Кульбабки на асфальті.

Микола Аркас



У книжці зібрано всю історію українського народу до початку ХХ століття.
Готували її до друку Богдан Лепкий та В’ячеслав Липинський уже після смерті автора та Василя Доманицького, редактора 1-го видання 1908 року (петербурзького, цензурованого).
Більшу частину накладу 2-го видання книжки було спалено російськими військами під час Першої світової війни, відтак воно стало бібліографічною рідкістю.
На переконання Євгена Чикаленка, ця книжка після “Кобзаря” є найкориснішою.
Параметри видання такі:
Микола Аркас, Історія України-Русі. – Київ: Кам’янець-Подільський: “Медобори”, 2013. – 464 с., іл., тверда повноколірна палітурка, кольорові форзаци, фотододаток.
Книжку можна придбати, попередньо переказавши 69 грн. поштовим чи електронним переказом на ім’я Романа Миколайовича Коваля, вул. Курська, буд. 20, кв. 14, Київ-03049. Для книжкових магазинів передбачено знижки.
(Пропонуємо ознайомитися з передмовою до видання 2013 року.)

Було мені років з 12, коли батько мені дав почитати оцю книгу. Де він її взяв не знаю.
Книга справила на мене дуже сильне враження. Ви не повірите, але будучи піонером, зазнаючи постійного промивання мізків про США, як форпост імперіалізму, який спить і бачить як би всіх нас з'їсти, я подумав: "Як це так, як можливо, щоб громадянин США так розписував своє перебування на службі в армії?" Я знав, що в Афганістані іде війна, гинуть люди, що їх привозять на "Чорних тюльпанах". Але жоден з них навіть приблизно такого не розповідав. Саме в те літо, коли я прочитав цю книгу, повернувся з армії старший брат мого дружбана дитинства - назвімо його Микола. Він розповідав як воно там було. Пізніше він розповів, як вони ротою знищили цілий аул, бо - "були злі як собаки". Їх розізлив хлопчина, який "прикутим за ногу до кулемета притискував їх до каміння протягом кількох годин". Перебив кількох хлопців. Ну і коли того хлопчину нарешті зняли і увірвалися до аулу, то вже не жаліли нікого. Усіх перебили. Від немовлят, до старезних дідів... Микола розповідав про це з вогником в очах і посмішка аутиста блукала на його губах... "Звіряча розправа", так він це тоді назвав.

Нікому нічого не було.

От я читав цю книгу і думав, як же так? Як же така страшна Америка, пише про себе такі речі? Може щось тут не те?

Не те. Мені дійшло вже небагато пізніше.

Америка не поставила "кругову поруку" наріжним каменем свого цивілізаційного вибору. Вона має сміливість визнати помилки своїх громадян і засудити їх. До американських газет чи телеканалів не вриваютсья "маски-шоу", не конфіскують сервери та оргтехніку. Там таке не можливо навіть уявити.
Америка позбавляється від відморозків, щоб інші уміли тримати себе в руках. Засудили учасників Сонгмі (в уривку нижче, перефразовано на Бонгмі. Усі назви перефразовані так, що читач легко здогадаєтсья про що йдеться), засудили учасників Абу Граїб. Америка показала світові Гуантанамо. Америка сором'язливо мовчить про "подвиги" своїх військових і багато робить, щоб це не повторювалося...

Мої слова можуть здатися словами наївного сцикуна, то в такому разі процитую Широпаєва, а ви порівняйте "американську цивілізацію" з "русскім міром": "Нормальному человеку очевидно: Кононов – чекистский палач, подлый и циничный убийца, позор русского народа. Ведь, скажем, не делает же Америка кумира из лейтенанта Келли – "героя" вьетнамской деревни Сонгми. Америка лейтенанта Келли стыдится, предпочитает его не вспоминать. А путинская Россия изо всех сил делает Кононова одним из символов ”великой победы”. И это – диагноз. Мы – глубоко больное общество. Причем, опасное для окружающих. Защищая Кононова, Эрэфия подтверждает свою генетическую связь с людоедским сталинским государством. Защищая Кононова, нынешняя Россия защищает не просто “великую победу” как свой базовый миф. Защищая Кононова, нынешняя Россия отстаивает сталинизм как принцип и систему. Агрессивно расписывается в генетическом сталинизме. А значит мы вне цивилизованного мира».

Сегодня появилось много надежд, что Медведев станет альтернативой Путину и начнет новую «перестройку». Заговорили о попытках очередной «десталинизации».

Хочу лишь заметить, что истинная десталинизация должна начинаться с деканонизации кононовых."

І насамкінець, перед розділом про Бонгмі Сонгмі, згадаю ще раз про свого сусіда: Микола потім, починаючи з 1991-го, частенько любив згадати Бандерівців злим та дуже лайливим словом. Одного разу я нагадав йому про те, де він був і чим займався. Питання йому поставив досить гостро: "А ти там чим займався, якого хріна ти там робив?" Він почав репетувати, махати руками, потім спитав: "Тобі пизди дати?", "Ну дай", спокійно відповів я. Він різко розвернувся і побіг додому. Мабуть з рік зі мною не вітався і навіть не дивився у мій бік. Та мені похрін, я ж людина самодостатня...


( Читати уривок... )

Ви щось подібне про Західну Україну, Афганістан та тому подібні "подвиги" чекістів читали? Я ні.
Америка дійсно велика країна, і залишатиметься такою, доки пише про себе такі речі, і доки - відкрито глузує з себе у "Південному Парку". Амінь.

Українська Видавнича Спілка знову порадувала читачів вартісним виданням. З ініціативи Молодіжного Націоналістичного Конгресу коштом щедрих добродіїв з Лестеру (Англія) Осипа Довбуша, Михайла Прихідного, Юліана Олексюка та Михайла Мілянича вийшла збірка статей доктора Дмитра Донцова «Московська отрута».

До книги увійшли тексти, в яких автор досліджує глибинну сутність та джерела московського імперіалізму та наслідки його діянь. Один з най прискіпливіших дослідників татаромосковщини дає відповіді на запитання, актуальні й сьогодні. «Російський хижак – вчора і нині», «Своя традиція або – чужий кий», «За яку Україну?», «Душа москаля», «Видиво большевизму у Достоєвського», «В. Лєнін», Від держиморди царського до большевицького» - ось назви деяких творів, котрі увійшли до збірки. Також упорядник помістив до книги статтю Євгена Маланюка «Дмитро Донцов», написану з нагоди 75-ліття Донцова.

«Пропонована збірка творів доктора Дмитра Донцова покликана допомогти українцям «виригнути з наших мозків намул неволі, а з серця – московську отруту. Донцов має на увазі ту московську отруту «з московської чаші», про яку писав ще Шевченко і яка досі затруює свідомість і паралізує волю українців, засліплює нам очі і затуплює наш мозок», - зазначає в передмові упорядник книги Віктор Рог.

Коли йдеться про Росію, то ніхто, напевно, краще Донцова, не зумів розгледіти за яскравими масками і дешевими декораціями, котрі мінялися залежно від обставин і потреб, незмінну імперсько-галапасницьку сутність, той споконвічний московський дух, розкладаючий сморід якого ми відчуваємо і сьогодні.

Донцов добре бачив не лише той галасливий балаган, який настирливо пропонували кремлівські режисери глядачам "вистави", він дивився поза куліси, добре знав режисерів і тому на питання "Чи вовк у бабусиному очіпку залишається вовком, чи стає бабусею?" – давав Донцов однозначну відповідь. І цю відповідь зацікавлений читач знайде в книзі, з котрою наполегливо рекомендуємо ознайомитись всім, хто переймається долею України тепер і в майбутньому.

Замовлення на книгу можна зробити за адресою: 01034 м. Київ, вул. Ярославів Вал, 9, пом. 4, Тел: 8(044) 234-70-20