." The Journal of Psychohistory 28(2001): 362-451.
26. Time, October 22, 2001, p. 56.
27. Jan Goodwin, Price of Honor, p. 64.
28. MSNBC October 1, 2001.
29. Benjamin R. Barber, Jihad vx. McWorld. New York: Ballantine Books, 1995, p. 207.
30. The New York Times, October 13, 2001, p. A15.
31. Yossef Bodansky, Bin Laden: The Man Who Declared War on America. Rocklin: Forum, 1999, p. 3.
32. Ibid, p. 4.
33. "60 Minutes," September 23, 2001.
34. Joseph Lelyveld, "All Suicide Bombers Are Not Alike." New York Times Magazine, October 28, 2001, p. 50.
35. The New York Times, October 22, 2001, p. B4.
36. Robert B. McFarland and John Fanton, "Moving Towards Utopia: Prevention of Child Abuse." The Journal of Psychohistory 24(1997): 320-331.
37. Lloyd deMause, "War as Righteous Rape and Purification." The Journal of Psychohistory 27(2000): 407-438.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
терроризм, хм
Date: 2010-06-14 08:13 am (UTC)Практически тоже самое мы увидим и в Африке и на островах, куда в 19 веке пришли англичане.
Re: терроризм, хм
Date: 2010-06-14 01:15 pm (UTC)Re: терроризм, хм
Date: 2010-06-14 01:43 pm (UTC)Re: терроризм, хм
Date: 2010-06-14 01:52 pm (UTC)Re: терроризм, хм
Date: 2010-06-14 02:08 pm (UTC)нет, конечно не означает, что обязана... но все-же некое влияние в разное время все эти культуры оказали. а иногда, для воздействия на процесс необходимо лишь очень маленькое усилие.
Re: терроризм, хм
Date: 2010-06-14 02:18 pm (UTC)