Кульбабки на асфальті.

1) То есть, имеем классическую маскировку своей криминальной и антигосударственной деятельности, маскхалатом АНТИСЕМИТИЗМ.
Вся коммуно-феодально-бандитская система в Украине имеет два крыла, две фаланги - РУССКОМИРСКАЯ-ПРОКРЕМЛЁВСКАЯ ПО СУТИ и ЕВРЕЙСКАЯ, тоже значительно прорускамирская и прокремлёвская, но и про-межданародномафиозная, но они обе абсолютно совковые и в принципе против настоящей независимой суверенной европейско-цивилизационной Украины, ну как Дания или Финляндия. Они по сути против настоящей государственности Украины, они сильные осколки совка имеющие плотные связи с международной мафией.

2) Наблюдаю со стороны высеры господина Табачника, жида у руля Минобразования Украины, и меня тошнит. Уважаемые френды из Украины, вы не поверите, но большинсвто ваших еврейский соседей тоже тошнит. И большинство из них называют его "проклятым жидом" и желают ему, чтобы он сдох в страшных мучения. И плюются и проклинают его на чем свет стоит, потому что его высеры против антисемитов как никогда воодушевляют этих самых антисемитов на антисемитские выходки. Почему так?

Від себе сюди можу додати і про Санька Фельдмана, який два роки тому дуже розпереживався та вимагав від СБУ розслідування явища успіху "Свободи", а Добкін вимагав заборонити "Свободу". У Добкіна парк дорогезних машин, і кожна з них має номер 1488, і неважко здогадатися, що це число означає. Власне Добкін на своєму авто. Фото мого давно за-Явленого френда, тож, вірити йому можна на 100%.

У Первомайську Миколаївської області – майже громадянська війна. «КАМАЗами» перекритий центр, а також всі під’їзди до міста. Двічі – у ніч з 1 на 2 листопада 2012 року й під вечір 2 листопада бійці «Беркуту» із застосуванням сльозогонного газу штурмували приміщення окружної виборчої комісії №132, звідкіля винесли оригінали протоколів дільничних виборчих комісій. У такий спосіб озвірілий вкінець Генеральний прокурор України Пшонка та губернатор Миколаївської області Круглов намагаються не допустити проголошення народним депутатом України переможця парламентських виборів по цьому округу, власника відомого сільськогосподарського підприємства Аркадія Корнацького, чиї земельні угіддя – понад 15 тисяч га – Пшонка хоче забрати для свого сина.

( Далі... )
http://poyeliku.livejournal.com/612155.html

Партія Регіонів готуєтсья до мега покращення.

Цих вже навіть люстрація не зупинить, лише грубий відстріл як скажених собак.

Свободівці провели самостійне розслідування вбивства Василя Удода, який викрив наркокартель на Конотопщині Сумської області. Завдяки широкому розголосу й ретельній роботі свободівців було знайдено вбивць Василя Удода. Наразі їх затримано.

6 серпня голова Конотопської міської організації ВО "Свобода" Артем Семеніхін провів опитування селян та знайшов очевидців розправи над Василем Удодом. Водночас міліція не проводила жодного розслідування. Двоє правоохоронців приїжджали в село, але замість того, щоби опитати місцевих мешканців вони байдикували біля магазинчика.

Свідки, яких знайшов Артем Семеніхін, зазначили, що до вбивства причетні троє селян, які працюють на наркотичних плантаціях.

Артем Семеніхін подав заяву в прокуратуру та МВС про злочин із зазначенням осіб, причетних до вбивства. Паралельно свободівці у Сумах пікетували управління МВС у Сумській області (http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/031762/), а у Києві відбувся пікет Генпрокуратури із вимогами проведення неупередженого розслідування вбивства та притягнення до відповідальності міліціонерів, які намагаються сфальсифікувати обставини цієї справи (http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/031761/).

У результаті розголосу справи тіло свободівця Василя Удода за вимогою прокурора міста доправили в Суми на повторну судово-медичну експертизу.

Також міліція відкрила протокол огляду, показала фото, на яких видно, що тіло було понівечено, закидано гіллям та шматтям. Тіло лежить у неприродній позі, рука завернута під спину.

Наразі трьох підозрюваних затримали, а в селі, де було скоєне вбивство, працює 11 оперативників. Проте ще вчора прес-служба УМВС України в Сумській області заявляла про відсутність підстав до проведення розслідування (http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/031750/).

На місце вбивства приїхала знімальна група МВС, яка вочевидь готує упереджений сюжет. Міліціянти категорично відмовилися від спілкування зі свободівцями, які проводили розслідування.

Аби довершити справу, за яку поплатився життям Василь Удод, свободівці розклеїли листівки із закликом до селян повідомляти про відомі їм факти діяльності наркокартелю. Місцеві жителі відразу відреагували та повідомили свободівцям відому їм інформацію. Ці факти буде передано до відповідних правоохоронних органів.
Прес-служба ВО "Свобода"

Відкритий лист президенту НТКУ Бенкендорфу.

Панове, так було завжди. Так, я пам'ятаю, було і коли я служив в савєцкай армії, так було і до того, так є і зараз, просто - маски знято. А зараз так є, тому, що ми зовсім не агресивні.
Ми так боїмося здатися всім биками, з тупими пиками, що кричать "расссіяа фпірьот"!
Вони беруть своє агресією, але ця агресія не наша. Згоден. Клин не завжди бививає клин, інколи обидва клина застрягають.

Як би ми з такою ж агресією "не розуміли" їх, оце був би крок.

Я вже не раз тут згадував, як лікував французів від плутання мене з "рюс". Я не став метатися білочкою по дереву, з посиланнями на історичні джерела, прожувавши шматок піци, я так знічев'я, як само по собі зрозуміле, кусаючи наступний шматок, відповів, - я не говорю рюс. Вони трохи осіли, а я добив: "як ви альмань".

Щось перти проти цього надзвичайно складно. І тема закрилася, і я був до самого кінця перебування - юкреньен.

Оце і є ота наша "агресія" - наше "айкідо" - яка спрацює на 100%.

Ще. Ви знаєте, що за дубляж платить виробник фільму? Знаєте? Еге ж, і гроші там не маленькі виходять, лише за одну мову, а їх же ж у світі сила силенна. Я бачив там різні фільми якісно дубльовані французькою. Межа, Хаус, Гран Торіно, я їх дивився, хоча вже й бачив, а Межу навіть перекладав за тижні до того (вони показують телесеріали з відставанням на кілька тижнів). Я дивився, щоб здобувати досвід - а як роблять інші.
Любі мої, - ми такі ж круті, як і вони. Французи знаються на дубляжах як ніхто, і ми такі ж круті як і вони.

І лише на якомусь периферійному канальчику якесь кацапське серіальце - суб-тит-ро-ване. :))) Я зареготав. Ма'ть грошей бракує на нормальний дубляж.

Отже, коли прийдемо до влади, треба прийняти закони не лише про обов'язковий дубляж ЛИШЕ українською, а про обов'язковий дубляж УСЬОГО. Навіть московського. А дубляж, як ми знаємо - це грошики, які сплачує виробник фільму. ;)

Ось тут чистісінька правда.
А ось там за посиланням брехня мозгожопих as is.

- Это что? – святой Петр с изумлением посмотрел на мятую бумажку, которую протянул благообразный старичок. – Опять небось справка о праведности из РПЦ? Ну не действуют у нас кирюхины грамоты, устал я говорить. Устал.
- Да ну, какие справки. Я тут просто набросал, пока летел. Чтоб время не терять.
- Что набросали?
- Гимн.
- Акафист? Или что?
- Гимн. Гимн Царствия небесного.
Петр надел на нос потертые очки и начал читать с середины:

Гордись, обитатель небесного рая,
Теперь ты спасен, и прославлен в веках.
Одна ты на небе, одна ты такая,
Хранимая богом страна в облаках!
Славься Спаситель наш и Богородица,
Славься седой охранитель ключей!
Партия праведных к небу возносится
В ясном сиянии светлых лучей.

- А вы, собственно, кто? – спросил изумленный Петр.
- Вы что, не узнали?
- А, ну да, так вам и не сюда, собственно, - пробормотал Петр, нащупывая под столом кнопку сброса.
Почувстовав, как облако уходит из под ног и увидев внизу разверстую багровую пропасть, старичок вздохнул, достал из кармана блокнот, и начал торопливо записывать:

Сквозь дыры в земле ад сияет нам ярко,
И дьявол великий нам путь озарил!
Министр и премьер, хлебороб и доярка, -
Здесь хватит на всех сковородок и вил.
Славься подземное наше узилище…

Замість епіграфа:

"І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає"

Шевченко знав. Він знав, що їхнього тут нічого нема, і не знайдуть як би не копали. Бо нема тут нічого їхнього. Все їхнє в Золотій Орді.

Замість другого епіграфа:
Когда ВР с боями и скрипом признала Голодомор актом геноцида, там стестнительно указали, что "обвиняют в етом не русских, а советский строи и комунистов".
Не согласен. Посмотрите, кто истерически отрицает! Русские.

Так вот: вьі, русские, в етом виноватьі. Не комунистьі, не совок, а вьі. Вьі ето знаете. А иначе не бьіло бьі такой бабской истерики с отрицанием и подменой понятий, передергиванием - езуитчиной.
Я бьіл толерантньім и ждал 20 лет. На сегодня - в век глобальной информации, когда найти можно любой документ за минуту - все.
Я вас обвиняю. (как вьі всегда обвиняете "америкосов")
Каждого, кто назьівает себя "русским", каждьій, кто говорит, что его дедушка или отец приехал сюда в 34, "ето ж как на Волге голодали, если оттуда ехали сюда" - виновен и проклят. Ибо пиезжать надо бьіло не в 34, а зимой 33-го, если уж "там" у вас все "бьіло так плохо"...

P.S. шаблезубі ховрашки банитимуться без попередження.
----

Всегда самым большим страхом для русских было восстановление независимости и, как результат, потеря их самой богатой природными и человеческими ресурсами колонии – Украины. Украина, с ее плодородными землями, мягким климатом, многомиллионным трудолюбивым христианским населением (в своем абсолютном большинстве славянским, - «белым», как это сегодня актуально говорить в России), с ее тысячелетними храмами и духовными ценностями, была поистине главным «бриллиантом» в короне Российской империи. Для России Украина всегда была «окном в Европу», и геополитическим плацдарма для агрессии против стран Запада.

Потеря Украины, ее богатств, а главным образом бесценного человеческого ресурса и потенциала миллионов «хохлов» - пушечного мяса, рабской рабочей силы, талантливых писателей, ученых, гениальных инженеров и конструкторов, потеря миллионов тонн (пудов) зерна, выхода к теплому Чорному морю, - означала изоляцию, медленную и верную смерть для русских.

Именно поэтому всегда главные усилия русских, начиная от царя Алексея - отца Петра І, его самого, через Катерину ІІ, Сталина и до нового (и, будем надеяться, последнего) «царя» русских - Путина, их главной целью было задушить Независимую Украину, не дать ей скинуть оковы многовекового российского рабства.
( ... )

Галина МОГИЛЬНИЦЬКА
ЛІТОС
(АБО КАМІНЬ ІЗ ПРАЩІ ПРАВДИ НА РОЗБИТТЯ МИТРОПОЛИЧНОГО БЛУДОСЛОВІЯ)

Броварі
"Українська ідея"
2004

"Основна засада Української держави полягає в тому,
що в самостійній державі має бути й самостійна Церква…
Ніякий уряд, що розуміє свої державні обов'язки, не може погодитись на те,
щоб осередок церковної влади перебував у іншій державі…
Автокефалія Української Церкви - це не лише церковна,
а й національно-державна проблема.
Це конечна необхідність нашої Церкви, нашої Держави, нашої Нації".

О. Лотоцький
"Українські джерела церковного права"

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

Очевидно, дехто з вас відчув, що назва книжечки, яку Ви тримаєте в руках, уже чимось знайома Вам.
Ви не помилилися. На обкладинці - дещо перефразована назва полемічного твору, написаного в 1644 році моїм "майже однофамільцем" - Київським митрополитом Петром Могилою (чи колективом священиків під його керівництвом) у відповідь відомому католицькому письменнику і церковному діячеві Касіяну Саковичу, на облудні звинувачення Української Православної Церкви, викладені в його творі "Перспектива і вияснення блудів, єресей і забобонів у греко-руській церкві…"
Отже, Літос (камінь) бл. Петра Могили був спрямований на розкриття облуди католицького ксьондза.
Але часи міняються й, на жаль, не на краще. Бо якщо колись, у 17 ст., нашим предкам доводилося захищати Українську Православну Церкву від нападок християн, але все ж таки іншого, католицького віровизнання, то сьогодні її доводиться боронити вже від християн православних, але іншої політичної орієнтації.
Отож, вступаючи в полеміку із сановитим політиком у рясі, назвою свого твору я хотіла нагадати, що одеський Владика - далеко не перший, хто шукає "єресєй" і "блудів" у нашій Церкві та під виглядом боротьби за "істинну віру" вправно тче ідеологічну павутину над нашим народом.
Ми терплячі й толерантні. Ми не любимо вступати в суперечки й конфронтації. Ми пробуджуємося лише тоді, коли терпіти далі несила. Мабуть, тому ми так часто програємо, що пробуджуємось надто пізно, коли вже нічого переробити й виправити не можна. А, може, ми просто дещо лінькуваті й пасивні?
Ми, члени Одеської обласної організації Народного Руху України, також намагалися бути вкрай толерантними. Коли у нас зібралося стільки свідчень антиукраїнської діяльності духовенства церков, підпорядкованих Московському патріархату, що далі мовчати було неможливо, ми обмежилися заявою, яку направили в органи державної влади (див. додаток № 1).
Була думка оприлюднити заяву в засобах масової інформації, але… ми толерантні! Ще, не доведи, Боже, якесь протистояння між віруючими спровокуємо, чи в українському середовищі спалах обурення оприлюдненими фактами викличемо…
Одначе вже через якийсь місяць уся одеська преса, підпорядкована митрополиту Одеському й Ізмаїльському Агафангелу, загаласувала, що "единственную каноническую и истинно православную Церковь" та її митрополита "преследуют националисты", які хочуть "уничтожить православие в Украине".
Мене в тих писаннях і Євдоксією, що Іоана Златоуста переслідує, обізвано було (під Златоустом, ясна річ, підрозумівався митрополит Агафангел…), і "беснующейся Иродиадой", що митрополичої голови прагне… Матеріалу навіть для позову в суд вистачило б.
Але ж ми - толерантні! Ми ж у суперечок й конфронтації уникаємо!..
Наше мовчання лише додало митрополитові певності: в інтернеті появилася його заява "Рух против православия" (додаток № 2), в якій Одеський Владика, сам того не сподіваючись, мимохіть розкрив усю глибоко продуману систему тез і понять, що дають змогу підлеглому Москві духовенству будувати на них справжню Вавилонську вежу облуди. У її лабіринтах легко заплутатись не лише прихожанам церков Московського патріархату, а й світовій православній громадськості, яка, ясна річ, не краще, ніж прихожани, ознайомлена як з історією України та її Церкви, так і з процесами, що відбуваються в ній сьогодні.
Цю вежу брехні, що з кожним днем зростає в свідомості наших громадян, ми повинні зруйнувати, бо інакше не матимемо не тільки власної, незалежної від Москви Церкви, а й власної незалежної Держави: суверенні держави творяться-бо суверенним народом, а не "детьми общего (з сусідньою державою) Отечества" й не представниками "единого (із сусіднім) народа".
Як і належить у полеміці, я звертаюся в своєму посланні до Одеського митрополита.
Але Ви, шановні читачі, сприймайте це як "данину жанру". Не до митрополита, а до вас - до вашого серця й розуму звертаюся я своїм словом. Митрополит, що б я йому не сказала, все одно робитиме те, що потрібно й вигідно йому та його керівництву…
Це цікава книжечка, читачу! З неї Ви дізнаєтесь багато такого, про що не чули раніше, а як і чули, то зовсім по-іншому.
Ця книжечка про те, як і чому ми так багато втрачали на нашому історичному шляху і що треба (чи, навпаки, чого не треба) робити, щоб не втрачати надалі.
Я хотіла б, щоб вона допомогла Вам розібратися в суті сьогоднішніх суперечок довкіл проблем, пов'язаних з Українською Церквою, в наших історичних і сучасних взаємовідносинах із сусідньою Державою, яку нам досі вперто нав'язують як "общее Отечество - единую Русь".
Єдине, чого я не хотіла б, - це, щоб у когось із вас у серці ворухнулось почуття злоби чи неприязні до тієї Держави чи народу, що живе в ній. То - погані почуття. Вони притаманні слабким і безпорадним. Ми - не такі. Ми можемо бути сильними й мудрими.
Історію треба знати не для зведення рахунків - то шлях, що веде в нікуди. Її треба знати, щоб не повторювати помилок минулого, позбутися нав'язуваного нам почуття неповноцінності й меншвартості. Це необхідно! Необхідно для того, щоб із кожним - і сусіднім, і дальшим - народом уміти і дружити, і співпрацювати як рівноправні партнери й гідні друзі.
Дай нам, Боже, сили прощати… І дай мудрості - не допускати того, що потрібно було б потім прощати.

Ваша Галина Могильницька

РОЗДІЛ І

( ЧИ ВЛАДИКАМ ГОЖЕ ПОРУШУВАТИ ЗАПОВІДІ БОЖІ? )

Чудовий приклад того, до чого доходить ситуація, котра починається зі слів "російській мові - державний статус".

Як я за свае грошы адкрываў рахунак на беларускай мове

Гісторыя для прачытаньня ўкраінскім сёстрам і братам, каб ведалі, што будзе зь іх моваю, калі верх возьмуць неабальшавікі


Давно любив слухати "Ляпіса Трубєцкого".
Ще вони буди дуже популярні наприкінці 90-х. Їду до університету в автобусі, а місцеве радіо частенько крутить "Ти ти-ти кінула", чи "Знай - єта любовь"... Або куплю альбомчик на розкладці. Дикі 90-і, хто тоді думав про ліцензійні касети? Ніхто. Коштували вони по 2 гривні і сидимо за вечірнім чаєм слухаємо...
Досить привабливо було слухати гуморні пісенькі цього бєларуського гурту... Але досить скоро наобридло.

В цей час Бацька вже набирав оберти, але "Ляпіси" на кожному розі несли, що вони поза політикою, що вони лише музиканти і політика їх не цікавить.

В цей час у нас набирали оберти протестні настрої. Протести на Майдані, протести всеукраїнські, "Україна без Кучми", наші співаки теж набирають обертів, дедалі більше україномовних гуртів та виконавців, яким зовсім не байдужа політика і що буде далі з Україною - вони відкрито заявляють про свою громадську позицію, - що зрештою і вилилося у Майдан.

"Ляпісів" же ж - політика досі не цікавить.

4 Квітня, 2012 рік. До нашого Харкова завітали "Ляпіси", з програмою "Нє бьіць скотам".

Нарешті роздуплилися. Нарешті вас зацікавила політика, нарешті ви почали співати політичних пісень. Нарешті, - БЄ-ЛА-РУСЬ-КО-Ю!

Тільки питання: а чи, KRWA, не запізно? Чи не просрали ви вже любу Бєларусь? А чи не треба було бєларуською співати ще 20 років тому? І про політику?

Але мене ви, "Ляпіси", вже не цікавите. Що ви можете мені розповісти про те як не бути скотиною? Нічого. Мені нічого. Міхалок, - ти козел!

Хто має макітру - зрозуміє до чого я це все написав.

Слава Україні!
Жиє Бєларусь!
Москалям здохнути!