Epic Fail

Oct. 13th, 2011 09:05 pm
je_suis_la_vie: (Everything a lie.)
Єгипетський суд засудив помічника Мубарака до семи років в’язниці за газові контракти.

Каїрський суд ухвалив заочний вирок колишньому єгипетському чиновнику Хусейну Салему, який відповідав за підписання договорів на постачання природного газу до Ізраїлю.

Про це повідомляє Lenta.ru із посиланням на телеканал Аль-Арабія.

Суд визнав помічника Хосні Мубарака винним у тому, що він небезкорисливо підписав невигідні для своєї країни угоди на продаж палива. За це Салему призначили покарання у вигляді семи років позбавлення волі.

Крім того, він і його діти - син Халед і дочка Магіда – зобов’язані виплатити державі компенсацію збитків на суму близько 4 мільярдів доларів.

В даний час Салем разом з дітьми перебуває за кордоном - в Іспанії. На запит єгипетських колег місцеві власті заарештували екс-чиновника. Іспанський суд тепер вирішує, чи можна екстрадувати Салема на батьківщину.

Тим часом у Каїрі нові керівники країни завершують розробку нового контракту на постачання газу до Ізраїлю, який передбачає значне підвищення ціни на паливо.

На думку єгиптян, наближені Мубарака, їх діти, а також діти самого диктатора отримали від Ізраїлю значні "відкати", уклавши невигідні для своєї країни контракти. Єрусалим ці твердження відкидає і заявляє про небажання переглядати угоди.

Після повалення Хосні Мубарака, газопроводи, по яких іде експорт єгипетського газу до Ізраїлю, не раз ставали об’єктом нападу з боку невідомих терористів. Через це постачання палива раз у раз перериваються.

Нагадаємо, 28 вересня кримінальний суд Каїра засудив колишнього міністра інформації Єгипту Анаса аль-Фіккі до семи років в’язниці за корупційні злочини.

Джерело
je_suis_la_vie: (Суто)
Азаров зарегулював мельників: борошно зникає з полиць...

Село Просяне. Де я народився і де минуло моє дитинство та юність.
Село, що розкинулося на десяток кілометрів вздовж траси, побудованої полоненими німцями у 45-47 роках. Траса, яка простояла як новенька, доки її не почали "ремонтувати" до проїзду Льоні Брєжнєва до Криму з Гельмутом Коллем за компанію після Олімпіади-80. Після того траса почала рушитися і її ледь встигали латати. А до того це був типовий німецький бан - лети тією трасою і спокійно у машині їж борщ з миски...

Навколо села розкинулися безкраї поля чорнющої землі; обрієм за Луками (назва ставків, де живуть буслі), майорить смужка Надіного Лісу. Колись ми з моїм другом дитинства часто об'їжджали місцевість на веломашинах у радіусі кілометрів 30-40. Там я колись вперше в 1988 році катався на супер-пупер солідному комбайні Дон-1500, тоді здавалося мега досягненням "савєцкава ґєнія", сьогодні ж дивишся і смієшся - комбайн "Колос" проти "Дону", все одно що "Дон" проти "Джон Діра" - така ж прірва.

Скільки наприкінці літа жовтіло полів навколо села, жовтіло від достиглого жита та пшениці. Скільки її валялося узбіччями дорогою до току. Воно золоте і пузатеньке сипалося через дірки в кузовах, і господарки виходили з віниками та відрами, збирали і годували тим домашню живність.
Пам'ятаю в ті роки у журналі "Перець" була карикатура. Жирні, добряче вгодовані польові миші на підводах згрібають на полях пшеницю, засипають до чувалів і вантажать на підводи. Працюють весело, злагоджено. Над підводами висить транспарант: "Голодуючим братам країн капіталу!"
Оце комусь було б смішно, але не мені. Бо я бачив скільки тії пшениці погнило на току під дощем, скільки її невиметеної лишилося по узбіччях. Вистачило б на всіх мишей світу і всіх перестріляних горобців Китаю.
Це було болісно...

Потім, після обжинок, видавали зерно колгоспникам. Півтони комбайнерам, кілограм по двісті помічникам та іншим учасникам жнив і по сто решті колгоспників. Після того ще й свої присадибні поля молотили. Їздили комбайни по людських городах і перемелювали пшеницю, яку господарі вилами згодовували з копиць прямо у вал.
Потім дбайливо зернинка до зернинки переносили те все добро додому, до своєї комори, і ніде і зернинки не лишалося...

Не менше від того жовтого, але на початку літа, - біліло полями.
Біло-рожевим цвітом пишалася гречка.
Сотні гектарів гречки - сотні і сотні, і сотні, і сотні...
З тієї гречки збирали два врожаї. Перший - мед, а другий - саме зерно. Дід потім виписував своєму улюбленому внучку (себто мені) той мед у колгоспі десятилітровими бідонами. Я його жер щодня з молоком з колгоспної дійні (яке неможливо називати молоком; ви, міські, обісралися б від нього відразу - бо то не молоко було, а натуральні вершки - потім його по дорозі до молокозаводу вже розбавлять сто разів і ви питимете ті сцяки під назвою "молоко") і запашним, пухким хлібом з колгоспної пекарні...

Скільки ж було тієї гречки! Вона не сипалася з кузовів - кузови щільно вимощували брезентом, накривали і вивозили те все у невідомому напрямку. Після збору врожаю - тієї гречки вже ніхто ніколи не бачив.

І так щороку.

Гречка - це феномен нашої епохи. Я повірю, що ми позбавилися від совка, коли у нас зникне таке запопадливо-рабське відношення до гречки, або - таке...
Вперше я наївся гречки досхочу за нашого "нетипового Прем'єра"(с) у 2000-2001-их, коли вона валялася на базарах мішками від 65 коп до 1 грн за кілограм.

Гречка - це лакмусовий папірець влади. За нею можна безпомилково визначити, що це за влада, і що це за - народ... "Хохли паршиві!"(с)

На сьогодні досить.
je_suis_la_vie: (Срака.)
Очевидна і нахабна брехня пана Путіна щодо ролі і місця українців і України в Другій світовій війні можливо й не вимагала від українців нагальної, адекватної і симетричної відповіді, якби мені як геополітику і футурологу не буда зрозуміла її причина.

Але поки що не про це. Не буду, так би мовити, голо теоретизувати з цього приводу. Не буду навіть наводити офіційні цифри радянської статистики. Звернуся до головного, тобто долі моєї родини Масляків, яка походить з самого центру Полтавської області.

Це я роблю тому, що моя родина є типовою українською родиною Центральної і Східної України, тієї частини моєї Батьківщини, яка була захоплена Росієї у ХУІІ-ХУІІІ століттях і тому вимушена віками проливати кров за чужі нашій нації великодержавні інтереси російського імперіалізму.

Мій далекий прямий нащадок Іван Масляк (про нього є дані в Інтернеті) був отаманом Устивицької сотні Миргородського козацького полку і брав участь в усіх походах російської армії.

Рідний брат мого діда Масляк Степан Порфирович, штабс-капітан російської армії і Георгіївський кавалер загинув у 1915 році в Карпатах.
Далі... )

Profile

je_suis_la_vie: (Default)
je_suis_la_vie

September 2017

S M T W T F S
     12
3456789
10 111213141516
17181920212223
2425262728 2930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 19th, 2017 08:11 pm
Powered by Dreamwidth Studios